ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2017 року Справа № 910/5698/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Бондаря С.В., Ковтонюк Л.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4напостанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.16 та рішення господарського суду міста Києва від 21.06.16у справігосподарського суду міста Києва №910/5698/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 49658,62грн.,за зустрічнимпозовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4дотовариства з обмеженою відповідальністю " Український лізинговий фонд"провизнання недійсним положення п.11.8 генерального договору №2584 від 18.03.15 та стягнення 294782,50грн.,за участі представників сторін:

від позивача - Тараненко Г.Ю.,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

29.03.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 34 553,27грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 8 409,18грн. пені, 514,01грн. 3% річних, 999,18грн. інфляційних втрат, 5 182,98грн. штрафу, мотивуючи неналежним виконанням підприємцем зобов'язань по сплаті у повному обсязі платежів згідно договору фінансового лізингу.

У свою чергу 16.05.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання пунктів 11.8, 11.9 Генерального договору №3584 від 18.03.2015 недійсними, та стягнення 294 782,50грн. попередньої оплати у відшкодування вартості предмету лізингу.

21.06.2016 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін 27.09.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Тищенко О.В., Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.) вимоги первісного позову задоволено повністю, присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" 34 553,27грн. основного боргу, 8 409,18грн. пені, 514,01грн. 3% річних, 999,18грн. інфляційних втрат, та 5 182,98грн. штрафу. У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено. Судові рішення у частині первісного позову мотивовані доведеністю факту неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань згідно договору, у частині зустрічних позовних вимог - не підтвердженням тих обставин, що оспорювані положення пунктів 11.8, 11.9 договору позбавляють лізингоодержувача права на повернення коштів, сплачених за предмет лізингу.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилався на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили судові рішення скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для нового розгляду.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами обох інстанцій, 18.03.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір фінансового лізингу №3584-01/03/15-Н до генерального договору фінансового лізингу №3584 від 18.03.2015, відповідно до якого лізингодавець (товариство) набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем (підприємцем) майно - автомобіль Fiat Ducato, 2014 року випуску, загальна вартість включаючи ПДВ - 648 900,00 грн., а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов цих договорів, а в кінці строку дії договору має право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю.

На виконання своїх зобов'язань, позивач придбав предмет лізингу - автомобіль Fiat Ducato, реєстраційний НОМЕР_1, шасі НОМЕР_2, та передав його у користування відповідачу за актом прийому-передачі від 31.03.2015.

Суди установили, що внаслідок припинення з травня 2015 року ФОП ОСОБА_4 виконання своїх зобов'язань з оплати згідно договору, ТОВ "Український лізинговий фонд" повідомили підприємця про відмову від договору та повернення предмету лізингу.

На виконання пункту 11.6 Генерального договору фінансового лізингу, згідно якого датою розірвання договору вважається дата фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю, або дата вилучення предмета лізингу, 25.10.2015 сторони підписали акт повернення (вилучення) майна з фінансового лізингу за договором №3584-01/03/15-Н від 18.03.2015. Факт прострочення сплати платежів та розірвання (припинення) договору відповідачем за первісним позовом не заперечується.

На підставі цього, ТОВ "Український лізинговий фонд" звернулись до суду із позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_4 лізингових платежів за період з травня по вересень 2015 року на загальну суму 34 553,27грн.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ч.1 ст.16 Закону).

За змістом пункту 2.1. Генерального договору всі платежі за користування відповідним предметом лізингу лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків лізингодавця. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу та інші платежі, які встановлюються у додатках до цього генерального договору та/або до відповідного договору.

31.03.2015 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №3584-01/03/15-Н від 18.03.2015 щодо зміни додатку №1, уточнивши графік внесення лізингових платежів, відповідно до якого підприємець повинен був сплачувати авансовий платіж - 18.03.2015, а лізингові платежі щомісячно в останній день місяця.

Беручи до уваги викладені положення закону та умови договору, за встановлення факту наявності заборгованості за первісним позовом, належним чином доведеного і документально підтвердженого, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом, стягнувши з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" 34 553,27грн. основного боргу, а також 8 409,18грн. пені, 514,01грн. 3% річних, 999,18грн. інфляційних втрат, 5 182,98грн. штрафу, перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначених сум.

Що стосується вимог за зустрічним позовом, колегія суддів вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до п.11.8 Генерального договору, вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору та/або генерального договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з відповідним договором та/або генеральним договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від відповідного договору - генерального договору (розірвання генерального договору) лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів відповідного(их) договору(ів); витрати понесені лізингодавцем у зв'язку з виконанням договору(ів) (у тому числі у зв'язку з вилученням та подальшою реалізацією предмета(ів) лізингу, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріусу, судові витрати, витрати у зв'язку з оплатою юридичних послуг, витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, які надають послуги, пов'язані з вилученням предмета лізингу, тощо, а також передбачені генеральним договором та чинним законодавством України штрафні санкції.

У разі вилучення предмету лізингу, розірвання відповідного договору з причин, зазначених у генеральному договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу за відповідним договором (п.11.9 Договору).

Обгрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зазначав, що пункти 11.8, 11.9 договору підлягають визнанню недійсними, оскільки передбачають позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів, сплачених за вартість товару, який йому не передано у власність. Тому стверджував, що вони суперечать ч.3 ст.615, ч.2 ст.653, ст.655, ч.1 ст.665, ч.1 ст.665, ч.2 ст.693 ЦК України та правовій природі відносин купівлі-продажу. Також вважав, що 294 782,50грн. попередньої оплати вартості предмету лізингу підлягає стягненню на його користь.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 8.3 Генерального договору визначено, що право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами (в т.ч. неоплаченої викупної вартості предмета лізингу), неоплачених витрат лізингодавця, а також неоплачених штрафних санкцій та невідшкодованих підтверджених збитків лізингодавця за відповідним договором або за будь-якими іншими договорами, які були або будуть укладені між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що підтверджується актом звіряння розрахунків, підписаним сторонами.

Відхиляючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що після закінчення дії договору фінансового лізингу у лізингоодержувача відсутній обов'язок прийняти у власність предмет лізингу (як у випадку договору купівлі-продажу), натомість виникає лише право набути предмет лізингу у власність. Тому враховуючи зазначені умови укладеного між сторонами договору, пункти 11.8, 11.9 Генерального договору не можуть розглядатися як позбавлення лізингоодержувача права на повернення коштів, сплачених у рахунок вартості товару. Виходячи з чого, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що обставин невідповідності оспорюваних положень договору змісту чи суті правовідносин сторін ФОП ОСОБА_4 не наведено. Підстави для застосування положень ст.ст.203, 215 ЦК України відсутні. Заявлена ж до стягнення сума коштів у розмірі 294 782,50грн. є платою за володіння і користування предметом лізингу, тому не підлягає поверненню.

Належних обґрунтувань, із посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.16 та рішення господарського суду міста Києва від 21.06.16 у справі №910/5698/16 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя С.В. Бондар

Суддя Л.В. Ковтонюк