Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2015 року Справа № 916/713/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.

суддів Васищака І.М.,

Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги1.Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"; 2.Міністерства інфраструктури України на рішеннягосподарського суду Одеської області від 19.03.2015 р. (судді: Погребна К.Ф., Рога Н.В., Зайцев Ю.О.) та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 р. (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Журавльов О.О.) у справі№916/713/13 господарського суду Одеської області за позовомМіністерства інфраструктури України до1.Одеської міської ради; 2.Комунального підприємства "Ланжерон"; 3.Приватного підприємства "Ролада"; 4.Приморської районної адміністрації Одеської міської ради; 5.Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській областіпровизнання недійсною угоди за участю представників: від позивача Кульшик К.В., довіреність №5357/15/14-14 від 26.08.2014 р. від відповідачів1. не з'явились 2. не з'явились 3. не з'явились 4. не з'явились 5. Бровкін І.О., довіреність №20/7-1587 від 14.11.2014 р. Кульшик К.В., довіреність №20/7-1592 від 14.11.2014 р. від третьої особине з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.03.2015 р. у справі №916/713/13 відмовлено в задоволенні позову Міністерства інфраструктури України до Одеської міської ради, Комунального підприємства "Ланжерон", Приватного підприємства "Ролада", Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про визнання недійсною угоди про передавання - приймання будівель та споруд портопункта "Ланжерон", що знаходяться на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", на баланс Жовтневої районної адміністрації міста Одеси.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 р. вищевказане судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судові акти господарських судів попередніх інстанцій мотивовано спливом строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідне клопотання відповідачами 2 та 3.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" та Міністерство інфраструктури України звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувані рішення і постанову та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави свого звернення до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, позивач та відповідач 5 посилаються на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, наголошують на відсутності повного та всебічного дослідження всіх фактичних обставин справи.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати №1225 від 23.07.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Ковтонюк Л.В., для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" та касаційної скарги Міністерства інфраструктури України на рішення господарського суду Одеської області від 19.03.2015 р. та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 р. у справі №916/713/13 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Карабань В.Я. - головуючий, судді Васищак І.М., Ємельянов А.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.07.2015 р. вищевказані касаційні скарги прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 03.08.2015 р.

В судове засідання 03.08.2015 р. з'явились представники позивача та відповідача 5.

Представники відповідачів 1,2,3,4 та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідачів 1,2,3,4 та третьої особи.

Представники позивача та відповідача 5 в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в їх касаційних скаргах, просили скасувати рішення господарського суду Одеської області від 19.03.2015 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 р. у справі №916/713/13 та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши викладені в касаційних скаргах доводи з цього приводу, заслухавши присутніх у засіданні представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подані касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що з моменту будівництва та по теперішній час на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" обліковується об'єкт основних фондів - "Пасажирський павільйон у парку ім. Т.Г. Шевченко", адреса: м. Одеса, пляж "Ланжерон", інв. №073002, 1960 рік побудови. Даний об'єкт побудовано на підставі розпорядження Міністра морського флоту СРСР.

В 2000 році між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Жовтневою районною адміністрацією міста Одеси укладено угоду про передавання-приймання будівель та споруд портопункта "Ланжерон", які знаходяться на балансі порту, на баланс Жовтневої районної адміністрації міста Одеси.

За умовами вказаної угоди безоплатній передачі підлягали такі об'єкти:

- пасажирській павільйон в ЦПКВ ім. Т.Г. Шевченко, 1960 року побудови, площею забудови 114 кв.м, ділянкою 340 кв.м., балансовою вартістю - 26 871 грн. 00 коп., залишковою вартістю на 01.04.2000 р. - 9 572 грн. 35 коп.;

- пристань "Ланжерон", 1960 року побудови, довжиною 115 м., балансовою вартістю - 68 298 грн. 58 коп., залишковою вартістю на 01.04.2000 р. - 9 572 грн. 35 коп.

Як зазначено в позовній заяві Міністерства інфраструктури України, відповідно до п.п. "б" п. 4 Положення про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 р., передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів визначених п.п. "б" і "є" п. 2 вказаного положення.

Згідно з п.п. "б" п. 2 Положення про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, об'єктами передачі є нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, крім об'єктів, зазначених в абз. 2 п. 1 положення, а також нежитлові приміщення), крім майна, зазначеного в абз. 2 п.п. "а" вказаного пункту, після виділення його в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) за умови подальшого укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому передаються приміщення, договору про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території.

Виходячи зі змісту наведених правових норм, позивач вважає, що обов'язковою умовою законності укладення оспорюваної ним в межах даної судової справи угоди є наявність погодження уповноваженого на це органу, а саме, Міністерства транспорту України, на передачу визначеного державного майна в комунальну власність.

З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання такої згоди Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" підготувало та направило для погодження пакет документів.

Однак, у зв'язку з тим, що на той час Президентом України було накладено мораторій на передачу об'єктів державної власності в комунальну, така згода отримана не була, а, отже, процес передавання майна не було завершено.

