Історія справи

Постанова ВГСУ від 06.08.2014 року у справі №917/2613/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року Справа № 917/2613/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 у справі № 917/2613/13 Господарського суду Полтавської областіза позовомКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області до Фермерського господарства "Відродження-Агро"треті особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла", 2) ОСОБА_4простягнення 9 000,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідачане з'явився- - третьої особи-1не з'явився- - третьої особи-2не з'явився

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 року Кременчуцька об'єднана податкова інспекція головного управління Міндоходів у Полтавській області звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Відродження-Агро", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 9000,00 грн. збитків завданих внаслідок втрати майна, переданого на відповідальне зберігання за договором № 1 від 30.08.2013.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.02.2014 до участі у справі в якості третіх осіб, які заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучені Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла", ОСОБА_4.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.03.2014 (суддя Гетя Н.Г.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 (головуючий Істоміна О.А., судді: Барабашова С.В., Білецька А.М.) у справі № 917/2613/13 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі та з покладенням судових витрат на відповідача.

Відповідач та треті особи не скористалися правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційні скарги, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області (позивачем) в межах наданих повноважень на території Дмитрівської сільської ради м. Комсомольська Полтавської області було виявлено факт використання земельної ділянки, що належить ОСОБА_4 (третій особі без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача), без відома та згоди останньої для вирощування технічної культури соя.

Відповідно до Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.1998, комісією за участю представників органів державної податкової служби та Фермерського господарства "Відродження - Агро" (відповідача) був складений акт опису та попередньої оцінки безхазяйного майна № 1/1603-11-02 від 30.08.2013 року (а.с. 14), відповідно до якого загальна вартість самовільної засіяної технічної культури соя на вказаній земельній ділянці склала 9000,00 грн.

30.08.2013 між Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області (поклажодавець) та Фермерським господарством "Відродження - Агро" (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання № 1 (а.с. 12-13), згідно якого відповідачеві була передана на зберігання самовільно без дозвільних документів засіяна на земельній ділянці загальною площею 3,0296 га, що знаходиться на території Дмитрівської сільської ради м. Комсомольська Полтавської області, технічна культура соя (далі - майно) в орієнтовній кількості 2,5 тони на загальну суму 9000,00 грн.

27.09.2013 під час обстеження представниками позивача спірного майна було встановлено факт його відсутності, про що складено відповідну довідку за № 17 (а.с. 15).

29.10.2013 позивачем відповідно до вимог пункту 4.5. Порядку взаємодії між підрозділами органу доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів № 570 від 10.10.2013, на адресу відповідача було направлено претензію № 1/1603-11-02 від 18.10.2013 року (а.с. 16-17) про відшкодування збитків внаслідок втрати майна, переданого на відповідальне зберігання, в розмірі 9 000,00 грн.

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, неналежним чином виконав свої зобов'язання по договору відповідального зберігання, внаслідок чого передане на зберігання майно було втрачене, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення збитків.

Натомість, відповідач у запереченні на позов (а.с.28-29), своєї вини не визнає, посилається на те, що ним вживалися усі необхідні заходи по збереженню майна, що є предметом договору відповідального зберігання. Про факт збирання врожаю він негайно повідомив представників позивача, які прибули на місце у супроводі працівників міліції. Відповідач вважає, що правових підстав для задоволення позову про стягнення збитків, немає.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставі Положення, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів від 17.04.2013 № 63, Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, а також комісійного акта опису та попередньої оцінки безхазяйного майна № 1/1603-11-02 від 30.08.2013 між Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області (поклажодавець) та Фермерським господарством "Відродження - Агро" (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання № 1 від 30.08.2013 року (а.с. 12-13), згідно якого відповідачеві була передана на зберігання самовільно без дозвільних документів засіяна на земельній ділянці загальною площею 3,0296 га, що знаходиться на території Дмитрівської сільської ради м. Комсомольська Полтавської області, технічна культура соя (далі - майно) в орієнтовній кількості 2,5 тони на загальну суму 9000,00 грн. (п. 1.2. договору).

