ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 914/1320/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної казначейської служби Українина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016у справі№ 914/1320/16 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"до - Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області; - Відділу державної виконавчої служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції у Львівській області, - Державної казначейської служби Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства "Агрофірма "Маяк"про стягнення 19 505, 00 грн.

за участю представників: позивачаГрищенко О.М., - предст. дов. від 02.06.2014відповідачів не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Відділу державної виконавчої служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України про стягнення відповідно до положень статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкоди, заподіяної невиконанням рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/2317/13 від 06.08.2013, у зв'язку з бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції у Львівській області, що також підтверджено судовими рішеннями; в якості належної до стягнення шкоди позивач визначив 1863,54 грн. 3% річних та 17641,46 грн. інфляційних втрат, нарахованих на грошове зобов'язання боржника, визначене рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/2317/13. також позивач покликався на практику Європейського суду з прав людини щодо обов'язковості виконання судових рішень.

Кам'янка-Бузький районний Відділ державної виконавчої служби проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що позивач не довів наявності всіх складових цивільного правопорушення, зокрема, причинного зв'язку між діями виконавчої служби та заподіянням збитків; зазначив, що станом на день розгляду спору провадження із примусового виконання рішення у справі № 911/2317/13 триває, а встановлення в судовому порядку факту бездіяльності з боку виконавчої служби не свідчить про те, що вичерпано всі заходи щодо примусового виконання наказу.

Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області у відзиві на позовну заяву посилалось на те, що на даний час відсутній спеціальний закон, який регулює відносини з відшкодування збитків, завданих державним виконавцем, відсутній механізм відшкодування таких збитків; управління не є учасником спірних відносин та не може бути відповідачем у даній справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2016 (суддя Долінська О.З.) позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" 1863,54 грн. 3% річних та 17641,46 грн. інфляційних втрат в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку із невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2013 у справі № 911/2317/13.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 (судді: Михалюк О.В. - головуючий, Данко Л.С., Плотніцький Б.Д.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державна казначейська служба України подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає відповідальність саме за невиконання грошового зобов'язання боржником; суди залишили поза увагою, що за рішенням суду у справі № 911/2317/13 стягнуто не суму заборгованості, а відсотки річних, пеню, інфляційні втрати та витрати на правову допомогу; орган державної виконавчої служби є не боржником у зобов'язанні, а органом, на який державою покладено функції з примусового виконання судових рішень.

Кам'янка-Бузький районний Відділ державної виконавчої служби надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив судові рішення у справі скасувати, у позові відмовити з тих підстав, що суди не встановили, чи могло бути фактично виконано рішення у справі № 911/2317/13, а, відтак, і не з'ясовано причинний зв'язок між діями органів виконавчої служби та заподіяними збитками.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу та просив постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, зазначаючи, зокрема, про те, що, в порушення приписів Закону України "Про виконавче провадження" рішення суду у справі № 911/2317/13 орган державної виконавчої служби не виконав, що підтверджується належними доказами; сплата процентів річних та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора; відповідальність за порушення грошового зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, наступає незалежно від наявності вини боржника.

Відповідачі та третя особа не скористалися процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з встановлених обставин справи, рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/2317/13 від 06.08.2013 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та Приватного підприємства "АГРОФІРМА МАЯК" про стягнення коштів задоволено частково; 19.08.2013 на виконання рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/2317/13 від 06.08.2013 видано накази.

Відповідно до наказу Господарського суду Київської області від 19.08.2013 по справі № 911/2317/13, підлягає стягненню солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та Приватного підприємства "АГРОФІРМА МАЯК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" 2771,44 грн. 3% річних, 1549,20 грн. судового збору та 2301,01 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до наказу Господарського суду Київської області від 19.08.2013 у справі № 911/2317/13, підлягає стягненню з Приватного підприємства "АГРОФІРМА МАЯК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" 6107,98 грн. інфляційних втрат та 16238,29 грн. пені.

Постановами ДВС Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області від 04.09.2013 відкрито виконавчі провадження з виконання наказів Господарського суду Київської області у справі № 911/2317/13.

Впродовж шестимісячного терміну примусового виконання ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області наказів Господарського суду Київської області у справі № 911/2317/13 виконавче провадження завершено не було, накази суду не виконані, у зв'язку з чим позивач звертався до суду зі скаргами на дії виконавчої служби.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.08.2014 скаргу позивача на бездіяльність ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області щодо виконання наказів Господарського суду Київської області у справі № 911/2317/13 задоволено та визнано бездіяльність ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області щодо виконання наказів Господарського суду Київської області від 19 серпня 2013 року у справі № 911/2317/13 незаконною та протиправною.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2015 скаргу позивача на бездіяльність ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області щодо виконання наказів Господарського суду Київської області від 19.08.2013 у справі №911/2317/13 задоволено та визнано бездіяльність ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області незаконною та протиправною.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.03.2016 скаргу ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" на бездіяльність ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області щодо виконання наказів Господарського суду Київської області від 19.08.2013 у справі №911/2317/13 задоволено та визнано бездіяльність ВДВС Кам'янка-Бузького РУЮ Львівської області незаконною та протиправною.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами склалися правовідносини, пов'язані з виконанням судового рішення про стягнення грошових сум на користь позивача; факт бездіяльності виконавчої служби щодо виконання судового рішення встановлено матеріалами справи та, з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, доведенню не підлягає; зобов'язання щодо відшкодування органами державної виконавчої служби шкоди, завданої своїми неправомірними діями, є грошовим, а, відтак, позивач обґрунтовано заявив позов про стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних, які не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні відповідної компенсації, при цьому суди посилались на практику Верховного Суду України, викладену у постановах від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155, від 08.11.2010 у справі № 4/719, від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11, від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11, від 05.12.2011 у справі № 16/164(2010), від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс 11, від 24.10.2011 у справі № 3- 89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 22.06.2010 у справі № 3-1890к10/30/18, Вищого господарського суду України викладену у постанові від 29.07.2010 у справі № 29/224-09-5380.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписами статті 116 цього Кодексу виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

Законом України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За приписами статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами частини другої статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1174 Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. За правилами розподілу обов'язку доказування позивачу слід довести наявність трьох перших елементів складу правопорушення належними та допустимими доказами

За статтею 22 Цивільного кодексу України до збитків належать: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Разом з тим частина друга статті 625 Цивільного кодексу України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання дійсно може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Водночас, з аналізу судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій помилково ототожнено сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження (деліктної відповідальності) з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед позивачем.

При цьому правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення, де державна виконавча служба є інструментом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, що склалися у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо поширення на вказані правовідносини положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та, відповідно, стягнення з виконавчої служи відсотків річних та інфляційний втрат за порушення грошового зобов'язання.

Поряд з тим, суди не встановили наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, як то майнових втрат позивача у визначеному ним розмірі та з наведених ним підстав, їх причинно-наслідкового зв'язку саме з діями органу державної виконавчої служби.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду відповідно до поданої касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Взявши до уваги, що господарські суди попередніх інстанцій встановили істотні обставини справи, дослідили зміст вимог позивача, однак, не застосували положення наведеного вище чинного законодавства відповідно до змісту спірних правовідносин та підстав поданого позову, судова колегія вбачає наявність підстав для скасування судових рішень у даній справі та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні поданих позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 2 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 у справі № 914/1320/16 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2016 скасувати.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова