ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 923/1213/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" - Мостепанюка В.І.,

ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2016

у справі № 923/1213/15 господарського суду Херсонської області

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 213 843,86 грн.

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про визнання умови договору щодо збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку недійсною

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 213 843,86 грн. заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач в порушення умов укладеного сторонами кредитного договору № НКЛ-2010437 від 05.06.2012 зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 26.05.2015 у нього утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 213 843,86 грн., яка складається з 28 325,81 грн. заборгованості за процентами; 155 508,70 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів; 426,05 грн. трьох процентів річних від суми простроченого кредиту та 29 583,30 грн. штрафу.

У серпні 2015 року ФОП ОСОБА_3 звернувся з зустрічними позовними вимогами до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсною умови договору щодо збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку.

09.09.2015 ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду з заявою про застосування строків позовної давності на підставі частин 3, 4 ст. 267 ЦК України щодо вимог банку про стягнення пені і штрафу.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.07.2016 справу направлено на новий розгляд в частині розгляду позовних вимог за первісним позовом.

В ході нового розгляду первісного позову ПАТ "Дельта Банк" подало до господарського суду розрахунок суми позову та виписки з рахунку ФОП ОСОБА_3, в якому навело періоди нарахування відсотків, пені, 3% річних, штрафів. Так, згідно з поданим банком розрахунком заборгованості, він просив стягнути з відповідача:

1) відсотки за користування кредитом у сумі 28 325,81 грн. за період з 11.07.2012 по 05.09.2012 за ставкою 24,99% та з 06.09.2012 по 15.06.2014 за ставкою 30%;

2) пеню у розмірі 155 508,70 грн. за несвоєчасне повернення процентів за період з 24.11.2014 по 25.05.2015;

3) 3% річних у сумі 426,05 грн. за прострочення оплати процентів за період з 24.11.2014 по 25.05.2015;

4) штраф у сумі 14 583,3 грн. згідно з п. 9.2. договору за невиконання відповідачем п.п. 5.12.1., п.п. 5.12.2., нарахований 26.05.2015 у розмірі 3% від суми наданого кредиту (486 110 грн.);

5) штраф у сумі 15 000,00 грн. згідно з п.п. 5.7. іпотечного договору за невиконання п.п. 5.2. цього договору, нарахований 26.05.2015 у розмірі 3% від суми кредиту, визначеного кредитним договором (500 000 грн.).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.09.2016 (суддя Задорожна Н.О.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач правильно нарахував відповідачу 28 325,81 грн. боргу по процентах, оскільки відповідач не надав доказів виконання ним п.п. 5.11., 5.12. кредитного договору, однак ці проценти за своєю правовою природою є неустойкою і до вказаних позовних вимог за заявою відповідача необхідно застосувати наслідки пропуску спеціального строку позовної давності. Відмова у задоволенні позову в частині стягнення штрафу в сумі 14 583,3 грн. мотивована також спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Щодо нарахованих за прострочку оплати неустойки - пені у розмірі 155 508,70 грн. та 3% річних у розмірі 426,05 грн. за несвоєчасну оплату процентів, то в цій частині господарський суд також відмовив у позові з огляду на те, що чинним законодавством не передбачена можливість нарахування пені та річних за прострочку оплати неустойки, оскільки вона не є грошовим зобов'язанням у розумінні положень ч. 3 ст. 549 та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 15 000,00 грн. нарахованого згідно з п. 5.7. іпотечного договору за невиконання п. 5.2. цього договору, господарський суд зазначив про те, що зобов'язання з сплати цього штрафу брала на себе фізична особа, у той час як позов по даній справі поданий до суб'єкта підприємницької діяльності, а також в цій частині вимоги сплинув строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 (колегія суддів у складі: Петров М.С. - головуючий, судді: Разюк Г.П., Принцевська Н.М.) рішення господарського суду скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" задовольнити частково. Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 897,57 грн., з яких: 28 325,81 грн. заборгованість за процентами, 145,71 грн. пені та 3% річних у сумі 426,05 грн. Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір за подачу позову у сумі 577,81 грн. В решті позову відмовити". Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта Банк" 635,59 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Видачу наказів доручено господарському суду Херсонської області. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що проценти за користування кредитом є неустойкою. Оскільки кредитний договір є відплатним, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом проценти, розмір яких встановлюється сторонами у договорі. Враховуючи задоволення позову в частині стягнення процентів за користування кредитом, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог банку про стягнення з відповідача пені у сумі 145,71 грн., яка заявлена в межах строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України та без пропуску строку позовної давності. Задовольняючи позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 426,05 грн. за період з 24.11.2014 по 25.05.2015, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана сума процентів складається із суми нарахованих помісячних процентів, починаючи з 11.07.2012 по 15.06.2014, вказані позовні вимоги заявлені в межах 3-річного строку позовної давності, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог апеляційна інстанція погодилася з висновками господарського суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_3 просить скасувати постанову апеляційного суду від 08.12.2016, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми ст. 43 ГПК України, ст.ст. 545, 613 ЦК України. Зокрема, на думку відповідача, господарський суд апеляційної інстанції не дослідив процедуру підвищення банком процентної ставки, яка передбачена у п. 3.6. кредитного договору; наявними матеріалами справи (договорами страхування) підтверджується виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 5.11., 5.12. кредитного договору; довідкою банку підтверджується, що він прийняв виконання позичальником його зобов'язання.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На думку банку, суд апеляційної інстанції всебічно та об'єктивно дослідив всі обставини справи та дійшов правильного висновку щодо стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 28 897,57 грн.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- 05.06.2012 банком як кредитором та ФОП ОСОБА_3 як позичальником укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2010437, відповідно до п. 1.1. якого банк надав позичальнику у тимчасове платне користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в меж не відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 500 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості до 04.06.2015. Плата за користування кредитом встановлена у вигляді 24,99% річних у разі, якщо позичальником виконуються всі умови кредитного договору;