Згідно пунктів 4.1., 4.2. договору відповідального зберігання № 1 від 30.08.2013 року даний договір набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до моменту повернення зберігачем поклажодавцеві майна за його письмовою вимогою.

У відповідності до пунктів 1.1., 2.1. договору зберігач зобов'язаний безоплатно зберігати передане майно, вживати всіх заходів для його збереження та повернути майно поклажодавцеві в схоронності.

У своєму позові позивач зазначив на те, що майно, передане відповідачеві на відповідальне зберігання, є безхазяйним, посилаючись на положення пунктів 2.8., 4.5., 4.7. Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.1998 (далі - Порядок).

Відповідно до преамбули до договору відповідального зберігання № 1 від 30.08.2013 даний договір укладено, зокрема, на підставі положень вказаного вище Порядку.

Як вбачається зі змісту пункту 1 вказаного Порядку його дія поширюється, зокрема, на майно, визнане безхазяйним відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

До матеріалів справи не надано доказів прийняття уповноваженим органом рішення про визнання спірного майна безхазяйним та доказів взяття на облік безхазаяйного майна. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.

В матеріалах справи міститься пояснення ОСОБА_4 на ім'я заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУМ у Полтавській області - Донченко Є.П. (а.с. 62), відповідно до яких повідомила про те, що вона має пай землі згідно акту на праві власності на вищезазначеній земельній ділянці (серія ЯК№285990), а також зазначила, що не володіє інформацією щодо вирощування якихось культур на своїй земельній ділянці.

В той же час, сам позивач в позовній заяві посилається на факт належності земельної ділянки гр. ОСОБА_4 (а.с.3).

Отже, зі змісту статті 335 Цивільного кодексу України випливає, що лише те майно, що яке не має власника або власник якого невідомий може вважатися безхазяйним. До нерухомого майна, власник якого відомий не може бути застосовано поняття "безхазайне майно". До того ж, відповідно до приписів ст. 373 Цивільного кодексу України право власності поширюється і на посіви, що знаходяться на земельній ділянці, що належить землевласнику.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що майно, яке було описане за актом № 1/1603-11-02 від 30.08.2013, не є безхазяйним чи набутим державою як безхазяйне.

Зазначені обставини у встановленому законом порядку не спростовані.

Частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 2.1.4 договору відповідального зберігання № 1 від 30.08.2013 р. відповідач (зберігач) взяв на себе зобов'язання зберігати майно в окремому приміщенні (складі), що знаходиться за адресою: с. Солонці, м. Комсомольська, вул. Центральна, буд. 17.

Відповідно до частини третьої статті 957 Цивільного кодексу України договір складського зберігання укладається в письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складськими документами, перелік яких визначений ст. 961 Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що акт опису і попередньої оцінки безхазяйного майна № 1/1603-11-02 від 30.08.2013 не є складським документом, що підтверджує факт передачі майна на зберігання до складського приміщення відповідно до умов пункту 2.1.4 договору.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 договору зберігач вживає всіх заходів необхідних для збереження майна.

В своїх запереченнях на позов(а.с. 28-29) відповідач вказав те, що коли йому стало відомо, що з боку окремих осіб ТОВ агрофірма "Ворскла" розпочалось збирання врожаю, він негайно повідомив про це посадових осіб Кременчуцької ОДПІ, зокрема ОСОБА_5, який прибув на місце події у супроводі підлеглих йому працівників та працівників міліції, які почали вирішувати зазначене питання.

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.

Згідно частини першої статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідач на загальних підставах.

Відповідно частин першої, другої статті 1166 цього кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В силу статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Необхідно зауважити, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи і самими збитками.

Відсутність причинного зв'язку, вини, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

В даному випадку, наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для настання такої відповідальності як відшкодування збитків, судами попередніх інстанцій, не встановлено. Відповідних доказів до матеріалів справи позивачем не надано.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку що обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у позові.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, і вважає, що усім обставинам справи дана належна правова оцінка. Судами вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 у справі № 917/2613/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова