ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 910/8881/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Мачульського Г.М., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргиспільного підприємства "Інститут електроніки "Українська Академія Наук Національного прогресу"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справігосподарського суду міста Києваза позовомконцерну радіомовлення, радіозв'язку та телебаченнядоспільного підприємства "Інститут електроніки та зв'язку Української Академії Наук Національного прогресу"простягнення 217 752, 00 грнза зустрічним позовомспільного підприємства "Інститут електроніки та зв'язку Української Академії Наук Національного прогресу"доконцерну радіомовлення, радіозв'язку та телебаченняпростягнення попередньої оплати по договору №1851 від 27.12.2013 про поставку товарув судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Баган Т.Г., - дов. 6390/9 від 31.12.2015;від відповідача:Стащук В.А., - дов. б/н від 07.08.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 25.06.2015 господарського суду м. Києва (суддя: Стасюк С.В.) первісні позовні вимоги концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення задоволено повністю, стягнуто з спільного підприємства "Інститут електроніки та зв'язку Української Академії Наук Національного Прогресу" на користь концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення 217 452,00 грн. попередньої оплати.

У задоволенні зустрічних позовних вимог спільного підприємства "Інститут електроніки та зв'язку Української Академії Наук Національного Прогресу" відмовлено.

Постановою від 21.06.2016 Київського апеляційного господарського суду України (судді: Чорногуз М.Г.-головуючий, Рудченко С.Г., Агрикова О.В.), залишено без змін рішення від 25.06.2015.

Не погоджуючись з судовими рішеннями господарських судів спільне підприємство "Інститут електроніки "Українська Академія Наук Національного прогресу" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.08.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Мачульський Г.М., Сибіга О.М. Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що 27.12.2013 концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - замовник) та спільним підприємством "Інститут електроніки та зв'язку Української Академії Наук Національного Прогресу" (далі - виконавець) укладено договір № 1851 (далі - договір).

Відповідно пункту 1.1. договору, виконавець зобов'язується поставити замовнику товар, зазначений у специфікації на приймально-передавальне радіорелейне обладнання для радіорелейних ліній (РРЛ) зв'язку, надалі - товар, та доставити його на об'єкти концерну РРТ, а замовник - прийняти і оплатити такий товар.

За пунктом 3.1. договору ціна становить 1 088 760,00 грн., у тому числі ПДВ - 181 460,00 грн.

Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що розрахунок за договором здійснюється замовником в наступному порядку:

-20 % від вартості товару - попередня передплата товару замовлена замовником на основі рахунків, отриманих від виконавця в термін 5 календарних днів після підписання договору;

-50% через місяць після попередньої оплати на основі рахунків, отриманих від виконавця;

-30 % через один місяць після поставки товару та підписання акту приймання-передачі замовником.

Строк поставки товару - протягом 90 календарних днів після здійснення попередньої оплати замовником відповідно до порядку визначеному пунктом 4.2. договору (пункт 5.1. договору).

Згідно пункту 5.4. договору після фактичної передачі товару виконавець передає замовнику видаткову накладну та акти приймання-передачі поставленого товару.

Відповідно додатку № 1 до договору поставки сторонами погоджено специфікацію на приймально-передавальне радіорелейне обладнання для радіорелейних ліній (РРЛ) зв'язку.

Додатком № 2 до договору поставки сторонами погоджено Технічне завдання на закупівлю апаратури для обміну інформацією мережею проводового чи безпроводового зв'язку, а у додатку № 2.1. сторони визначили технічні вимоги до приймально-передавального радіорелейного обладнання.

На виконання умов договору позивачем за первісним позовом, за платіжним дорученням № 1465 від 05.02.2014, виплачено відповідачу за первісним позовом 217 752,00 грн. з призначенням платежу "аванс 20% за обладнання, згідно договору № 1851 від 27.12.13 в т.ч. ПДВ", що також не заперечується відповідачем за зустрічним позовом.

Підпунктами 3.3. п.3 та 6.2.3 п. 6 договору сторони передбачили, що замовник залишає за собою право зменшити обсяги закупівлі, зокрема, залежно від реального фінансування видатків.

Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі товару та загальну вартість цього договору, зокрема, залежно від реального фінансування видатків.

Господарськими судами встановлено, що замовник неодноразово звертався до виконавця з листами, які досліджувалися у судових засіданнях, з вимогами про виконання умов договору щодо поставки товару.

Господарські суди також встановили, що сторони не дійшли згоди щодо виконання умов передбачених договором. 18.02.2015 замовник звернувся до виконавця з листом № 586/9-08, у якому повідомляв останнього про розірвання договору з 06.03.2015 та просив повернути сплачений аванс у розмірі 217752,00 грн.

Господарські суди дійшли висновку, що договір № 1851 від 27.12.2013 року, за своєю правовою природою є договором поставки, що зокрема вказано в договорі.

На підставі укладеного між сторонами договору у відповідача за первісним позовом виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача за первісним позовом прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ч.1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 663 та ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Господарські суди дійшли висновку, що оскільки відповідачем за первісним позовом не виконано свого обов'язку з поставки товару, у позивача за первісним позовом виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статті 670 та 693 Цивільного кодексу України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов'язання з повернення передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки).

Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем за первісним позовом грошових коштів у розмірі 217 752,00 грн. або поставки товару на перераховані позивачем за первісним позовом кошти, господарські суди дійшли висновку що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог принагідно зазначити наступне.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення здійснено попередню оплату за договором № 1851 від 27.12.2013 в розмірі 217 752,00 грн., проте решту попередньої оплати в розмірі 544 380,00 грн. ним не сплачено. Таким чином відповідач просить стягнути з позивача 544 380,00 грн. не сплаченої попередньої оплати.

Відповідно до пункту 4.2. договору розрахунок за цим договором здійснюється замовником в наступному порядку:

-20 % від вартості товару - попередня передплата товару замовлена замовником на основі рахунків, отриманих від виконавця в термін 5 календарних днів після підписання договору;

-50% через місяць після попередньої оплати на основі рахунків, отриманих від виконавця;

-30 % через один місяць після поставки товару та підписання акту приймання-передачі замовником.

Господарські суди встановили, що платіж у розмірі 544 380,00 грн. - 50 % від вартості товару не є попередньою оплатою, а є черговим платежем після поставки товару у визначені пунктом 5.1. договору строки.

Як встановлено господарськими судами відповідач за первісним позовом, звернувся з зустрічним позовом про сплату чергового платежу 09.06.2015, в той час коли позивач за первісним позовом повідомив його листом від 18.02.2015, про розірвання договору та повернення попередньої оплати.

З огляду на викладене, господарські суди встановили, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст. ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом апеляційної інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.111-5, п.1 ст.111-9, ст.111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 21.06.2016 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 25.06.2015 господарського суду м. Києва зі справи № 910/8881/15 - залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Г.М. Мачульський

О.М. Сибіга