ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Справа № 915/2093/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Корнілова Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Український будівельник" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у справі № 915/2093/15 господарського суду Миколаївської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю компанії "Український будівельник" додержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"треті особи:1. товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", 2. товариство з обмеженою відповідальністю "Юнітранс", 3. товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія", 4. державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт",простягнення 1 045 075, 60 грн.,за участю представників

позивача: Панченка С.В., Луук А.В.,

відповідача: Гаврилка О.О.,

третіх осіб: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Український будівельник" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (за участю третіх осіб: товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс", товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія") про стягнення помилково сплачених коштів у розмірі 1 045 075, 60 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.01.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2016, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 045 075, 60 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2016 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2016 скасовано, а справу № 915/2093/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції суд касаційної інстанції зазначив, що застосовуючи аналогію закону, замовник має право вимагати, зокрема, повернення суми попередньої оплати у випадку, коли виконавець, який одержав суму попередньої оплати, не надав послуги у встановлений строк, у зв'язку з чим необхідною умовою є встановлення факту надання або ненадання послуг, однак суди обох інстанцій фактично ухилились від обов'язку встановлення дійсного обсягу наданих послуг. Крім цього, положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачають право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у тому випадку, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, тобто порушив визначене зобов'язання з передання товару у встановлений договором строк (за аналогією закону - зобов'язання з надання послуг), а не повернення попередньої оплати у зв'язку з помилковістю її перерахування. Також при вирішені даного спору суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому факту, що виставлені відповідачем в період з серпня по грудень місяць 2015 року рахунки за договором № 159-Р від 17.10.2012 оплачені позивачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, в яких в якості призначення платежу зазначено "попередня оплата за послуги з надання перепустки згідно з договором № 159-Р" і такі дії фактично визначають справжню волю осіб, що вчинили даний правочин.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.10.2016 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 045 075, 60 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю компанією "Український будівельник" (замовник) та державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт) 17.10.2012 укладено договір № 159-Р, відповідно до умов якого порт за заявкою замовника надає послуги з оформлення та видачі перепусток на територію порту, а замовник приймає їх та оплачує згідно з рахунками порту.

Пунктом п. 2.1.4 договору передбачено, що порт зобов'язаний по закінченню надання послуг за заявками замовника протягом звітного місяця, протягом семи робочих днів по закінченню звітного місяця надавати замовнику оформлений акт наданих послуг у двох примірниках та виконавчий рахунок.

За умовами пп. 2.2.1, 2.2.4, 2.2.6 договору замовник зобов'язаний не пізніше ніж за три робочі дні до бажаної дати отримання послуг надавати порту письмову заявку на перепустки на територію порту; отримувати в порту, підписувати і повертати акти наданих послуг не пізніше 3-х робочих днів з дати їх отримання в порту. Не пізніше ніж за два робочих дня до бажаної дати отримання послуг, отримувати в порту рахунки на здійснення передоплати за послуги та сплачувати їх не пізніше одного робочого дня до бажаної дати отримання послуг за вільними тарифами порту, діючими на дату надання послуг.

Відповідно до п. 7.1 договору останній набирає чинності з дати підписання його обома сторонами і діє по 31.12.2012 включно та вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання протягом одного місяця до закінчення дії цього договору.

Поряд з цим, між державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітранс" (ТОВ "Юнітранс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" (ТОВ "ЄТСК") 27.09.2012 укладено договір № 7-С, предметом якого є визначення сторонами умов здійснення ТОВ "Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" діяльності, направленої на реалізацію інвестиційного проекту "Виробничо-перевантажувальний комплекс в тиловій частині причалів №№ 13, 14" (Комплекс), а також забезпечення сторонами цього договору взаємодії та співробітництва з питань, визначених умовами договору.

У розділі 2 договору № 7-С сторони погодили, що порт зобов'язується належним чином забезпечити та створити всі необхідні умови для роботи ТОВ "Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" в порту, зокрема, забезпечити цілодобовий, безперешкодний доступ на територію порту працівників/майна ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" та працівників/майна інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", а також їх клієнтів. При цьому, автомобілі та працівники ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", підрядних та інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" мають цілодобовий, безоплатний, безперешкодний доступ на територію порту за відповідними листами без оформлення перепусток.

Пунктом 7.1 договору № 7-С передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє протягом десяти років з моменту набуття чинності. У разі, якщо ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору не повідомлять порт про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на десять років на таких же умовах.

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та додатку 1 до нього державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" реорганізовано шляхом виділу та утворено державне підприємство "Адміністрація морських портів України". Пунктом 3 наказу № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів.

Згідно з п. 342 акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії прийняло належні державному підприємству "Миколаївський морський торговельний порт" майнові права та зобов'язання з оформлення та видачі перепусток за договором № 159-Р від 17.10.2012.

В подальшому між державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) в особі начальника Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) Іванюка Василя Володимировича, ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК 19.09.2013 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 7-С від 27.09.2012, за умовами якої порт та адміністрація констатують, що вони в повній мірі є правонаступниками всіх прав та обов'язків порту, визначених договором № 7-С від 27.09.2012 та зобов'язуються його виконувати.

В наступному між державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія" (ТОВ "ДССК") 22.11.2013 укладено договір № 7-С, предметом якого є визначення сторонами попередніх умов здійснення ТОВ "ДССК" реконструкції "Перевантажувального комплексу генеральних та навалочних вантажів в тилу причалів № 1, 2 державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"", розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/40, з метою створення комплексу перевалки зернових та олійних культур (надалі - Комплекс), а також забезпечення сторонами цього договору взаємодії та співробітництва з питань, визначених умовами договору.

За умовами п.п. 1.2, 1.3 договору № 7-С від 22.11.2013 ТОВ "ДССК" зобов'язується згідно з умовами укладених договорів та цього договору, створити (збудувати, реконструювати, облаштувати) та забезпечити введення в експлуатацію комплексу. Адміністрація та порт зобов'язуються належним чином забезпечити створення всіх необхідних умов для здійснення ТОВ "ДССК" діяльності зі створення та експлуатації комплексу в межах території порту і адміністрації та забезпечити необхідну взаємодію служб адміністрації і порту та співробітництво з питань, визначених цим договором.

Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє протягом десяти років з моменту набуття чинності.

Судами обох інстанцій також встановлено, що позивач є підрядником (генеральним підрядником) при виконанні власними силами та засобами робіт щодо об'єктів в тиловій частині причалів № № 13, 14 на території державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт", що підтверджується укладеними між позивачем і третьою особою-1 та позивачем і третьою особою-2 відповідними договорами підряду, наявними у матеріалах справи.

Позивач також є підрядником при виконанні робіт щодо реконструкції перевантажувального комплексу генеральних та навалочних вантажів на базі причалів № № 1, 2 державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" з метою створення комплексу перевалки зернових та олійних культур, що підтверджується укладеним між ТОВ "ДССК" та позивачем договором підряду № 14/04-2014 від 14.04.2014.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначав, що ним в період з 13.08.2015-16.11.2015 перераховано на рахунок державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 1 045 075, 60 грн. в якості передоплати згідно з договором № 159-Р від 17.10.2012. Факт перерахування 1 045 075, 60 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Як стверджує позивач, у зв'язку з тим, що допуск працівників, механізмів, матеріалів компанії ТОВ "Український будівельник" на територію державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" здійснювався за договорами № 7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди №1 від 19.09.2013) та № 7-С від 22.11.2013, відповідно до умов яких відповідач зобов'язувався забезпечити цілодобовий, безперешкодний, безоплатний доступ/ввезення на територію порту та адміністрації працівників/майна ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", а також працівників підрядних та інших підприємств, що виконують роботи та надають послуги в рамках інвестиційних проектів, попередня оплата внесена позивачем за договором № 159-Р від 17.10.2012 в розмірі 1 045 075, 60 грн. підлягає поверненню як помилково сплачені кошти.

Позивач 08.12.2015 звернувся до відповідача з претензією № 08/12-31, в якій повідомив про помилкове перерахування на рахунок відповідача передоплати за видачу перепусток в розмірі 1 045 075, 60 грн. за договором № 159-Р від 17.10.2012, посилаючись на умови договорів № 7-С від 27.09.2012 та № 7-С від 22.11.2013, з вимогою повернути помилково сплачені грошові кошти в розмірі 1 045 075, 60 грн. у термін до 10.12.2015 з огляду на положення ст. 530 Цивільного кодексу України.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем фактично виконувались саме умови укладених договорів № 7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 19.09.2013) та № 7-С від 22.11.2013, без надання платних послуг з оформлення перепусток, передбачених умовами договору № 159-Р від 17.10.2012, у зв'язку з чим перерахування позивачем відповідачу протягом серпня - листопада 2015 року грошових коштів у розмірі 1 045 075, 60 грн. є помилковим, а зазначені кошти підлягають поверненню на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач дійсно на умовах договору № 7-С від 27.09.2012 отримував від державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" безкоштовне, без оформлення перепусток право проходу/проїзду на територію державного підприємства "Морський торговельний порт". Але це відбувалося тільки у період до серпня 2015 року, після чого за ініціативою відповідача правовідносини між позивачем та відповідачем щодо здійснення допуску на територію порту були переведені у відповідність до іншого діючого договору № 159-Р від 17.10.2012, яким передбачено інший порядок допуску із оформленням перепусток на платній основі. Таким чином, у період з серпня по грудень 2015 року позивач та відповідач в частині допуску виконавців робіт на територію порту не керувалися умовами договорів № 7-С від 27.09.2012, № 7-С від 22.11.2013, оскільки цими договорами не передбачена видача перепусток на платній основі. В свою чергу подаючи заявки на видачу перепусток на територію порту, отримавши оформлені відповідачем перепустки згідно з цими заявками, сплачуючи виставлені відповідачем рахунки, позивач розумів, що вони виставлені відповідачем відповідно до умов договору № 159-Р від 17.10.2012, однак все одно здійснив їх фактичну оплату, таким чином прийняв на себе виконання зобов'язань за договором № 159-Р від 17.10.2012, усвідомлюючи правові наслідки вчинення відповідних дій. Крім цього акти наданих послуг оформлювалися відповідачем та передавалися для їх підписання позивачу, але останній їх умисно не підписував та не повертав.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки апеляційного господарського суду помилковими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами статей 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору № 159-Р порт за заявкою замовника (позивача) надає послуги з оформлення та видачі перепусток на територію порту, а замовник приймає ці послуги та оплачує їх згідно з рахунками порту. До того ж п. 3.1 вказаного договору передбачено, що замовник здійснює 100% передоплату за послуги шляхом перерахування коштів на рахунок порту протягом одного робочого дня з моменту отримання рахунку.

Оскільки з огляду на положення ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, для встановлення факту виникнення у даному випадку у позивача обов'язку з оплати відповідачу послуг з оформлення та видачі перепусток необхідно встановити факт надання таких послуг за відповідним договором і їх замовлення позивачем.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач не є стороною ані договору № 7-С від 27.09.2012, ані договору № 7-С від 22.11.2013.

Відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Частиною 1 ст. 636 Цивільного кодексу України передбачено, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Судами обох інстанцій встановлено, що у розділі 2 договору № 7-С від 27.09.2012 сторони погодили, що порт зобов'язується належним чином забезпечити та створити всі необхідні умови для роботи ТОВ "Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" в порту, зокрема, забезпечити цілодобовий, безперешкодний доступ на територію порту працівників/майна ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" та працівників/майна інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", а також їх клієнтів. При цьому, автомобілі та працівники ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", підрядних та інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" мають цілодобовий, безоплатний, безперешкодний доступ на територію порту за відповідними листами без оформлення перепусток.

Відповідно до умов розділу 2 договору № 7-С від 22.11.2013, укладеного між ДП "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та ТОВ "ДССК", Адміністрація та Порт зобов'язуються: забезпечити цілодобовий, безперешкодний, безоплатний доступ/ввезення на територію Порту та Адміністрації працівників/майна ТОВ "ДССК" та працівників/майна підрядних та інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "ДССК"; відповідно до укладених з ТОВ "ДССК" договорів забезпечувати цілодобовий, гарантований доступ до причалів № 1, 2 та до підкранових колій в районі причалів № 1, 2.

Відповідно до ч. 3 ст. 636 Цивільного кодексу України з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами обох інстанцій встановлено, що листом № 13/5А від 14.05.2013 позивач повідомив ДП "ММТП", що він як генеральний підрядник ТОВ "ЄТСК" приступив до інвестиційного будівництва виробничо-перевантажувального комплексу в тиловій частині причалів № 13, 14 ДП "ММТП" та просив начальника ДП "ММТП" керуючись умовами договору № 7-С від 27.09.2012 погодити порядок проходу/проїзду на територію ДП "ММТП": для автомобілів - за відповідним листом ТОВ Компанії "Український будівельник" з зазначенням переліку автомобілів та їх номерних знаків без оформлення перепустки, без догляду та безоплатно; для працівників - за відповідним листом ТОВ Компанії "Український будівельник" із зазначенням переліку працівників, їх ПІБ - з поданням копії паспорту кожним працівником на КПП порту, також без оформлення перепустки і на безоплатній основі.

В той же день безоплатний порядок проходу/проїзду працівників та автотранспорту позивача відповідно до договору № 7-С від 27.09.2012 був погоджений начальником ДП "ММТП".

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що позивач дійсно на умовах договору № 7-С від 27.09.2012 отримував від ДП "ММТП" безкоштовне, без оформлення перепусток право проходу/проїзду на територію Миколаївського морського порту.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що надання послуг за договором № 7-С від 27.09.2012 відбувалось тільки у період до серпня 2015 року, після чого за ініціативою відповідача правовідносини між позивачем та відповідачем щодо здійснення допуску на територію порту були переведені у відповідність до іншого діючого договору № 159-Р від 17.10.2012, яким передбачено інший порядок допуску із оформленням перепусток на платній основі.

Так місцевим господарським судом з посиланням на ст. 10 Закону України "Про морські порти" встановлено, що лише відповідач має повноваження щодо забезпечення доступу людей та транспортних засобів на територію Миколаївського морського порту через контрольні пункти пропуску, які охороняються Службою морської безпеки МФ ДП "Адміністрація морських портів України", а відповідно до умов договорів № 7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди №1 від 19.09.2013) та № 7-С від 22.11.2013 відповідач зобов'язувався забезпечити цілодобовий, безперешкодний, безоплатний доступ/ввезення на територію порту та адміністрації працівників/майна ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", а також працівників підрядних та інших підприємств, що виконують роботи та надають послуги в рамках інвестиційних проектів.

У той же час, як встановлено апеляційним господарським судом, у листі № 18-19/134 від 03.09.2015 відповідач повідомив позивача про існування дебіторської заборгованості за послуги з оформлення та видачі перепусток, а також зазначив, що у разі, якщо оплата фактичної заборгованості за серпень у сумі 130 075, 60 грн. та попередня оплата у сумі 100 000 грн. не буде здійснена протягом дня, видача перепусток та запуск машин на територію порту з 16-ої години 03.09.2015 здійснюватись не буде.

При цьому як вказує позивач у позовній заяві, та не спростовує відповідач, з 18.08.2015 керівництвом відповідача заборонений позивачу безоплатний, без оформлення перепусток доступ на територію Миколаївського морського порту, та висунуто вимогу отримувати перепустки та здійснювати їх оплату.

Відповідно до листів № 19.08-33 від 19.08.2015, № 19.08-34 від 19.08.2015 та доповнення до листів № 11.09-27 від 11.09.2015 та № 11.09-28 від 11.09.2015 направлених ТОВ "ЄТСК", ТОВ "Юнітранс" позивач просив ТОВ "ЄТСК" і ТОВ "Юнітранс" відповідно до договору № 7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди №1 від 19.09.2013) забезпечити безперешкодний та безоплатний доступ на територію Миколаївського морського порту. Відповідний лист № 19.08-35 від 19.08.2015 та доповнення до листа № 11.09-29 від 11.09.2015 спрямовані також ТОВ "ДССК", в якому позивач просив ТОВ "ДССК" відповідно до договору № 7-С від 22.11.2013 забезпечити безперешкодний та безоплатний доступ на територію Миколаївського морського порту.

В свою чергу ТОВ "ЄТСК" листом № 17/09-3 від 17.09.2015 та ТОВ "Юнітранс" листом № 229 від 17.09.2015, направленими на адресу начальника МФ ДП "АМПУ", просили відкликати рахунки, виставлені позивачу на оплату пропусків на автомобілі, техніку, працівників, для реалізації інвестиційного проекту, та зазначили, що дані дії Адміністрації Миколаївського морського порту є порушенням умов договору № 7-С від 27.09.2012.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що з серпня 2015 року відповідач заборонив працівникам та транспорту позивача, його підрядникам доступ на територію Миколаївського морського порту без оплати послуг за видачу перепусток, що є порушенням приписів ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України та умов договорів № 7-С. Вказаний факт відповідач не заперечив.

У зв'язку з цим помилковим є висновок апеляційного господарського суду, що у період з серпня по грудень 2015 року позивач та відповідач в частині допуску виконавців робіт на територію порту не керувалися умовами договорів № 7-С від 27.09.2012, № 7-С від 22.11.2013, оскільки цими договорами не передбачена видача перепусток на платній основі.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Так будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб. За таких обставин дії особи не можуть об'єктивно відображати внутрішню волю суб'єкта цивільних правовідносин досягти бажаного юридичного результату.

Так відповідно до ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 зазначеного кодексу особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду, що здійснивши оплату виставлених відповідачем рахунків позивач прийняв на себе виконання зобов'язань за договором № 159-Р від 17.10.2012, усвідомлюючи правові наслідки вчинення відповідних дій, та відповідно, що зазначені дії фактично визначають справжню волю осіб на вчинення даного правочину.

Колегія суддів касаційної інстанції також вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду про те, що у відповідача у період з серпня по грудень 2015 року були наявні підстави з власної ініціативи застосовувати до правовідносин із позивачем умови договору № 159-Р від 17.10.2012 в частині допуску на територію порту з огляду на те, що у Положенні про пропускну систему Миколаївської філії ДП "АМПУ" (Адміністрації Миколаївського морського порту) зі змінами та доповненнями позивача не зазначено як особу, яка має право безоплатного, без оформлення перепустки проходу на територію Миколаївського морського порту.

Як вже було зазначено, відповідно до ч. 3 ст. 636 Цивільного кодексу України з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, начальником ДП "ММТП" 14.05.2013 було розглянуто лист позивача № 13/5А та відповідно до договору № 7-С від 27.09.2012 погоджено безоплатний порядок проходу/проїзду працівників та автотранспорту позивача на територію ДП "ММТП".

Таким чином, позивач на умовах договору № 7-С від 27.09.2012 отримував від державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" безкоштовне, без оформлення перепусток право проходу/проїзду на територію Миколаївського морського порту, а правовідносини між позивачем та відповідачем в цій частині виникли на підставі вказаного договору, а не на підставі Положення про пропускну систему Миколаївської філії ДП "АМПУ". При цьому відхиляючи доводи відповідача щодо недійсності договорів № 7-С та угоди № 1 від 19.09.2013 суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність доказів визнання договорів та угоди недійсними.

Крім цього, висновки апеляційного господарського суду про те, що корінці разових перепусток за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року, витяги із журналу обліку видачі тимчасових перепусток та реєстрації інструктажів з питань охорони праці і безпеки руху для робітників сторонніх організацій підтверджують виконання у вказаний період як позивачем, так і відповідачем умов договору № 159-Р від 17.10.2012, а передбачені п. 2.1.4 договору № 159-Р від 17.10.2012 акти наданих послуг оформлювалися відповідачем та передавалися для підписання позивачу, але останній їх умисно не підписував та не повертав, не можуть свідчити про визначення справжньої волі осіб на вчинення даного правочину - за наявності ініціативи відповідача щодо переведення правовідносин між ним та позивачем в частині здійснення допуску на територію порту відповідно до умов договору № 159-Р від 17.10.2012 та без встановлення обставин відповідності зовнішнього волевиявлення позивача, спрямованого на вчинення даного правочину, його внутрішній волі досягти бажаного юридичного результату.

Враховуючи викладене колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими висновки апеляційного господарського суду, що подаючи заявки на видачу перепусток на територію порту, отримавши оформлені відповідачем перепустки згідно з цими заявками, сплачуючи виставлені відповідачем рахунки, як за отримані послуги, так і в якості попередньої оплати, позивач розумів, що вони виставлені відповідачем відповідно до умов договору № 159-Р від 17.10.2012, однак все одно здійснив їх фактичну оплату, таким чином прийняв на себе виконання зобов'язань за договором № 159-Р від 17.10.2012, усвідомлюючи правові наслідки вчинення відповідних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Так, застосування аналогії закону припустиме за наявності певних умов: відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права, тобто, є цивільними відносинами; вказані цивільні відносини не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства або договором; існують норми, які регулюють схожі за змістом цивільні відносини.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір № 159-Р за своєю правовою природою є договором про надання послуг, особливості укладення, виконання та розірвання якого передбачено у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зазначеними положеннями не визначено особливостей виконання зобов'язань з попередньої оплати наданих послуг, з урахуванням чого підлягають застосуванню положення ст. 693 Цивільного кодексу України, якими зокрема, визначено, що у випадку коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, застосовуючи аналогію закону, замовник має право вимагати, зокрема, повернення суми попередньої оплати у випадку, коли виконавець, який одержав суму попередньої оплати, не надав послуги у встановлений строк, у зв'язку з чим необхідною умовою є встановлення факту надання або ненадання послуг.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що з серпня 2015 року відповідач заборонив працівникам та транспорту позивача, його підрядникам доступ на територію Миколаївського морського порту без оплати послуг за видачу перепусток, що є порушенням приписів ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України та умов договорів № 7-С, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду вважає про застосування до даних правовідносин положень ст. 693 Цивільного кодексу України, та як наслідок - про задоволення позову.

Колегія суддів зауважує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. При цьому суд не позбавлений права застосувати спеціальну норму права за аналогією закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України), якщо спірні правовідносини не врегульовані цим Кодексом або договором, за умови, що обраний спосіб захисту призведе до відновлення порушеного права.

Таким чином, з огляду на передбачені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у справі № 915/2093/15скасувати.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 18.10.2016 у справі № 915/2093/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Вовк І.В. Корнілова Ж.О.