В подальшому, а саме, 28.12.2005 р. відповідач 5 звернувся до директора Державного архіву з метою отримання архівної довідки про наявність в Державному архіві документів, які підтверджують належність порту "Пасажирського павільйону у парку ім. Т.Г. Шевченко", зокрема, акту Державної комісії про введення об'єкта в експлуатацію та рішення міської ради про затвердження даного акту.

На вказане звернення 03.03.2006 р. Державним архівом надано відповідь про відсутність таких документів.

За таких обставин, 19.06.2006 р. між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та бюро технічної інвентаризації укладено договір про проведення технічної інвентаризації пасажирських павільйонів у парку ім. Т.Г. Шевченка та Аркадії загальною площею 460,7 кв.м. та виготовлення відповідних технічних паспортів.

Проте, технічна інвентаризація пасажирського павільйону у парку ім. Т.Г. Шевченка не була проведена, у зв'язку з тим що невідомі люди зайняли павільйон та не надали доступу до нього.

В свою чергу, з підписаного Жовтневою районною адміністрацією міста Одеси та Комунальним підприємством "Ланжерон" акту про передавання-приймання будівель та споруд вбачається, що на баланс Комунального підприємства "Ланжерон" від Жовтневої районної адміністрації міста Одеси було передано: пасажирський павільйон в ЦПКВ ім. Т.Г. Шевченко, 1960 рік побудови, площею забудови 114 кв.м, ділянкою 340 кв.м., балансовою вартістю - 26 871 грн. 00 коп., залишковою вартістю на 01.04.2000 р. - 9 572 грн. 35 коп.; пристань "Ланжерон", 1960 рік побудови, довжиною 115 м., балансовою вартістю - 68 298 грн. 58 коп., залишковою вартістю на 01.04.2000 р. - 9 572 грн. 35 коп.

Крім того, 26.02.2006 р. Одеській міській раді, як власнику об'єкта, було видано "Технічний паспорт пасажирського павільйону (інв. №82) пляж "Ланжерон", в якому користувачем зазначеного об'єкта вказано Комунальне підприємство "Ланжерон".

Позивач стверджує, що Міністерством інфраструктури України, як і регіональним відділенням Фондом державного мана України по Одеській області, не надавалась згода на передачу вищезазначеного об'єкту державної власності з господарського відання Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" будь-яким іншим особам.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що за відсутності відповідного погодження уповноважених на це органів Одеська міська рада в особі Жовтневої районної адміністрації міста Одеси незаконно та без відповідної правової підстави заволоділа пасажирським павільйоном, яким відповідач 5 відкрито володіє з моменту його будівництва та до цього часу, сплачує податок на землю та відраховує амортизацію цього об'єкту. Отже, незаконною є і подальша передача вказаного об'єкту на баланс Комунального підприємства "Ланжерон".

Дані обставини стали підставами для звернення Міністерства інфраструктури України з позовом про визнання угоди про передавання - приймання будівель та споруд портопункта "Ланжерон", що знаходяться на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", на баланс Жовтневої районної адміністрації міста Одеси, як такої, що укладена без відповідного погодження уповноваженого на це органу.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 215 вказаного кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Отже, вирішуючи спір про визнання недійсною угоди, укладеної між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Жовтневою районною адміністрацією міста Одеси, господарським судам необхідно було встановити наявність або відсутність фактичних обставин, які відповідно до приписів чинного законодавства є підставами для визнання правочину недійсним.

Однак, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки про факт передачі на безоплатній основі з балансу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" до комунальної власності міста Одеси вищезазначених будівель йому стало відомо ще в 2009 р., що вбачається з листа Міністерства транспорту та зв'язку України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з наведеним, зважаючи на те, що оскаржувані судові акти про відмову в задоволенні позову прийнято господарськими судами попередніх інстанцій лише на підставі спливу строку позовної давності, без розгляду позову по суті та без жодних висновків щодо його обґрунтованості, а також щодо наявності або відсутності у позивача порушених відповідачами прав.

Так, пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи наведене, судова колегія Вищого господарського суду України вважає безпідставною та необґрунтованою відмову в задоволенні позовних вимог лише у зв'язку із спливом строку позовної давності без розгляду спору по суті.

Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що господарські суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки правовідносинам, що склалися між сторонами даної справи, та не визначили, які норми матеріального права підлягають застосуванню для врегулювання спору між ними.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Одночасно, в п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, прийняті місцевим та апеляційним господарськими судами судові акти підлягають скасуванню, а справа №916/713/13 підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, під час якого суду необхідно надати об'єктивну оцінку наявності у позивача порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний ним спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права останнього.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити, що наявність чи відсутність порушеного права, а також відповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті, і лише після цього за заявою сторони вирішується питання про застосування позовної давності.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" задовольнити.

Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 р. та рішення господарського суду Одеської області від 19.03.2015 р. у справі №916/713/13 скасувати.

Справу №916/713/13 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді І.М. Васищак

А.С. Ємельянов