ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 908/168/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуРегіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області на рішеннягосподарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. (суддя Боєва О.С.)та на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. (судді Скакун О.А., Будко Н.В., М'ясищева А.М.)у справі№908/168/14 господарського суду Запорізької областіза позовомПрокурора Жовтневого району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Стерлінг Груп Україна"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект"простягнення 30 585 грн. 83 коп. за участю представників: від прокуратури Попенко О.С., прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №042031, вид. 15.03.2016 р. від позивача Лисий В.І., довіреність №22/697 від 21.10.2016 р. від відповідача не з'явилисьвід третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. у справі №908/168/14 залишено без задоволення позов прокурора Жовтневого району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стерлінг Груп Україна" неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період з 12.07.2013р. по 13.12.2013р., а саме: в розмірі 30 585 грн. 33 коп.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. у справі №908/168/14 рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. залишено без змін.

Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів мотивовано недоведеністю підстав, за яких у орендаря виникає обов'язок сплатити неустойку, передбачену ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та умовами договору оренди.

Не погодившись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р., рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2016 р. справу №908/168/14 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 05.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5989 від 05.12.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Корнілової Ж.О. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №908/168/14 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я, Могил С.К.. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.12.2016 р.).

До початку судового розгляду від Прокуратури Запорізької області надійшли пояснення по справі.

У судове засідання 05.12.2016 р. з'явились представники прокуратури та позивача.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з,явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.07.2006 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стерлінг Груп Україна" (орендар) укладено договір №2050/д оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі державного проектного інституту "Запоріжцивільпроект".

Відповідно до умов даного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: вбудовані в четвертий поверх адміністративної семиповерхової будівлі нежитлові приміщення (літера А-7, приміщення з №283 по №286 включно, №297) загальною площею 139,8 кв.м., відповідно до плану четвертого поверху та експлікації приміщень з технічного паспорту будівлі, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, пл. Пушкіна, 4 (додаток №2).

Вищевказане майно фактично було передано відповідачу у орендне користування за актом прийому-передачі.

Строк дії договору неодноразово продовжувався. Остаточно термін дії договору оренди було продовжено до 11.07.2013 р. включно.

Сторони також погодили та виклали в п.п. 10.5, 10.6 договору №2050/д від 11.07.2006 р., що даний договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. За відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його терміну дії, при наявності згоди балансоутримувача та відповідного висновку органу, уповноваженого управляти майном балансоутримувача, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Одночасно, за умовами п. 9.3 договору оренди за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавець направив на адресу орендаря лист-вимогу вих. №11-13-05690 від 09.08.2013 р., в якому вказав, що термін дії договору оренди закінчився 11.07.2013 р., а також зазначив про необхідність відповідно до пунктів 2.5, 5.8 договору оренди повернути орендоване майно балансоутримувачу за актом прийому-передачі та надати три його примірники для підписання орендарю. До вказаного листа було додано три примірники актів прийому-передачі.

Однак, всупереч наведеній вимозі позивача, відповідач не виконав свого обов'язку з повернення орендованого майна після припинення договору оренди та повернув відповідні приміщення лише 30.12.2013 р. Відповідні обставини підтверджуються актами перевірки орендованого майна.

На думку позивача, вказані обставини свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача передбаченої п. 9.3 договору оренди та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки в розмір подвійної плати за користування орендованим майном.

Заперечуючи проти позовних вимог про стягнення відповідної неустойки, відповідач зазначив, що 14.08.2013 р. акти прийому-передачі державного нерухомого майна орендованого за договором оренди №2050/д від 11.07.2006 р. були підписані орендарем та балансоутримувачем і їх примірники залишились у останнього для підписання орендодавцем.

В подальшому, відповідачем направлялись відповідні акти на адресу позивача. Проте, такі листи залишені орендодавцем без відповіді, а додані до них акти не підписані.

За таких обставин, відповідач вважає, що ним вжито всі необхідні дії спрямовані на повернення об'єкту оренди, у зв'язку з чим на нього не може бути покладено відповідальність за неповернення орендованого майна після припинення договору оренди.

Місцевий та апеляційний господарські суди погодились з наведеними запереченнями відповідача та відмовили в задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки, позивачем не було доведено факту відмови орендаря від повернення майна орендодавцю (п. 9.3 договору оренди).

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових актів, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки попередніх судових інстанцій передчасними, а прийняті ними рішення такими, що не відповідають принципу повноти та всебічності розгляду справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правовідносини, які виникають на підставі оренди державного майна, також регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Одночасно, в ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України закріплено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення містяться в Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Поряд з цим, в ч. 2 ст.785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

З наведеного вбачається, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав, тобто необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція, зокрема, викладена в постановах Верховного суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-70гс14 та від 02.09.2014 р. у справі №3-85гс14.

Таким чином, для вирішення по суті спору, що розглядається в межах даної судової справи, господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах доказів повинні були встановити факт наявності або відсутності винної поведінки відповідача, яка полягала в неповерненні позивачу орендованого майна після припинення договору оренди.

Однак, попередні судові інстанції вказані обставини не встановили, оскільки обмежились виключно дослідженням дій сторін спрямованих на підписання акту приймання-передачі орендованого майна, які самі по собі (без фактичного повернення майна орендодавцю) юридичного значення не мають.

При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи актам перевірки, підписаним в присутності представника відповідача, які свідчать про знаходження останнього в орендованому приміщенні після припинення договору.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на приписи наведених правових норм, справа №908/168/14 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду підчас якого, суду першої інстанції необхідно:

- визначити які дії вчинялись відповідачем з метою фактичного повернення орендованого майна;

- дослідити які обставини унеможливили передачу майна орендодавцю;

- у разі наявності таких обставин, оцінити їх об'єктивність, а саме: визначити чи залежала можливість повернення орендованого майна лише від волі орендаря або була обумовлена іншими подіями, діями третіх осіб, тощо.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. у справі №908/168/14 скасувати.

Справу №908/168/14 передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

С.К. Могил