Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.06.2014 року у справі №5011-2/9208-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року Справа № 5011-2/9208-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.03.2014у справі№ 5011-2/9208-2012 господарського суду міста Києваза позовомприватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна"до1) приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", 2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, 3) підприємства з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД",третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Цепелін Україна ТОВ"простягнення 124 337, 14 грн.за участю представників сторін:

від позивача: Хоніна І.В., дов. від 29.05.2014

від відповідача-1: Дєтінкін Є.В., дов. від 08.01.2014

від відповідача-2: не з'явилися

від відповідача-3: Сидоренко Р.В., дов. від 01.11.2013

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" звернулося до господарського суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення в порядку регресу солідарно з відповідачів збитків у сумі 124 337, 14 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що водій, який перебував у трудових відносинах з другим відповідачем, під час розвантажувальних робіт на складі вантажоодержувача пошкодив дизель-генераторну установку, яку він перевозив, внаслідок чого заподіяв вантажоодержувачу збитки, які були відшкодовані позивачем згідно договору добровільного страхування вантажів № CRG0009294 від 17.08.2010 та які, в свою чергу, мають відшкодувати позивачу в порядку регресу відповідальні за заподіяний збиток особи - відповідач-2, як власник джерела підвищеної небезпеки та роботодавець особи, яка заподіяла шкоду майну вантажоодержувача, та відповідач-1, як страховик відповідальності автомобільного перевізника згідно договору № 004059/3002/0000025 від 03.03.2010.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2013 до участі у справі в якості відповідача залучено підприємство з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД", який є експедитором перевезення згідно умов договору-доручення № 182/09 від 04.12.2009, укладеного між ним та вантажоотримувачем пошкодженого товару.

24.01.2014 позивач подав до господарського суду м. Києва заяву про уточнення позовних вимог та просив стягнути з першого відповідача 116 344,14 грн. страхового відшкодування, з третього відповідача грошові кошти у розмірі 7 993,00 грн. та покласти на першого та третього відповідачів судові витрати.

Справа № 5011-2/9208-2012 слухалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2014 (суддя: Мудрий С.М.), прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "СК "Уніка" на користь ПрАТзІІ "СК "К'ЮБІ І Україна" страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 116 344,14 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 327,60 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 163,80 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 163,80 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 (колегія суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий, Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що пошкодження дизель-генераторної установки водієм другого відповідача було здійснено в процесі прийняття товару вантажоодержувачем, тобто саме під час здійснення ним перевезення зазначеної установки, оскільки згідно положень ст. 924 ЦК України, ст.ст. 9, 13, ч.1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, ст.ст. 45, 47, 53, 72, 133 Статуту Автомобільного транспорту УРСР моментом закінчення перевезення вантажу є отримання перевізником від вантажоотримувача належно оформлених товарно-транспортних накладних з підписом уповноваженої на прийняття вантажу особи, засвідченого печаткою вантажоотримувача, а факт пошкодження вантажу було засвідчено вантажоотримувачем в процесі прийняття товару шляхом вчинення напису на товарно-транспортний накладній (СМR) № 603 від 09.12.2011 та в акті огляду техніки від 21.12.2010.

Задовольняючи позовні вимоги часткового, суди виходили з того, що відповідач-1, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача-2 за шкоду завдану майну потерпілих осіб при здійсненні страхувальником перевезень вантажів автомобільним транспортом згідно договору 004059/3002/0000025 від 03.03.2010, є відповідальним за збитки, заподіяні вантажоотримувачу внаслідок пошкодження вантажу та згідно ст. 993 ЦК України і умов вказаного договору зобов'язаний здійснити позивачу в порядку зворотної вимоги виплату страхового відшкодування в розмірі 116 344, 14 грн., тобто за вирахуванням передбаченого умовами договору розміру франшизи.

Відмова у задоволенні позовних вимог до відповідача-3 мотивована необґрунтованістю таких вимог, оскільки згідно договору доручення № 182/09 від 04.12.2009, укладеного між третьою особою у справі та відповідачем-3, останній, як експедитор, зобов'язався організувати транспортно-експедиторські послуги пов'язані із перевезенням, а не саме перевезення вантажу, а відтак, не несе відповідальність за неправомірні дії безпосередньо перевізника - ФОП ОСОБА_4

У касаційній скарзі приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача та першого і третього відповідачів, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 04.12.2009 між фірмою "Zeppelin International AG" (клієнт) та підприємством "Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД" (експедитор, відповідач-3) укладено договір-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг № 182/09, відповідно до предмету якого експедитор за плату та за рахунок клієнта зобов'язався організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу фірми "Zeppelin International AG" в міжнародних та внутрішніх сполученнях автомобільним т/або морським транспортом, а клієнт зобов'язався сплатити ці послуги.

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору безпосереднє виконання експедитором своїх зобов'язань здійснюється на підставі заявки клієнта, що є невід'ємною частиною договору.

06.12.2010 на адресу відповідача-3 від клієнта надійшла заявка на виконання перевезення його вантажу - дизель-генераторної установки Caterpillar CI 8 по маршруту ВЕ-2010 Antwerp/Belgium - Київ, Україна на умовах поставки СІР Кіеv, Ukraine (Інкотермс 2000). Згідно заявки адреса вивантаження вантажу клієнта: Київська область, Петропавловська Борщагівка, вул. Антонова, 5, (склад "Чайка").

Відповідно до п. 8.2 договору-доручення № 182/09, експедитор має право залучати до виконання своїх зобов'язань третіх осіб. Користуючись цим правом, експедитор до виконання договірних зобов'язань залучив ФОП ОСОБА_5, що діяв на підставі укладеного з експедитором договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 123/10 від 01.12.2010 В свою чергу ФОП ОСОБА_5 до виконання договірних зобов'язань залучив ФОП ОСОБА_4 (відповідач-2), уклавши з ним договір про надання транспортних послуг № 1 від 22.11.2010, предметом якого є взаємовідносини між експедитором і перевізником, які виникають щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні та розрахунків за ці перевезення.

Згідно з п. 6.2. договору № 1 від 22.11.2010 перевізник несе повну відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу під час перевезення в розмірі втраченого або пошкодженого вантажу по вині перевізника.

Крім того, судами встановлено, що 17.08.2010 між фірмою "Zeppelin International AG" (страхувальник) та ПРАТ "Страхова компанія "К'Ю БІІ Україна" (позивач) укладено договір добровільного страхування вантажів № CRG0009294, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим вантажем.

21.12.2012р. в Київський області в селищі Петропавловська Борщагівка на вул. Антонова стався страховий випадок: пошкодження застрахованого майна - дизель-генераторної установки Caterpillar С18 внаслідок наїзду на неї автомобіля Volvo, д.н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, який і здійснював перевезення вказаної установки. За взаємною згодою сторін (страхувальника та водія автомобіля Volvo) працівники ДАЇ на місце події не викликались, проте складено Акт огляду та проведено оцінку пошкоджень, результати якої викладені в Звіті про незалежну оцінку вартості матеріальних збитків, складеного оцінювачем ТОВ "Трансєвро".

Відповідно до п. 3 договору добровільного страхування вантажів, укладеного між ПРАТ "СК "К'Ю БІ І Україна" та фірмою "Zeppelin International AG" та п.4.3.1. "Стандартних умов" до вказаного договору - дія страхового покриття по відношенню до окремого застрахованого перевезення починається з моменту початку навантаження на транспортний засіб у пункті відправлення, та закінчується після завершення розвантаження у кінцевому пункті призначення.

11.02.2011 фірма "Zeppelin International AG" звернулася до ПрАТзІІ "СК "К'ЮБІ І Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування.

На виконання умов договору добровільного страхування вантажів ПРАТ "СК "К'Ю БІ І Україна" визнала зазначений випадок страховим та відповідно до страхового акту №и14000004081 від 13.01.2011 та на підставі заяви фірми "Zeppelin International AG" виплатила страхове відшкодування за пошкодження вантажу шляхом перерахування коштів на рахунок фірми "Zeppelin International AG" в розмірі 124 337, 14 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1000008758 від 20.01.2011.

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, після виплати своєму страхувальнику страхового відшкодування за пошкодження перевізником - водієм автомобіля Volvo, д.н. НОМЕР_2, ОСОБА_6 вантажу (дизель-генераторної установки), до позивача у даній справі перейшло право вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

На дату настання страхового випадку відповідальність відповідача-2, як автомобільного перевізника, за заподіяння шкоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб при здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом була застрахована приватним акціонерним товариством "СК "УНІКА" (відповідач-1) згідно договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника № 004059/3002/0000025 від 03.03.2010.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу-1 претензію про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № L10646 від 03.11.2011, а також відповідачу-2 претензії № L10646 від 21.10.2011 та № L10646/16 від16.12.2011. Однак, відповідачі в задоволенні вимог позивача відмовили. Крім того, страхувальник направив претензію експедитору - підприємству "Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД", в задоволенні якої було відмовлено, з посиланням на те, що пошкодження сталися вже після вивантаження з автомобіля дизель-генераторної установки.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.01.2014, просив стягнути в порядку регресу:

- 116 344, 14 грн. страхового відшкодування, сплаченого позивачем товариству з обмеженою відповідальністю "Цепелін Україна ТОВ" з відповідача-1, як страховика відповідальності автомобільного перевізника згідно договору № 004059/3002/0000025 від 03.03.2010,

- 7 993, 00 грн. з відповідача-3, як експедитора компанії замовника вантажу (третя особа), який несе відповідальність перед вантажоотримувачем за неналежне виконання зобов'язань з перевезення вантажу згідно умов договору-доручення № 182/09 від 02.12.2009.

При цьому, вимог до відповідача-1 позивачем не заявлялось.

Згідно ч. 2 ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ч. 1 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, учасником якої з 01.08.2006 є Україна, перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи за його пошкодження, що відбулось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його передачею.

Відповідно до ст. 133 Статуту Автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969, (далі за текстом - Статут), автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Згідно п. 45 Статуту за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Відповідно до ст. 9 Конвенції, п. 47 Статуту, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та ст. 6 Закону України "Про транзит вантажів" основним супровідним документом на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що підтверджує факт надання послуги з перевезення, є міжнародна товарно-транспортна (автомобільна) накладна (CMR).

Як встановлено судами попередніх інстанцій перевезення дизель-генераторної установки, пошкодженої водієм відповідача-2 - ОСОБА_6, здійснювалось на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) № 603 від 09.12.2011.

Згідно з п. 53 Статуту час прибуття автомобіля під розвантаження обчислюється з моменту пред'явлення шофером товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення шоферу відповідно оформлених товарно-транспортних документів на навантажений або вивантажений вантаж.

Пунктом 72 Статуту передбачено, що одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому випадку, коли якість вантажу внаслідок псування або пошкодження, за які автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність, змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання його за прямим призначенням. Вантажоодержувач зобов'язаний зробити запис у товарно-транспортній накладній про відмовлення прийняти вантаж і завірити цей запис підписом та печаткою (штампом).

Згідно зі ст. 13 Конвенції після прибуття вантажу до пункту призначення, вантажоодержувач має право вимагати передачі йому другого екземпляру накладної та передачі вантажу, причому ним видається відповідна розписка про прийняття.

Таким чином, наведені вище норми чинного законодавства свідчать про те, що наявність підпису особи, уповноваженої на прийняття вантажу, засвідчений печаткою вантажоодержувача на товарно-транспортній накладній є свідченням прийняття вантажу у належному стані або неналежному стані після належної перевірки, а моментом закінчення перевезення вантажу є отримання перевізником від вантажоотримувача належно оформлених товарно-транспортних накладних, з підписом особи, уповноваженої на прийняття вантажу, засвідченого печаткою вантажоотримувача, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

У зв'язку з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що міжнародна товарно-транспортна (автомобільна) накладна (CMR) № 603 від 09.12.2011 містить відмітку вантажоотримувача, засвідченого його печаткою, щодо заподіяння 21.12.2010 перевізником (водієм ОСОБА_6) пошкоджень вантажу - дизель-генераторної установки. Крім того, за фактом пошкодження вантажу між перевізником (ФОП ОСОБА_4 в особі ОСОБА_6) та вантажоодержувачем складено Акт огляду техніки від 21.12.2010, підписаний сторонами та засвідчений печаткою вантажоодержувача, в якому зазначено, що водій автомобіля ОСОБА_6, здаючи заднім ходом на території складу "Чайка" пошкодив кут та задню панель генератора.