- п.п. 1.1.1. кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.11.-5.12. цього договору, плата за користування кредитором встановлюється в розмірі 30% річних починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування грошовими коштами в розмір 30% річних діє до дня (включно) виконання умов п.п. 5.11.-5.12. цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки за цим договором не потребує додаткового двостороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до договору;

- пункти 5.11.-5.12. кредитного договору встановлюють обов'язок позичальника протягом 10-ти календарних днів з дня укладення іпотечного договору укласти в акредитованій банком страховій компанії договір страхування іпотечного майна, зазначеного у п. 1.4. цього договору (п. 5.11.), протягом 3-х місяців з моменту надання кредиту перевести обороти пропорційно кредитній заборгованості ФОП ОСОБА_3 по поточним рахункам ПАТ "Дельта Банк". Для підтвердження виконання своїх зобов'язань позичальник повинен щоквартально надавати довідки про обороти в інших банках, в яких обслуговується позичальник (5.12.1.). Протягом 10-ти календарних днів з дня укладення цього договору укласти в акредитованій банком страховій компанії договір страхування життя ОСОБА_3 (п. 5.12.2.);

- 05.06.2012 сторонами укладено договір іпотеки;

- відповідач протягом 10-ти календарних днів з дня укладення вказаного іпотечного договору не уклав в акредитованій банком страховій компанії договір страхування іпотечного майна, а також протягом 10-ти днів з дня укладання кредитного договору не уклав договір страхування життя;

- договір страхування іпотечного майна відповідач уклав лише 13.06.2013, а договір страхування від нещасних випадків - 20.08.2013;

- відповідно до п.п. 1.1.1. кредитного договору у позивача виникло право нараховувати відповідачу плату за користування кредитом в розмірі 30% річних за порушення зобов'язання щодо страхування життя з 15.06.2012 по 20.08.2013, а щодо страхування іпотечного майна з 15.06.2012 по 13.06.2013;

- згідно з меморіальним ордером № 29691561 від 11.07.2012 банк надав позичальнику кредит в розмірі 486 110,00 грн.;

- вказаний кредит позичальником поступово погашався і достроково погашений 16.06.2014;

- у наданому банком розрахунку зазначені всі дати поступового дострокового погашення кредиту, які співпадають із наданою банком випискою по рахунку відповідача;

- ФОП ОСОБА_3 не надав доказів того, що він протягом 3-х місяців з моменту надання кредиту перевів обороти коштів пропорційно своєї кредитної заборгованості по поточним рахункам ПАТ "Дельта Банк";

- згідно з п. 9.1. кредитного договору за прострочення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку 3% від простроченої суми за кожний день прострочення. Вказана пеня сплачується у випадку порушення платежів, передбачених п.п. 1.1., 1.3., 2.3., 2.5,. 3.3., 3.8. цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом;

- відповідно до п. 3.3. кредитного договору сплата відсотків здійснюється у валюті кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним на рахунок № 20, відкритого у кредитора;

- згідно з п. 9.2. кредитного договору за ненадання позичальником кредитору у встановлені цим договором строки будь-яких документів, обов'язковість надання яких передбачено цим договором (в тому числі документів за вимогою кредитора, а також у будь-яких інших випадках обов'язкового надання документів), а також за неповідомлення позичальником кредитора про факти, зазначені в п.п. 5.1.-5.12. цього договору, позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 3% від загальної суми отриманих кредитних коштів.

Предметом даного спору є стягнення з позичальника процентів за користування кредитом, а також пені, річних та штрафів.

Правовідносини, які виникли між сторонами за кредитним договором врегульовано главою 71 ЦК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Проценти є платою за користування кредитними коштами і відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідач повинен їх сплачувати згідно з умовами кредитного договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому 3% річних за своєю правовою природою є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а не мірою відповідальності.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. 536, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Отже, господарський суд апеляційної інстанції правильно не погодився з доводами господарського суду першої інстанції про те, проценти за користування кредитом є неустойкою, на які розповсюджується спеціальні строки позовної давності (один рік).

У цьому зв'язку стягуючи з позичальника суму процентів за користування кредитом у збільшеному розміру річної процентної ставки, господарський суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що, оскільки позивач не виконав умови кредитного договору, зокрема не уклав своєчасно договори страхування, не перевів до 11.10.2012 свої обороти пропорційно своєї кредитної заборгованості по поточним рахункам ПАТ "Дельта Банк", у банку виникло право на нарахування позичальнику плати за користування кредитом у розмірі 30% річних починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань.

Господарським судом апеляційної інстанції взято до уваги посилання ФОП ОСОБА_3 на довідку ПАТ "Дельта Банк" від 19.02.2014 про відсутність у нього заборгованості по кредиту та відсоткам та відхилено їх з огляду на те, що вказана довідка не може бути належним доказом відсутності заборгованості по відсоткам за відсутності в матеріалах справи доказів виконання ФОП ОСОБА_3 умов п.п. 5.11.-5.12. кредитного договору та чинності умов п. 1.1.1. кредитного договору.

Так, господарськими судами встановлено, що договір страхування іпотечного майна відповідач уклав 13.06.2013, а договір страхування від нещасних випадків - 20.08.2013, а тому відповідно із п.п. 1.1.1. кредитного договору у позивача виникло право нараховувати відповідачу плату за користування кредитом в розмірі 30% річних за порушення зобов'язання щодо страхування життя з 15.06.2012 по 20.08.2013, а щодо страхування іпотечного майна з 15.06.2012 по 13.06.2013.

Також господарськими судами встановлено, що в будь-якому випадку ФОП ОСОБА_3 відповідно до п. 5.12. кредитного договору повинен був протягом 3-х місяців з моменту надання кредиту, тобто до 11.10.2012, перевести обороти пропорційно своєї кредитної заборгованості по поточним рахункам ПАТ "Дельта Банк". Для підтвердження виконання своїх зобов'язань позичальник повинен щоквартально надавати довідки про обороти в інших банках, в яких обслуговується позичальник.

Враховуючи зміст п. 5.12. кредитного договору, судом апеляційної інстанції зазначено про те, що під "оборотами" в цьому пункті слід розуміти "обороти коштів".

При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході розгляду даної справи по суті ФОП ОСОБА_3 а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції в порядку ст. 101 ГПК України не надав доказів того, що він протягом 3-х місяців з моменту надання кредиту перевів обороти коштів пропорційно своєї кредитної заборгованості по поточним рахункам ПАТ "Дельта Банк".

Посилання касатора у касаційній скарзі на те, що умовами кредитного договору не конкретизовано які саме обороти позичальник мав перевести (чи кошти, товар чи інше), а висновки суду апеляційної інстанції, що в даному випадку під "оборотами" в пункті п. 5.12. мається на увазі "обороти коштів" є упередженими та такими, що не ґрунтуються на договорі, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на свободу договору, яка встановлена ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Крім того, у випадку нерозуміння будь-якого пункту договору, позичальник міг звернутися як до банку за роз'ясненнями так і до суду з вимогою про тлумачення змісту правочину в порядку ст. 213 ЦК України. В будь-якому випадку нерозуміння умов договору не звільняє особу від невиконання нею своїх зобов'язань за договором.

Враховуючи, що п.п. 1.1.1. кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.11.-5.12. цього договору, плата за користування кредитором встановлюється в розмірі 30% річних починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань, господарський суд апеляційної інстанції правильно стягнув нараховані позивачем відповідачу проценти за користування кредитом за ставкою 30% у період з 06.09.2012 по 15.06.2014 у сумі 28 325,81 грн. При цьому господарським судом апеляційної інстанцій правильно зазначено, що до вказаних позовних вимог застосовується загальний строк позовної давності.

Ствердження касатора у касаційній скарзі про те, що наявними матеріалами справи (договорами страхування) підтверджується виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 5.11., 5.12. кредитного договору, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарським судом апеляційної інстанції надано оцінку наявним у матеріалах справи договору страхування іпотечного майна від 13.06.2013 та договору страхування від нещасних випадків від 20.08.2013, які укладені позичальником з порушенням строків, передбачених умовами кредитного договору.

При цьому, додані касатором до матеріалів касаційної скарги договір добровільного страхування від нещасних випадків від 05.06.2012 та договір добровільного страхування майна юридичних осіб від 08.06.2012 Вищим господарським судом України до не можуть бути взяті до уваги з огляду на приписи ст. 1117 ГПК України, якою встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Довід касатора у касаційній скарзі про те, що господарський суд апеляційної інстанції не дослідив процедуру підвищення банком процентної ставки, яка передбачена у п. 3.6. кредитного договору, зокрема те, що про намір змінити процентну ставку по кредиту кредитор повідомляє позичальнику не пізніше ніж за 10 днів до дати їх введення, відхиляється судом касаційної інстанції з огляду на те, що в даному пункті йдеться про підвищення процентної ставки за згодою сторін, тоді як у п.п. 1.1.1. кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.11.-5.12. цього договору, плата за користування кредитором встановлюється в розмірі 30% річних починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань, тобто без погодження з позичальником.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 155 508,70 грн. за прострочення сплати 28 325,81 грн. відсотків у розмірі 3% за кожний день прострочення за період з 24.11.2014 по 25.05.2015, господарські суди виходили з того, що відповідно до розрахунку позивача, сума процентів у розмірі 28 325,81 грн., на яку позивач нараховував пеню, складається з помісячних процентів за користування кредитом у період з 11.07.2012 по 15.06.2014. Однак, позивач не зробив розрахунку пені по кожному місяцю, а підрахував загальну суму процентів, яку відповідач повинен був сплатити загалом за користування кредитом і на цю загальну суму нарахував пеню з 24.11.2014 р. по 25.05.2015. При цьому останнім місяцем користування кредитом є червень 2014 року.

Проте, відповідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України та строку, за який позивач нарахував пеню за позовом, стягненню підлягає пеня тільки за прострочення оплати процентів у сумі 4 679,72 грн. за користування кредитом у травні 2014 року, так як нарахування пені за прострочення сплати процентів по цьому місяцю можливе за перші 6 місяців прострочення - з 11.06.2014 р. по 11.12.2014, тобто із цих 6 місяців період з 24.11.2014 по 11.12.2014 входить у спірний період за позовом. До спірного періоду також входить пеня за прострочення оплати процентів у сумі 2 157,22 грн. за користування кредитом у червні 2014 року (останній місяць користування кредитом), так як нарахування пені за прострочення сплати процентів по цьому місяцю можливе з 11.07.2014 по 11.01.2015, а тому до спірного періоду входить період з 24.11.2014 по 11.01.2015.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, за розрахунком позивача останній місяць, за який відповідач мав сплачувати проценти за користування кредитом є червень 2014 року і цей платіж повинен був відбутися не пізніше 10.07.2014, а відповідно із цим та положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені можливе до 11.01.2015, а не до 25.05.2015, як це зробив позивач.

