ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року Справа № 916/5025/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Губенко Н.М.,

Попікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2016 року

у справі № 916/5025/15

господарського суду Одеської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж"

до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго""

про стягнення 12639,43 грн.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2015 року Публічним акціонерним товариством "Електромонтаж" у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" про стягнення з останнього 12639,43 грн., яка складається з суми:

7114,00 грн. - основного боргу,

5157,67 грн. - інфляційних втрат за період з 29.03.2014 р. по 17.12.2015 р.,

367,78 грн. - 3 % річних за період з 29.03.2014 р. по 17.12.2015р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22 лютого 2016 року (суддя Зайцев Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7114,00 грн. основного боргу, 367,78 грн. 3% річних, 5 157,65 грн. суму інфляційних, 1218 ,00грн. - витрат на оплату судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2016 року (судді Мирошниченко М.А., Воронюк О.Л., Лашин В.В.) рішення господарського суду Одеської області від 22 лютого 2016 року у справі № 916/5025/15 скасовано, позов Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж" до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" про стягнення 12 639,43 грн., з урахуванням зарахування зазначеної суми згідно заяви Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" від 27 січня 2016 року, про зарахування зустрічних однорідних вимог (в порядку ст. 601 ЦК України) залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеною постановою Публічне акціонерне товариство "Електромонтаж" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2016 року та справу передати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 липня 2011 року між Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" (замовником), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Електромонтаж", позивач та Закритим акціонерним товариством "Електромонтаж" (підрядником), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго", відповідач, було укладено Договір підряду на реконструкцію (будівельного підряду) №05/27/07 (далі Договір), відповідно до п. 1.1, підрядник зобов'язується своїми силами та засобами у встановлений строк та відповідно до проектно-кошторисної документації виконати роботи з реконструкції ПЛ-0,4 кВ від ТП 2811 с. Чорноморка (інв. № 10313763) (встановлення шаф), а Замовник прийняти, належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Згідно п. 3.1. Договору, підрядник зобов'язується розпочати виконання робіт - протягом семи днів з дати підписання Договору, надання Замовником проектної документації в повному обсязі та перерахування авансу відповідно до п. 4.1. Договору.

Термін виконання робіт визначається до 01 вересня 2011 року і може змінюватись за додатковою угодою сторін (п. 3.2. Договору).

За приписами п. 4.1. Договору, до початку робіт замовник перераховує підряднику аванс у розмірі 50 % від різниці між вартістю робіт та матеріалів Замовника за визначеної п.2.1. Договору, що становить 5 994,13 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 999,02 грн.

Відповідно до п. 4.4. Договору, підставою для оплати виконаних робіт є відповідний акт, належним чином виконаних робіт, (форма КБ-2В) та довідка про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), які підписуються сторонами та засвідчуються печатками. Замовник на власний розсуд має право, але не зобов'язаний, здійснити оплату вартості робіт раніше. Оплата за останнім актом виконаних робіт (Форма КБ-2В, КБ-3) здійснюється після затвердження в установленому порядку акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію.

Згідно з п. 4.5. Договору, Замовник зобов'язувався оплатити вартість належним чином виконаних робіт протягом 14 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідних актів і довідок, передбачених п. 4.4. Договору.

Відповідно до п. 5.6. Договору, роботи, які є предметом даного договору, виконуються з матеріалів Замовника, які передаються Підряднику без переходу права власності.

За умовами п. 11.1. Договору, договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання робіт згідно з договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За свою правовою природою вищезазначений договір - є договором будівельного підряду до якого застосовуються положення Глави 61 ЦК України - підряд, параграфу 3 - будівельний підряд.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Відповідно до ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно із приписами ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ст. 876 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Згідно з частиною 4 статті 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Частиною 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це зазначається в акті і він підписується другою стороною.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підрядником були виконані роботи передбачені умовами договору на загальну суму 7114,00 гривень, що підтверджується, наявними в матеріалах справи Актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в від 07 березня 2014 року та довідкою про вартість виконаних робіт форми № КБ-3 від 07 березня 2014 року, які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень. (а.с. 16-21)

Позивач (підрядник) стверджує, що відповідач (замовник) в порушення умов укладеного між сторонами договору за виконані роботи не розрахувався.