Відповідно до ст. 158 Статуту обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми.

Врахувавши викладене вище, суди попередніх інстанцій обґрунтованого зазначили, що складання акту огляду техніки від 21.12.2010 та вчинення напису на товарно-транспортній накладній (CMR) № 603 від 09.12.2011 було здійснено саме в процесі прийняття товару вантажоотримувачем та, відповідно, зазначені в акті та в накладній обставини щодо пошкодження товару не можуть розцінюватись, як такі що виникли після закінчення перевезення вантажу перевізником. У зв'язку з наведеним суди дійшли обґрунтованого висновку, що пошкодження вантажу - дизель-генераторної установки перевізником (водієм відповідача-2) відбулося саме під час передачі товару вантажоотримувачу, що не свідчить про закінчення перевезення вантажу перевізником, та є відповідно до ст. 133 Статуту підставою для покладення на перевізника відповідальності за пошкодження вантажу, що сталось до моменту видачі вантажоодержувачу.

Відповідно до ч.1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Такі ж положення містить і стаття 16 Закону України "Про страхування".

Як встановлено судами попередніх інстанцій 03.03.2010 між ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ФОП ОСОБА_4 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №004059/3002/0000025, відповідно до п.1.2. якого страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування, а страхувальник - сплачувати страхові платежі в розмірі та в порядку, що передбачені цим договором, та виконувати інші умови цього договору.

Згідно з п.2.1. договору його предметом є майнові інтереси, що не суперечать закону: пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб при здійсненні страхувальником перевезень вантажів автомобільним транспортом; пов'язані з витратами страхувальника, що належить до відшкодування відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 6.1. договору №004059/3002/0000025 від 03.03.2010 передбачено, що страховим випадком за цим договором є факт виникнення цивільної відповідальності страхувальника за відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб внаслідок випадкових та непередбачуваних подій (страхових ризиків), що сталися протягом строку дії цього договору при здійснені страхувальником перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Розділом 3 вказаного договору визначено ліміт відповідальності страховика за вантаж по одному страхового випадку - 100 000,00 дол. США, франшиза - 1 000,00 дол. США по вантажах, які не належать до вантажів підвищеного ризику.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як встановлено судами згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, встановленого Національним банком України, 1 000, 00 дол. США станом на 23.01.2014 еквівалентно 7 993, 00 грн. (т. 5 а.с. 147).

Статтями 988, 990 ЦК України та ч.1 ст. 16, п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Врахувавши викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідач-1 є особою відповідальною за заподіяні під час перевезення водієм ОСОБА_6 збитки майну вантажоотримувача, оскільки згідно умов договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №004059/3002/0000025 від 03.03.2010 взяв на себе відповідальність відшкодувати заподіяну водієм автомобіля Volvo, д.н. НОМЕР_2, шкоду майну потерпілих осіб (в даному випадку - майну третьої особи) при здійсненні перевезень вантажів. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вимоги позивача, заявлені в порядку зворотної вимоги до ПАТ "Страхова компанія "Уніка" є обґрунтованими та вважає, що суди правильно задовольнили позов, стягнувши з першого відповідача 116344,14 грн., тобто за вирахуванням із суми виплаченого позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування франшизи у розмірі 7 993, 00 грн.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача-1 на положення пп. 7.1.21. п. 7.1. договору№004059/3002/0000025 від 03.03.2010, якими передбачено відсутність у відповідача-1 обов'язку виплачувати страхове відшкодування у разі, якщо відповідальність страхувальника або витрати виникли внаслідок виконання страхувальником або його працівниками чи представниками вантажно-розвантажувальних робіт, оскільки зазначені посилання зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, в матеріалах відсутні докази, які б свідчили про проведення вантажно-розвантажувальних робіт безпосередньо перевізником - ОСОБА_6. Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що пошкодження вантажу перевізником сталось саме під час його перебування за кермом автомобіля.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з третього відповідача 7 993, 00 грн. рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів не оскаржується та відповідно судом касаційної інстанції не переглядається.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін. Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 у справі № 5011-2/9208/2012 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк