ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 914/2938/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Барицької Т.Л.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року

та на рішення господарського суду Львівської області від 05 квітня 2016 року

у справі № 914/2938/15

господарського суду Львівської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

до Публічного акціонерного товариства "Готелі Трускавця"

про стягнення 216 000 грн. заборгованості за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21.01.2014 р. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і визнання права власності

за участю представників сторін:

позивача: Косякевич Ю.С.

відповідача: Утченко О.П.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Готелі Трускавця", в якому з урахування заяви про збільшення позовних вимог № 02.3-831 від 25 березня 2016 року (т.2, а.с.86-90), просив звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ним та відповідачем іпотечним договором від 21 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу за реєстровим № 70, а саме на: нежитлову будівлю, загальною площею 9 216,8 кв.м., розташовану за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Дрогобицька, 7, що належить Публічному акціонерному товариству "Готелі Трускавця" на праві власності, шляхом визнання за публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року у розмірі 216 000,00 грн., яка складається з: 96 000,00 грн. - штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з надання фінансової звітності товариства, передбаченого п. 3.3.9 кредитного договору, 16 000,00 грн. - штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати по договору страхування майна (2-й етап), передбаченого п. 3.3.16.2. кредитного договору, 80 000,00 грн. - штрафу за невиконання зобов'язання з переведення оборотів і надання щоквартально довідок про обороти в інших банках, передбаченого п. 3.3.16.3. кредитного договору та 24 000,00 грн - штрафу за невиконання зобов'язання зі страхування предмету іпотеки, передбаченого п. 5.6. кредитного договору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 05 квітня 2016 року (суддя Ділай У.І.), залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року (склад колегії суддів: Кузь В.Л., - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, оскільки основне зобов'язання відповідача, як позичальника, зі сплати заборгованості по тілу кредиту, процентам за користування кредитом, пені та трьом відсоткам річних за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року є виконаним, а зобов'язання зі своєчасного надання звітності, оплати по договору страхування майна, переведення оборотів на поточні рахунки та надання щоквартальних довідок з інших банків, за порушення яких позивачем було здійснено нарахування штрафів, є лише похідними від основного зобов'язання, сума нарахованих позивачем штрафів за порушення похідних зобов'язань (216 000,00 грн.) є неспіврозмірною із заставною вартістю іпотечного майна (14 309 570,00 грн.), є в порівнянні з останньою незначною та може бути стягнута шляхом подання іншого самостійного позову.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що відповідач в порушення порядку, встановлено ст. 35 Закону України "Про іпотеку", не надіслав відповідачу, як позичальнику та іпотекодержателю, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання за кредитним договором, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення боргу, який на 90% менший за вартість заставленого майна, у спосіб визнання за позивачем права власності на весь предмет іпотеки не відповідає правомірності такого стягнення, а оскільки позивач віднесений до категорії неплатоспроможних, то задоволення позовних вимог призведе до неможливості повернення відповідачу різниці між вартістю переданого позивачу майна та сумою заявленого боргу і як результат - несправедливості судового рішення.

Крім того, суд, керуючись ч. 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення визначеної позивачем сум штрафів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором було виконано, а допущені відповідачем порушення похідних зобов'язань не спричиняє для позивача, як іпотекодержателя збитків, а нараховані ним штрафи не є збитками позивача.

Не погодившись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05 квітня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 21 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та публічним акціонерним товариством "Готелі Трускавця" (позичальник) укладено договір кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику кредит в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 800 000,00 гривень у тимчасове користування до 20 січня 2017 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,99% річних, а відповідач зобов'язався своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за цим договором.

Згідно з п. 1.1.3. кредитного договору у випадку невиконання відповідачем будь-якого із зобов'язань, передбачених п. 6. цього договору, процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 32,99% річних, та починає застосовуватися до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня наступного за кінцевим терміном (днем) виконання зобов'язання та діє до дня (включно) виконання умов, передбачених п. 3.3.16. цього договору. При цьому сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру річної процентної ставки є заздалегідь погодженим.

Відповідно до п. 2.2.2. кредитного договору, сплата процентів здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та в день кінцевого повернення заборгованості за кредитом.

Пунктом 4.1. кредитного договору встановлено, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернень кредиту/траншу, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити в повному обсязі проценти і комісії, передбачених цим договором.

Згідно з п. 4.2. кредитного договору у випадку порушення позичальником вимог п. 3.3.1. 3.3.6. - 3.3.16. цього договору, позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 2% в максимального ліміту заборгованості, визначеного п. 1.1.1. цього договору, за кожен випадок порушення.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором 21 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" як іпотекодержателем, та публічним акціонерним товариством "Готелі Трускавця", як іпотекодавецем, укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Єдиним Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 70, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: нежитлову будівлю загальною площею 9 216,8 кв.м, розташовану за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Дрогобицька, 7.

Згідно з п.п. 2.3.1, 2.3.2. іпотечного договору заставна вартість майна за погодженням сторін склала 14 309 570,00 грн., що дорівнює ринковій вартості предмету іпотеки станом на 30 вересня 2013 року, визначеній в експертному висновку суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до звіту про оцінку від 21 березня 2016 року вартість предмета іпотеки станом на 21 березня 2016 року складає 39 506 349 грн.

Відповідно до п.п. 4.1.5. та 4.1.6. іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини) воно не буде виконане. У разі порушення іпотекодавцем зобов'язання за кредитним договором та/або зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а вразі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

На виконання умов кредитного договору 29 січня 2014 року та 13 лютого 2014 року позивач надав відповідачу кредитні кошти на суму 100 440,00 грн. В подальшому позивач, скориставшись своїм правом на відмову в односторонньому порядку від надання кредиту та/або виконання будь-яких інших зобов'язань перед останнім, передбаченим п. 3.2.5. договору кредиту, відмовив позичальнику у наданні решти кредиту.

02 березня 2015 року правлінням Національного банку України прийнято постанову № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 року, згідно з яким в ПАТ "Дельта Банк" з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

У зв'язку з тим, що відповідач, як позичальник, не виконав у передбачений кредитним договором строк зобов'язань з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та трьох процентів річних за несвоєчасне повернення кредиту, а також штрафу за невиконання відповідачем вимог п.п. 3.3.1. 3.3.6. - 3.3.16. кредитного договору, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором кредиту № КЮ-ВКЛ- 2023551 від 21 січня 2014 року у розмірі 169 747,17 грн., яка складається з: суми заборгованості за строковим кредитом в розмірі 95 000,00 грн.; суми заборгованості по строковим процентам - 1 202,00 грн.; суми заборгованості по простроченим процентам - 19 575,87 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення процентів - 5 674,86 грн.; суми трьох процентів річних від суми прострочених - 294,44 грн. та суми штрафу - 48 000,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи платіжних доручень, після порушення господарським судом Львівської області провадження за зазначеною позовною заявою, відповідач сплатив заборгованість по тілу кредиту в розмірі 95 000 грн., заборгованість по простроченим процентам в розмірі 19 575,87 грн., заборгованість по строковим процентам в розмірі 4 248,44 грн., пеню в розмірі 2962,64 грн., три проценти річних в розмірі 158,86 грн.

В процесі розгляду справи позивачем подано заяву №1881/16 від 01 квітня 2016 року про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ним та відповідачем іпотечним договором від 21 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу за реєстровим № 70, а саме на: нежитлову будівлю, загальною площею 9 216,8 кв.м., розташовану за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Дрогобицька, 7, що належить Публічному акціонерному товариству "Готелі Трускавця" на праві власності, шляхом визнання за публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року у розмірі 216 000,00 грн, яка складається з:

96 000,00 грн. - штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з надання фінансової звітності товариства, передбаченого п. 3.3.9 кредитного договору,

16 000,00 грн. - штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати по договору страхування майна (2-й етап), передбаченого п. 3.3.16.2. кредитного договору,

80 000,00 грн. - штрафу за невиконання зобов'язання з переведення оборотів і надання щоквартально довідок про обороти в інших банках, передбаченого п. 3.3.16.3. кредитного договору та

24 000,00 грн. - штрафу за невиконання зобов'язання зі страхування предмету іпотеки, передбаченого п. 5.6. кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 572 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володіння заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідач, як позичальник, повністю виконав зобов'язання за кредитним договором зі сплати заборгованості по тілу кредиту, по простроченим і строковим процентам за користування кредитними коштами, пені та трьох процентів річних.

Разом з тим позивач в заяві про уточнення позовних вимог № 1881/16 від 01 квітня 2016 року зазначив про наявність невиконаного відповідачем зобов'язання за кредитним договором № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року зі сплати штрафів у розмірі 216 000,00 грн., нарахованих позивачем відповідачу згідно з п. 4.2. кредитного договору за неналежне виконання ним умов кредитного договору, зокрема щодо несвоєчасного надання звітності, несвоєчасної оплати по договору страхування майна (2-й етап), непереведення оборотів та ненадання щоквартально довідок з інших банків.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний термін та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Проте, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, банк не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції жодних належних доказів в підтвердження обставин надсилання ним на адресу відповідача, як позичальника та іпотекодавця, в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку" письмової вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, зокрема щодо погашення нарахованих штрафних санкцій.

Пунктом 4.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24 листопада 2014 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" визначено, що у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, основне зобов'язання відповідача, як позичальника, зі сплати заборгованості по тілу кредиту, процентам за користування кредитом, пені та трьом відсоткам річних за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року є виконаним. При цьому, позивач в заяві про уточнення позовних вимог від 01 квітня 2016 року заявив до стягнення заборгованість за кредитним договором, яка складається лише з нарахованих штрафних санкцій за несвоєчасне надання позичальником звітності, несвоєчасну оплату по договору страхування майна, непереведення оборотів на поточні рахунки та ненадання щоквартальних довідок з інших банків, які не є основними зобов'язаннями за кредитним договором.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, коли він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

При цьому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, і встановити, чи завдає допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав.

Врахувавши наведене, а також обставини погашення боржником під час розгляду справи в суді першої інстанції суми основної заборгованості, зокрема, суми кредиту, процентів за користування, пені та трьох процентів річних, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення визначеної позивачем суми штрафів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором було виконано, а допущені відповідачем порушення похідних зобов'язань не спричиняє для позивача, як іпотекодержателя збитків, та нараховані позивачем штрафи не є його збитками.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін.

З огляду на зазначене Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року у справі № 914/2938/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Судді Т.Л. Барицька

М.М. Малетич