Відповідач не оспорює факту виконання позивачем робіт на вищезазначену суму та прийняття ним (відповідачем) цих робіт, та того що він не оплатив ці роботи у встановлений Договором строк та на час розгляду спору в суді.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач на час звернення позивача до суду першої інстанції з позовом дійсно мав перед позивачем заборгованість з оплати виконаних робіт на загальну суму 7114,00 грн. і відповідно позивач мав право вимагати стягнення цих грошових коштів та нарахованих на них відповідно до приписів ст.625 ЦК України 3% річних та втрат від інфляції.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені позивачем до стягнення грошові суми, а саме 7114,00 грн. - основного боргу, 5157,67 грн. - інфляційних втрат та 367,78 грн. - 3 % річних обґрунтованими.

Після порушення провадження у справі, відповідач направив позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (в порядку ст. 601 ЦК України), що підтверджується копією фіскального чеку та описом вкладення у цінний лист, у який в рахунок боргу позивача перед відповідачем зарахував в погашення своєї заборгованості у розмірі 23 460,01 грн., серед яких є й сума коштів, які є предметом даного спору 12 639,43 грн. та понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218,00грн., а всього 13 857,43 грн. В обґрунтування своєї позиції відповідач у заяві, а також у відзиві і скарзі послався на рішення господарських судів у інших справах за якими на його користь з позивача стягувались грошові кошти. (а.с. 44-46)

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач заяву про зарахування зустрічних вимог не визнає, оскільки вважає що його (позивача) відповідальність у рішеннях на які посилається відповідач є наслідком невиконання ним умов договору будівельного підряду у зв'язку із порушенням строків проведення робіт, а не наслідком невиконання ним (позивачем) грошового зобов'язання, тобто позивач вважає, що ці вимоги не однорідні, що унеможливлює зарахування їх в порядку ст. 601 ЦК України. (а.с. 84-88)

Задовольняючи позовні вимоги позивача та стягнувши з відповідача користь позивача заявлені до стягнення грошові кошти, суд першої інстанції також дійшов висновку, що зазначені відповідачем у заяві про зарахування зустрічних вимог, вимоги відповідача не є однорідними з вимогами позивача по цієї справі, а тому застосовувати до них приписи ст.601 ЦК України і відповідно зараховувати їх як зустрічну однорідну вимогу неможливо, а тому стягнув зазначені у позові грошові кошти з відповідача на користь позивача.

Суд апеляційної інстанції не погодившись з вищенаведеними доводами позивача та висновками місцевого суду, дійшов висновку, що вимоги відповідача є однорідними тому зарахування зустрічних вимог є можливим, а тому в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк виконання якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Частиною першою статті 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно частини другою цієї статті зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому, відповідно до положень ст. 601 Цивільного кодексу України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей).

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов'язання.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 24 червня 2015 року у справі № 914/2492/14.

Також, слід зазначити, що на однорідність вимог не впливають підстави виникнення зобов'язання, а має значення лише природа зобов'язання.

Крім того, аналіз вищенаведених норм матеріального права надає можливість зробити висновок, що заява про зарахування зустрічних вимог може бути направлена іншій стороні, як до виникнення спору між сторонами щодо наявності заборгованості та розрахунків за нею, так і після подачі іншою стороною до господарського суду позову про стягнення заборгованості та прийняття цієї заяви судом до розгляду, що і відбулось в даному випадку.

З наявної в матеріалах справи копії рішення господарського суду м. Києва від 02 квітня 2012 року у справі № 5011-19/48-2012 судом апеляційної інстанції встановлено, що розірвано Договір підряду на реконструкцію ТП і кабельних лій (будівельного підряду) № 02/20/04 від 30 листопада 2011 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" та Публічним акціонерним товариством "Електромонтаж". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж" на користь Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" суму авансового платежу в розмірі 69 223,58 грн., штраф в сумі 34 611, 79 грн. та 3 017, 91 грн. судового збору.

За рішенням господарського суду м. Києва від 11 квітня 2012 року у справі № 5011-58/112-2012 розірвано Договір №02/15/03 від 15.03.2011 року підряду на реконструкцію ТП і кабельних ліній (будівельного підряду) укладений між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" та Публічним акціонерним товариством "Електромонтаж". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж" з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" суму авансового платежу в розмірі 192 549,58 грн., штрафу в сумі 96 274,79 грн. та суму судового збору в розмірі 6717, 49 грн.

За рішенням господарського суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року у справі №910/15410/13 розірвано Договір № 28/11/01 від 28 січня 2011 року підряду на реконструкцію повітряних ліній (будівельного підряду) укладений між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" та Публічним акціонерним товариством "Електромонтаж". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж" з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" суму авансового платежу в розмірі 383 340,92 грн. та суму судового збору в розмірі 8813, 82 грн.

Згідно вищезазначених рішень господарського суду м. Києва від 02 квітня 2012 року у справі № 5011-19/48-2012), від 11 квітня 2012 року у справі №5011-58/112-2012, від 09 жовтня 2013 року у справі 910/15410/13, які набрали законної сили, з позивача на користь відповідача стягнуто грошові кошти на загальну суму 794 549,88 грн.

Згідно із положенням п. 1.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Водночас п 7.1 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду визначено, що "За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак, при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох відсотків річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції суми попередньої оплати що підлягають поверненню та штрафні санкції що підлягають стягненню не є грошовими зобов'язаннями та діють до прийняття судового рішення про їх повернення та/або стягнення, а після ухвалення судового рішення про їх повернення та/або стягнення їх правовий стан змінюється і вони набувають статус грошового зобов'язання.

Аналіз положень глави 47 ЦК України, надає можливість зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів, а відтак зобов'язання сплатити на підставі судового рішенням будь-які грошові кошти (включаючи суму авансу що повертається, суми штрафних санкцій, суми нарахованих відповідно до приписів ст.625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних, суми збитків тощо) слід вважати грошовими зобов'язаннями, які можуть зараховуватись в порядку ст.601 ЦК України по відношенню до зустрічних грошових зобов'язань, в т.ч. зі сплати основного боргу та нарахованих на нього втрат від інфляції та 3% річних.

Такої правової позиції, тобто щодо можливості застосування у таких випадках приписів ст.601 ЦК України, дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 30.03.2016 р. у справі № 917/1592/15, від 23.02 2016 р. по справі № 910/17023/15 та по справі № 903/610/13, а також Верховний Суд України у своїй постанові від 04.02. 2014 року по справі № 903/610/13 (3-1гс14).

Слід також зазначити, що статтею 602 ЦК України визначений перелік випадків коли не допускається зарахування зустрічних вимог, а саме: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4 -1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що законодавець не встановив заборону здійснювати зарахування зустрічних грошових вимог у залежність від походження (підстав) цих вимог, крім вищезазначених, а стаття 601 ЦК України вимагає лише щоб була однорідність вимог зустрічних вимог, яка проявляється в тому, що в обох зобов'язаннях предметом виконання мають бути речі одного роду, зокрема, гроші.

З огляду на викладене, Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлена позивачем вимога до стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 12 639,43 грн. (яка складається з основного боргу в розмірі 7114,00 грн., 5157,67 грн. інфляційних втрат та 367,78 грн. 3 % річних), є однорідною зі стягнутими з позивача на користь відповідача іншими судовими рішеннями грошовими коштами в сумі 794 549,88 грн. (сумами авансових платежів, штрафних санкцій та судового збору). Враховуючи вищенаведену заяву відповідача та приписи ч.3 ст.203 ГК України і ст.601 ЦК України ця сума - 12 639,43 грн. повинна бути зарахована в рахунок зустрічної однорідної вимоги відповідача в погашення заборгованості, відповідача перед позивачем у справі. Відповідно грошове зобов'язання відповідача зі сплати заявленої суми позивачу у справі припиняється, а зобов'язання позивача зі сплати заборгованості перед відповідачем зменшується на 12 639,43 грн., без урахування інших зазначених, у заяві відповідача зустрічних зарахувань за іншими договорами, які не є предметом розгляду у справі.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги усні заперечення представника позивача про неможливість здійснення зустрічного зарахування з посиланням на те, що відносно позивача відкрито справу про банкрутство, оскільки позивач не надав суду доказів наявності цієї справи.

Звертаючись з касаційною скаргою основним аргументом для скасування постанови апеляційної інстанції позивач зазначає наявність порушеної справи про банкрутство та винесення у справі № 916/23648/15 ухвали від 16 листопада 2015 року про мораторій, однак позивачем не надано жодного процесуального документу який би засвідчував про порушення справи про банкрутство позивача та про введення мораторію.

Крім того позивач не посилався на ці обставини в суді першої інстанції та не обґрунтував неможливість подання зазначених доказів.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2016 року у справі № 916/5025/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. М. Губенко

О. В. Попікова