Щодо інших місяців прострочення оплати за користування кредитом позивач неправомірно нарахував пеню, оскільки не врахував положення ч. 6 ст. 232 ГК України, так як перші 6 місяців, за які можна було нараховувати пеню, закінчилися раніше ніж 24.11.2014, тобто дати, з якої позивач нараховував пеню.

Також господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок пені позивачем здійснено з порушенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання", яка обмежує граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

За таких обставин, господарським судом апеляційної інстанції розраховано пеню за прострочення оплати процентів за користування кредитом у травні 2014 року за період з 24.11.2014 по 11.12.2014, яка складає 64,62 грн. (4 679,72 грн. х 0,28:365 х 18 днів = 64,62 грн.), у червні за період з 24.11.2014 по 11.01.2015, яка складає 81,09 грн. (2 157,22 грн. х 0,28:365 х 49 днів = 81,09 грн.). Загальна сума пені склала 145,71 грн.

Враховуючи наведені обставини, а також положення ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, господарський суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" щодо пені та стягнення з відповідача пені у сумі 145,71 грн., які заявлені в межах строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України та позовної давності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із простроченням відповідачем сплати процентів у сумі 28 325,81 грн. за користування кредитом позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 426,05 грн. за період з 24.11.2014 по 25.05.2015. Враховуючи, що ця сума нараховано позивачем правильно та в межах 3-річного строку позовної давності, господарський суд дійшов до цілком правильного висновку про їх задоволення.

Щодо вимог банку про стягнення з позичальника на підставі п. 9.2. кредитного договору штрафу у сумі 14 583,30 грн. за те, що останній всупереч умовам п.п. 5.1.-5.12. кредитного договору не надав до банку документи, що мають значення для оцінки фінансового стану позичальника та не надавав після 3-х місяців з моменту отримання кредиту щоквартальні довідки про обороти в інших банках.

У цьому зв'язку господарськими судами було встановлено, що зазначений штраф був нарахований станом на 17.06.2014, тобто на дату після дострокового повного погашення кредиту та процентів (16.06.2014), а тому спеціальний однорічний строк позовної давності, передбачений ч. 2 п. 1 ст. 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені), позивачем пропущено, а відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності відповідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України, що є підставою для відмові у позові щодо цих вимог.

У цьому зв'язку господарськими судами правомірно відмовлено позивачу у стягненні штрафу у сумі 14 583,30 грн. у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Щодо стягнення з позичальника штрафу в сумі 15 000,00 грн. нарахованого позивачем згідно з п. 5.7. іпотечного договору за невиконання п. 5.2 договору іпотеки. Так, вказаним пунктом іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець, яким є фізична особа ОСОБА_3, зобов'язаний протягом 10-ти календарних днів з дати укладення іпотечного договору (05.06.2012) застрахувати предмет іпотеки.

Тобто право на стягнення вказаного штрафу у позивача виникло ще з 16.06.2012, а відповідно з цим позивач пропустив строк позовної давності щодо вказаного штрафу про застосування якого заявлено відповідачем. Крім того, зобов'язаною стороною за договором іпотеки є фізична особа, тоді як в даному спорі позов заявлено до суб'єкта підприємницької діяльності.

Отже, господарські суди правильно відмовили в частині стягнення штрафу у сумі 15 000,00 грн.

Як вбачається зі змісту поданої касаційної касатор стверджує, що довідкою банку від 19.02.2014 підтверджується, що він прийняв виконання позичальником його зобов'язання, а тому наявність такої довідки підтверджує виконання ним свого обов'язку відповідно до вимог ст. 545 ЦК України.

Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Отже, ч. 3 ст. 545 ЦК України передбачено презумцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.

Водночас, в даному випадку довідка банку не є розпискою (борговим документом) в розумінні ст. 545 ЦК України. Даній довідці було надано відповідну оцінку господарським судом апеляційної інстанції, який зазначив про те, що вказана довідка не може бути належним доказом відсутності заборгованості по відсоткам за відсутності в матеріалах справи доказів виконання ФОП ОСОБА_3 умов п.п. 5.11.-5.12. кредитного договору та чинності умов п.п. 1.1.1. кредитного договору.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі № 923/1213/15 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2016.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Н. Губенко Л. Іванова