ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 907/799/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиМалого приватного підприємства "Гранат", м. Тячів, Закарпатська обл.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 рокуу справі господарського суду Закарпатської областіза позовомТячівської міської ради, м. Тячів, Закарпатська обл.до Малого приватного підприємства "Гранат", м. Тячів, Закарпатська обл.провизнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Чорба П.П.

В С Т А Н О В И В:

Тячівська міська рада звернулась до господарського суду Закарпатської області з позовом до малого приватного підприємства "Гранат" (далі за текстом - МПП "Гранат") про визнання недійсним та скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0, 325 га МПП "Гранат" для відкриття платної стоянки і речового ринку від 17.06.1994 року.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним та скасовано Державний акт серії ЗК 011 № 00036 від 17.06.1994 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 0, 325 га, виданий МПП "Гранат" для відкриття платної стоянки і речового ринку.

Вищезазначені судові акти мотивовано порушенням земельного законодавства, яке було чинним на час видачі оскаржуваного Державного акту щодо визначеної процедури відведення земельної ділянки в постійне користування та відсутністю рішення ради про виділення земельної ділянки у постійне користування.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, МПП "Гранат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Тячівською міською радою відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036 Тячівською міською радою народних депутатів відповідно до рішення XIV сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року МПП "Гранат" надано у постійне користування 0, 325 га землі в межах згідно з планом землекористування для відкриття платної автостоянки і речового ринку.

Водночас, з рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року, на підставі якого видано спірний Державний акт, вбачається, що на засіданні сесії вирішено вилучити земельну ділянку біля ресторану "Україна", відведену під платну автостоянку товариству "Автолюбителів"; відмінено рішення виконкому № 7 від 21.01.1982 року "Про виділення земельної ділянки в м. Тячів для платної стоянки легкового автотранспорту", дозволено МПП "Гранат" обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану "Україна", а також організувати на ній речовий ринок міста, у вихідні дні організувати продаж легкових автомобілів, дозволено МПП "Гранат" організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів, припинено торгівлю промисловими товарами на діючому міському ринку строком з 20.05.1994 року, вважаючи його овочево-продовольчим ринком.

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року "Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0, 26 га МПП "Гранат", на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку" МПП "Гранат" відмовлено в задоволенні заяви про закріплення землі на праві постійного користування площею 0, 26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку.

Проте, вказаним рішенням МПП "Гранат" надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на три роки землю площею 0, 26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку по вулиці Леніна біля ресторану "Україна" в м. Тячів згідно рішення XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року та зобов'язано директора МПП "Гранат" укласти угоду на оренду землі з Тячівською міською радою строком на три роки.

При цьому, з протоколу XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради народних депутатів від 20.04.1994 року також не вбачається вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування МПП "Гранат", як зазначено в оскаржуваному акті.

Рішенням ІІІ сесії 23-го скликання Тячівської міської ради від 17.09.1998 року затверджено рішення по Земельній реформі, прийняті на засіданнях виконкому за період з лютого по серпень 1998 року, в тому числі і рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року "Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0, 26 га МПП "Гранат", на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку".

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час виготовлення оскаржуваного державного акту) у постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

В силу приписів ст. 19 Земельного кодексу України (1990 року, в редакції чинній на час виготовлення оскаржуваного державного акту) міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому ст. ст. 31 і 32 цього Кодексу. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки.

В ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (1990 року) визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, передумовою передачі в користування земельної ділянки юридичній особі є відповідне рішення про надання земельної ділянки органом місцевого самоврядування в межах його повноважень.

Задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що зі змісту вищенаведених рішень, а також рішення XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року, на підставі якого видано оспорюваний Державний акт, вбачається, що МПП "Гранат" дозволено лише обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану "Україна", організувати на ній речовий ринок міста та продаж легкових автомобілів, а також дозволено організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів. При цьому, у зазначених рішеннях відсутні висновки про надання МПП "Гранат" у постійне користування земельної ділянки площею 0, 325 га.

Відповідно до вимог земельного законодавства, чинного на момент видачі спірного Державного акта, передача в постійне користування земельних ділянок здійснювалась за проектами відведення погодженими у встановленому законом порядку, за результатами розгляду яких приймалося рішення про надання земельної ділянки.

Однак, судам не надано доказів розробки проекту землеустрою та прийняття Тячівською міською радою рішення про передачу МПП "Гранат" у постійне користування земельної ділянки площею 0, 325 га, як і виконання відповідачем рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року "Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0, 26 га МПП "Гранат", що свідчить про незаконність виданого Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою за відсутності затвердженого проекту відведення для таких цілей та самого рішення ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки площею 0, 325 га МПП "Гранат" у постійне користування.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що спірний Державний акт на право постійного користування землею видано всупереч вимогам ст. 19 Земельного кодексу України (1990 року), що є підставою для визнання його недійсним та скасування.

Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що оспорюваний Державний акт на право постійного користування землею видано з порушенням чинного на момент його видачі земельного законодавства, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання зазначеної земельної ділянки в постійне користування відповідачу.

При цьому, переглядаючи справу в апеляційному порядку та встановивши наявність порушених прав та законних інтересів позивача, з урахуванням п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року), яким встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 року, господарським судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Отже, враховуючи чинні на той час норми, якими регулювалось питання позовної давності, і, зокрема, ст. ст. 71, 76, 80 Цивільного кодексу УРСР (1963 року в редакції 1990 року), судом апеляційної інстанції правомірно з посиланням на ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) встановлено наявність поважних причин пропуску строку позовної давності і правових підстав для захисту порушеного права.

Разом з тим, безпідставними є посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що у справі № 6-68цс15 Верховний Суд України по іншому застосував норми матеріального права щодо строку позовної давності, оскільки у цій справі викладена правова позиція щодо визначення початку перебігу строку позовної давності для органів держави як суб'єктів владних повноважень, а не щодо неможливості застосування до таких суб'єктів положень ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) щодо права суду визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для захисту порушеного права.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи МПП "Гранат", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року у справі № 907/799/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова