ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Справа № 904/6418/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач),суддівЄвсікова О.O., Кролевець O.A. розглянувши касаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 року у справі№904/6418/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 28 989,38 грн- позивача: Матійко Д.В., довір. від 01.06.2016 №10/00-69;

- відповідача: не з'явився;

В С Т А Н О В И В:

У серні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 28 989,38 грн. заборгованості за кредитним договором №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 у справі №904/6418/16 (суддя Золотарьова Я.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 (головуючий суддя Подобєд І.М., судді Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" 21106,50 грн. - простроченої заборгованості за кредитним договором, 2307,05 грн. - простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 54,19 грн. пені та 1364,02 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4003,92 - відмовлено.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2017, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини 2 статті 345 Господарського кодексу України, статей 1066, 1068, 1074, 1089 Цивільного кодексу України, статей 8, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", частини 2 статті 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ПАТ "Банк Форум", у якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін з підстав, у них викладених.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу суду від 03.04.2017 проведено автоматичну зміну складу суду колегії суддів у справі № 904/6418/16 та визначено склад колегії суддів: Шевчук С.Р. - головуючий, Євсіков О.О., Кролевець О.А.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (Банк) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Позичальник) був укладений Кредитний договір №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011 за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит на рефінансування залишку заборгованості за кредитним договором №SME_WC/03090 від 28.12.2010 в ПАТ "Піреус Банк МКБ" в сумі 300000,00 грн.

За п. 1.2. Кредитного договору кредитні кошти надані строком до 23.10.2014.

Відповідно до п.1.3. Кредитного договору за користування кредитом встановлена плата в розмірі 17,5 процентів річних.

У п. 2.3. Кредитного договору сторонами обумовлено, що повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється Позичальником щомісячно впродовж дії Кредитного договору рівними внесками за формулою ануїтету згідно з Додатком №1 (Графік повернення кредиту та сплати відсотків до цього договору). Порушення Позичальником Графіку повернення кредиту та сплати відсотків є підставою для вимоги дострокового повернення кредитних коштів, стягнення відсотків за користування кредитними коштами, неустойки та є підставою для дострокового звернення Банком стягнення на заставлене майно.

Графік повернення кредитних коштів та сплати процентів за Кредитним договором №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011 був оформлений сторонами окремою Додатковою угодою №1 до договору 24.10.2011.

Згідно п. 7.3. Кредитного договору він набув чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На підтвердження надання відповідачу (Позичальнику) кредитних коштів позивачем (Банком) надано суду меморіальний ордер №758715 від 24.10.2011 на суму 300000,00 грн.

Позичальник зобов'язався згідно з Додатком 1 (Графік повернення кредиту та сплати відсотків) повернути Банку суму кредиту до 23.10.2014, своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, витрати, пов'язані з проведенням дій по примусовому погашенню простроченої заборгованості, а також на вимогу Банку сплачувати можливі неустойку, штраф та пеню (п.3.3.2. Кредитного договору).

Як вказував позивач, свого зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом відповідач не виконав, тому 04.03.2015 позивач направив на адресу відповідача за вих. №2943/3 лист з вимогою упродовж 7 робочих днів від дати відправлення даної вимоги повернути основну суму кредиту - 21106,50 грн., сплатити заборгованість за простроченими процентами станом на 18.02.2015 - 1801,07 грн., сплатити пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів, що станом на 18.02.2015 становило 2587,28 грн. та сплатити пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів, що буде нарахована станом на дату повернення основної суми кредиту та сплати процентів за кредитним договором. Направлення цього листа підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №6063.

Відсутність відповіді відповідача на цю вимогу та непогашення визначених у ній сум слугувало підставою для звернення ПАТ "Банк Форум" до суду із позовною заявою про стягнення із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 28 989,38 грн. заборгованості за кредитним договором №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись приписами статей 509, 526, 530, 610, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, статей 339, 341, 342, 345 Господарського кодексу України дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку щодо стягнення суми основного боргу за кредитом та процентів за користування кредитними коштами, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору №3-0004/11/14-КС від 24.10.2011 щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій та інших платежів, передбачених договором. При цьому, вирішуючи питання про стягнення пені у розмірі 4058,11 грн., судами застосовано строк позовної давності, про яку заявлено відповідачем у відповідній заяві, у зв'язку з чим, за розрахунком судів, належна до сплати сума пені складає 541,95 грн. Водночас, керуючись приписами статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, та задовольнили позовні вимоги в цій частині у розмірі 54,19 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у зв'язку з наступним.

За приписами статті 345 Господарського кодексу України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами та підтверджується меморіальним ордером №758715 від 24.10.2011, Банк повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, надавши відповідачу кредит у розмірі 300000,00 грн.

Натомість відповідач, з 25.04.2014 допустив неналежне виконання умов договору щодо своєчасності внесення коштів.

Так, з настанням дати внесення чергового платежу 25.04.2014 на суму 9722,89 грн. відповідач сплатив позивачу 25.04.2014 суму 6743,39 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.05.2014 на суму 9876,40 грн. відповідач сплатив позивачу 26.06.2014 суму 2835,90 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.06.2014 на суму 10038,82 грн. відповідач сплатив позивачу 26.06.2014 суму 6971,13 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.07.2014 на суму 10183,21 грн. відповідач сплатив позивачу 25.07.2014 двома платежами суму 12935,09 грн. та суму 10183,21 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.08.2014 в сумі 10314,62 грн. відповідач сплатив позивачу 27.08.2014 суму 10314,62 грн.; з настанням дати внесення чергового платежу 25.09.2014 на суму 10467,92 грн. відповідач оплати не здійснив; з настанням дати внесення чергового (останнього за графіком) платежу 23.10.2014 на суму 10467,92 грн. відповідач оплати також не здійснив.

Таким чином, за перевіреним судами розрахунком позивача у відповідача виникла заборгованість за основною сумою кредиту на суму 21106,50 грн. у зв'язку з несплатою чергових платежів за останні два місяці графіку (вересень та жовтень 2014 року): 10467,92 грн. + 10638,58 грн. = 21106,50 грн.

Крім цього, починаючи з 26.08.2014 відповідачем не були сплачені проценти в такому розмірі: сума 15,07 грн. - на 30.09.2014, сума 303,59 грн. - на 30.09.2014, сума 283,35 грн. - на 23.10.2014.

Також відповідачем не сплачені проценти в сумі 698,26 грн., що були нараховані позивачем за період з 24.10.2014 до 31.12.2014 (69 дні) за ставкою 17% на залишок тіла кредиту в сумі 21106,50 грн.; не сплачені проценти в сумі 3693,68 грн., що були нараховані позивачем за період з 01.01.2015 до 31.12.2015 (365 дні) за ставкою 17% на залишок тіла кредиту в сумі 21106,50 грн.; не сплачені проценти в сумі 1947,74 грн., що були нараховані позивачем за період з 01.01.2016 до 11.07.2016 (193 дні) за ставкою 17% на залишок тіла кредиту в сумі 21106,50 грн.

Таким чином, за перевіреним судами розрахунком позивача у відповідача виникла заборгованість зі сплати процентів, яка складається з суми 15,07 грн. - боргу минулих періодів, з суми 602,00 грн. - процентів, нарахованих за графіком згідно умов договору, та суми 6339,68 грн. - нарахованих за спливом строку дії договору, а всього на загальну суму 6956,75 грн.

Беручи до уваги викладене, з огляду на встановлені судами обставини неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного внесення платежів за кредитним договором, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності фактичних, та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення суми основного боргу у розмірі 21106,50 грн. та 6956,75 грн. процентів за користування кредитом.

Крім цього, Банк нарахував підприємцю пеню у розмірі 835,13 грн. за період прострочення з 12.07.2015 -11.07.2016.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За висновком судів першої та апеляційної інстанцій наданий позивачем розрахунок пені є обґрунтованим та розрахованим вірно.

29.08.2016 відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог банку про стягнення пені.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга статті 258 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи звернення позивача із позовом до суду 03.08.2016, а також заяву відповідача про застосування строку позовної давності, за висновком судів, позовна давність щодо стягнення пені обмежується періодом з 03.08.2015 до 11.07.2016. Строк позовної давності за вимогами позивача щодо стягнення пені за період з 11.07.2015 по 02.08.2015 є пропущеним.

Згідно з частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності позивач суду не надав.

Суди, здійснивши перерахунок пені, встановили, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 541,95 грн.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшуючи розмір пені на 90% від належної до стягнення суми, та задовольняючи вимоги у розмірі 54,19 грн. суди виходили з часткового порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати, а також із встановлених судами обставин неповернення позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 2999,85 грн., які обліковувались на його розрахунковому рахунку, оскільки щодо цього банку було запроваджено спочатку процедуру тимчасової адміністрації, а потім процедуру ліквідації.

Беручи до уваги встановлені судами обставини та вимоги статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені.

Колегія суддів не може погодитися із доводами скаржника про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин сторін положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Так, у касаційній скарзі відповідач наголошує на порушенні судами статей 1066, 1068, 1074, 1089 Цивільного кодексу України, статей 8, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", частини 2 статті 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскільки судами не враховано платіж на суму 2981,63 грн. ініційованого відповідачем за його платіжним дорученням №5 від 25.04.2014, однак не виконаним банком у зв'язку із введенням тимчасової адміністрації.

Відповідно до пункту 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою правління Національного банку України від 13.03.2014 № 135 ПАТ "Банк Форум" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.03.2014 № 14 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Форум" з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації з 14 березня до 13 червня 2014 року.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація -процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, між Банком та відповідачем склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку відповідач виступає кредитором банку за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

Оскільки відповідач звернулась до Банку із платіжним дорученням (вимогою) здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції банком обмежувалося пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 29.04.2015 у справі №910/9233/14).

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що станом на 14.03.2014 у ПАТ "Банк Форум" не було підстав застосовувати положення п.3.2.4. Кредитного договору та здійснювати договірне списання заборгованості з рахунку відповідача, як і станом на 26.07.2014, коли відповідач звернувся з відповідною заявою про перерахування грошових коштів з рахунку №26002301161132 на погашення заборгованості за Кредитним договором, ПАТ "Банк Форум" не вправі був вчиняти дії щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема вчиняти дії по зарахуванню суми 2999,85 грн. з рахунку №26002301161132.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі про неправильне застосування судами пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини 2 статті 345 Господарського кодексу України, статей 1066, 1068, 1074, 1089 Цивільного кодексу України, статей 8, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", частини 2 статті 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішення та постанови із прийняттям нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 у справі №904/6418/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я О.О. Євсіков

С у д д я О.А. Кролевець