ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 911/819/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В., - головуючий Данилової Т.Б., Яценко О.В.за участю представників:позивача Громніцький Ю.П. (дов. від 13.05.2014 р. №14-132)відповідачаСушко О.О. (дов. від 18.08.2015 р. №38-04)розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 рокуу справі№911/819/16 Господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Обухівтепломережа"простягнення суми 567361,68 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Обухівтепломережа" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №2216/14-ТЕ-17 від 27.12.2013 р. в частині оплати за поставлений природний газ у січні - грудні 2014 р. в розмірі 567361,68 грн., з яких 205114,80 грн. - пеня за період з 15.02.2014 р. по 17.07.2015 р.; 335179,48 грн. - збитки від інфляції за період січень - червень 2014 року та за жовтень - грудень 2014 року; 27067,40 грн. - 3% річних за період з 15.02.2014 р. по 18.12.2015 р.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.04.2016 р. (суддя Чонгова С.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Гончарова С.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав щодо стягнення з відповідача вищезазначених сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків від 18.12.2015 р. №520/375-в, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України" посилається на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.08.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Яценко О.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.09.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П., визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Яценко О.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 07.09.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2013 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Обухівтепломережа" (покупець) укладено договір №2216/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу (покупцеві) у 2014 році природний газ, а покупець - зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. газ у обсязі до 1910 тис.куб.м.

Як визначено п. 5.1 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Ціна за 1000 куб.м природного газу становить 1118,974 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу -1118,974 грн., крім того ПДВ - 17% - 190,226 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн. (п. 5.2 договору).

Пунктом 5.3 визначено, що у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п. 5.5 договору, загальна вартість природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2014 р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами укладались додаткові угоди до вказаного договору.

Так, відповідно до додаткової угоди №1 від 31.01.2014 р. сторонами змінено ціну за 1000 куб.м природного газу, яка з 01.01.2014 р. становить з ПДВ 1309,20 грн.

Додатковою угодою №2 від 24.04.2014 р., сторонами змінено п. 1.2 договору, відповідно до якого газ, що продається за вказаним договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Додатковою угодою №3 від 01.10.2014 р., відповідно до якої п. 6.3 договору, викладено в наступній редакції: кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором або якщо погашення заборгованості передбачено договорами про організацію взаєморозрахунків, укладених відповідно до постанови КМУ від 29.01.2014 р. №30.

З огляду на матеріали справи, на виконання п. 2.1 договору, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України" поставило протягом січня-грудня 2014 року, а Комунальне підприємство "Обухівтепломережа" прийняло природний газ на загальну суму 1691473,30 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні в матеріалах справи.

Станом на 18.12.2015 р. відповідач у 2014 році повністю розрахувався за переданий природний газ на загальну суму 1691473,30 грн., що не заперечується сторонами у справі.

Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже зазначалось, звертаючись до суду з позовом Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просило стягнути з Комунального підприємства "Обухівтепломережа" пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення виконання зобов'язань в частині своєчасної оплати за природний газ.

Під час розгляду даного спору судами попередніх інстанцій було встановлено, що 18.12.2015 р. між Головним управлінням Державної Казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Обухівської міської ради, Виконавчим комітетом Обухівської міської ради та сторонами у справі було укладено договір про організацію взаєморозрахунків №520/375-в.

Предметом вищевказаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 16 статті 14 та статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" і Порядку та умов надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. №375.

Посилаючись на укладений між сторонами договір про організацію взаєморозрахунків, якими сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу газу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не з'ясували обставини, що входять до предмету доказування в даній справі, та не встановили яка саме частина боргу за спожитий природний газ була сплачена самим відповідачем, а яка - на підставі договору про організацію взаєморозрахунків від 18.12.2015 р. №520/375-в.

Також, судами попередніх інстанцій не досліджено і питання щодо того, чи дійсно оплата за природний газ була здійснена поза межами порядків та строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків та не з'ясували за який саме період позивачем були нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Після встановлення вищевказаних обставин, суди попередніх інстанцій повинні перевірити застосування санкцій, передбачених умовами п. 7.2 договору купівлі - продажу природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує і про таке.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Разом з тим, приймаючи оскаржувані судові рішення, суди не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не перевірили ґрунтовність юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 р. та рішення господарського суду Київської області від 18.04.2016 р. - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Київської області, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 р. у справі №911/819/16 та рішення господарського суду Київської області від 18.04.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

О. Яценко