Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2014 року Справа № 910/22400/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк С.Могил, В. Харченкарозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Датагруп"на постановувід 26.06.2014Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/22400/13за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській областідоПриватного акціонерного товариства "Датагруп"простягнення 71 202,04 грнВ судове засідання прибули представники:позивачаЗамковський О.В. (дов. від 22.07.2014 № 20),відповідачаГончаров А.М. (дов. від 20.01.2014 № 20)Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Датагруп" про стягнення 71 202,04 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення предмету оренди з моменту припинення укладеного між сторонами договору оренди від 20.04.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 (суддя О.Мандриченко) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Судове рішення мотивоване наступним.

20.04.2010 на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 у справі № 31/215-09 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (орендодавець) та ПАТ "Датагруп" (орендар) укладений договір №12/02-3995-ОД (далі-Договір) оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: вбудованого приміщення, розміщеного за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мукачівська,190-Д, площею 44,3 кв.м., що розміщується на балансі Дніпропетровського міського управління ГУ МНС України в Дніпропетровській області (балансоутримувач).

Відповідно до акту приймання-передачі від 20.04.2010, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі площею 44,3 кв.м. та частину даху 72,0 кв.м., що знаходиться на балансі міського управління ГУ МНС України в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мукачівська,190-Д.

Згідно з п. 3.1 та п. 3.6 договору оренди, орендна плата у розмірі 6711,05 грн перераховується орендарем наступним чином: 50% до державного бюджету у розмірі 3 355,53 грн, 50% балансоутримувачу у розмірі 3 355,52 грн.

Пунктом 10.1 Договору строк його дії визначено до 19.03.2013.

Водночас, у пункті 10.9 Договору зазначено, що чинність цього договору припиняється внаслідок скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 у справі №31/215-09, на підставі якої укладено цей договір.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 у справі № 31/215-09 скасовано.

Отже, відповідно до п. 10.9 Договору та постанови Вищого господарського Суду України від 08.09.2010, Договір припинив свою дію з 08.09.2010.

Оскільки орендоване майно повернуто балансоутримувачу по акту приймання-передачі лише 01.11.2011, то позивачем згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України у період з 09.09.2010 по 31.10.2011 нарахована неустойка у розмірі 71 202,04 грн.

Матеріалами справи встановлено, що листом від 16.12.2010 № 18-03-08942 позивач повідомив відповідача про припинення Договору з 08.09.2010.

Відповідно до п. 7.3 Договору, орендодавець зобов'язався письмово повідомити орендаря, не пізніше, ніж за 30 діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання даного договору.

Отже, позивач був зобов'язаний у строк до 08.08.2010 повідомити відповідача про намір щодо припинення договору оренди з 08.09.2010, однак цього не зробив, направивши таке повідомлення тільки 16.12.2010.

Відповідач листом від 12.01.2011 № 97 надіслав відповідь позивачу про наполягання на виконанні умов договору та незгодою з рішенням позивача про припинення договору з 08.09.2010.

ПАТ "Датагруп" належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання за договором, своєчасно та у повному обсязі сплачуючи орендну плату до моменту повернення об'єкту оренди орендодавцю за актом приймання-передачі, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується позивачем.

З огляду на наведене вище, місцевий господарський суд дійшов висновку що позовні вимоги про сплату неустойки у розмірі 71202,04 грн є необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 (колегія суддів: М. Новікова, Л. Зубець, А. Мартюк) рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 скасоване в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 21 548,57 грн неустойки. У цій частині прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволені. В іншій частині рішення залишене без зміни.

Постанова мотивована наступним.

Представник відповідача брав участь у розгляді Вищим господарським судом України справи №31/215-09 за касаційною скаргою Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, а отже був повідомлений про результати розгляду вказаної касаційної скарги та скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 на виконання якої був укладений Договір.

Відповідно до п. 3.11 Договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

У зв'язку із припиненням договору у відповідача виник обов'язок повернути балансоутримувачу протягом трьох робочих днів майно з оренди.

Наслідком порушення виконання такого обов'язку щодо повернення майна є відповідальність у вигляді неустойки передбаченої частиною 2 ст. 785 ЦК України.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області у період з 09.09.2010 року по 31.10.2011 нараховано неустойку у розмірі 98 618,62 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахована ним неустойка частково сплачена відповідачем у сумі 27 416,58 грн, у зв'язку із чим заборгованість відповідача по сплаті неустойки, що підлягає зарахуванню до державного бюджету за твердженням позивача, складає 71 202,04 грн.

З огляду на те, що укладений між сторонами договір припинив свою дію з 08.09.2010, а положеннями підпункту пункту 10.11 договору встановлено, що орендар зобов'язаний повернути орендоване приміщення протягом трьох робочих днів, право на нарахування неустойки за час прострочення виникло у позивача з 12.09.2010, а відтак розмір неустойки у вигляді подвійного розміру плати за користування майном за період з 12.09.2010 по 31.10.2013 становить 97 930,30 грн.

Відповідач після закінчення строку дії договору продовжував сплачувати орендні платежі, що не заперечується сторонами та підтверджується розрахунком позивача. Так, відповідачем за період з 09.09.2010 по 31.10.2011 сплачено орендну плату у розмірі 49 309,31 грн.

З огляду на наведене вище та з посиланням на те, що стягнення передбаченої частиною 2 ст. 785 ЦК України неустойки за своєю суттю є сплатою подвійного розміру плати за користування річчю за час прострочення, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача (97 930,30 грн) на суму орендної плати за період з 12.09.2010 по 31.10.2013 грн у розмірі 48965,15 грн та на суму 27416,58 грн, що зарахована позивачем, як оплата неустойки.

А тому, апеляційним господарським судом присуджено до стягнення 21 548,57 грн, а в решті позовних вимог відмовлено.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Прийняття постанови Вищого господарського суду України від 08.09.2010 у справі № 31/215-09, якою скасована постанова апеляційного господарського на виконання якої укладений Договір, є підставою для його припинення відповідно до п. 10.9 Договору.

Тобто, зобов'язання за Договором припинились через настання визначеної сторонами у п. 10.9 Договору умови, а не на підставі закінчення строку його дії, що встановлений до 19.03.2013 (п. 10.1 Договору).

А тому, посилання заявника касаційної скарги на пролонгацію Договору відповідно до ст. 764 ЦК України на підставі відсутності заперечень з боку орендодавця протягом одного місяця є необґрунтованими, оскільки пролонгація можлива лише у випадку закінчення обумовленого сторонами строку його дії.

Водночас, у пункті 10.11 Договору сторонами визначено, що орендоване майно має бути повернуте балансоутримувачу протягом 3 днів з моменту припинення Договору.

Отже, висновок апеляційного господарського суду про необхідність застосування відповідальності передбаченої ст. 785 ЦК України за період з моменту виникнення обов'язку орендаря повернути майно з оренди до дня його фактичного повернення є правомірним.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Датагруп" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 у справі № 910/22400/13 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

С. Могил

В. Харченко