ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 902/80/16

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Кондратової І.Д., Студенця В.І., за участі представників сторін Р. Сіроштана (дов. від 18.07.16), О. Книжник (дов. від 04.12.2015), К. Тимуня (договр від 11.01.2016), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "АДІС" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 року у справі № 902/80/16 за позовом приватного підприємства "АДІС" до приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512" про стягнення 126 278 грн 24 коп.,

УСТАНОВИВ: У січні 2016 року приватне підприємство "АДІС" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512" про стягнення боргу - 49 211 грн 34 коп. та санкції у розмірі 77 066 грн 90 коп. з підстав неналежного виконання умов договору від 20 січня 2015 року № 15.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність підстав.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28 березня 2016 року позов задоволено в частині стягнення 49 211 грн 34 коп; у решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 року (судді О. Тимошенко, К. Огороднік, В. Коломис) рішення скасовано в частині задоволених позовних вимог і в цій частині в позові відмовлено з мотивів безпідставності вимоги.

Приватне підприємство "АДІС" просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 43, 32 і 43 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.

Приватне акціонерне товариство "Жмеринське АТП-10512" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 20 січня 2015 року сторони уклали договір купівлі-продажу № 15, на умовах якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність відповідача (покупець) нафтопродукти (далі - договір).

Позивач стверджує, що поставив відповідачу товар на загальну суму 1 198 918 грн 23 коп., що підтверджується видатковими накладними від 20 січня 2015 року № РН-0000038, від 4 лютого 2015 року № РН-0000125, від 20 лютого 2015 року № РН-0000191, від 7 березня 2015 року № РН-0000298, від 13 березня 2015 року № РН-0000311, від 31 березня 2015 року № РН-0000385, від 17 квітня 2015 року № РН-0000501, від 7 травня 2015 року № РН-0000575, від 26 травня 2015 року № РН-0000666, від 11 червня 2015 року №РН-0000752, від 3 липня 2015 року № РН-0000900, від 15 липня 2015 року № РН-0000992, від 7 серпня 2015 року № РН-0001175, від 13 серпня 2015 року № РН-0001219, від 2 вересня 2015 року № РН-0001348, від 21 вересня 2015 року № РН-0001506, від 24 вересня 2015 року № РН-0001507, проте відповідач зобов'язання по оплаті вартості товару виконав частково на суму 1 149 706 грн 89 коп. і не оплатив вартість 3 976 л пального, яке було передане 24 вересня 2015 року, на суму 49 211 грн 34 коп., що й спричинило спір.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що видаткова накладна від 24 вересня 2015 року № РН-0001507 та товарно-транспортна накладній від 24 вересня 2015 року № 0001507 підтверджують здійснення господарської операції шляхом передачі дизельного пального відповідачу, яке відповідач отримав.

Апеляційний господарський суд з таким висновком не погодився.

Умовами договору сторони погодили, що право власності на товар, а також всі пов'язані з ним ризики, переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару та підписання уповноваженою особою покупця відповідних документів, які засвідчують прийом-передачу товару (видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, та/або акта прийому-передачі товару) в пункті поставки; представник покупця, який має повноваження для отримання товару, повинен при отриманні товару передати представнику постачальника довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та зробити відмітку про отримання в товарно-транспортній накладній (підпис, печатка та/або штамп) (пункти 3.3, 3.5 договору).

Як установлено апеляційним господарським судом, уповноваженою особою яка має право приймати та підписувати документи щодо отримання товару є ОСОБА_4, на ім'я якого виписується довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, проте підпис на товарно-транспортній накладній від 24 вересня 2015 року № 0001507 вчинено працівником відповідача ОСОБА_5, що останнім не заперечується, однак заперечується факт підпису документу саме 24 вересня 2015 року, оскільки згідно графіку роботи того дня не працював.

З метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, визнав належним доказом подані відповідачем відеофайли з камер спостереження (диск DVD-R "VIDEX"), з яких убачається відсутність транспортного засобу ЗИЛ д.н. НОМЕР_1, причіп НОМЕР_3 (який зазначено в товарно-транспортній накладній № 0001507) на території відповідача упродовж дня 24 вересня 2015 року, що свідчить про фактичну відсутність здійснення господарської операції з передачі товару (дизельного палива) за даною накладною в цей день.

Окрім того, у порушення пункту 3.3. договору товарно-транспортна накладна № 0001507 підписана не уповноваженою особою.

Разом з цим позивач стверджує, що передача дизельного палива в кількості 3 976 л за накладною від 24 вересня 2015 року відбувалась на підставі довіреності від 21 вересня 2015 року № 38, дія якої поширюється на отримання двох партій товару - за накладною від 21 вересня 2015 року № 0001506 (7 935 л дизельного палива на суму 114 660 грн 75 коп.) та за накладною від 24 вересня 2015 року № 0001507 (3976 л дизельного палива на суму 57 850 грн 80 коп.), оскільки термін дії довіреності - до 30 вересня 2015 року.

Водночас на кожну партію товару відповідач виписував окрему довіреність саме в день приймання-передачі товару (дата відвантаження товару відповідає даті видачі довіреності).

Окрім того апеляційним господарським судом відмічено також різницю в поданих сторонами доказах відносно спірної поставки товару: позивачем надано копію рахунку-фактури від 21 вересня 2015 року № СФ-0000985 на дві партії товару - паливо дизельне в кількості 7 935 л (позиція 1) та паливо дизельне в кількості 3 976 л (позиція 2), загальною вартістю товару - 172 511 грн 55 коп.

Поряд з цим відповідачем надано копію рахунку-фактури від 21 вересня 2015 року № СФ-0000985 (отримано від продавця факс № 2432277934 від 21 вересня 2015 року), у якому вказана одна позиція товару - паливо дизельне в кількості 7 935 л на суму 114 650 грн 75 коп. і копія рахунку-фактури від 24 вересня 2015 року № СФ-0001009, який містить позицію товару - паливо дизельне в кількості 3 976 л. на суму 57 850 грн 80 коп (отримано від продавця факс № 2432277934 від 24 вересня 2015 року.

Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що відсутнє підтвердження того, що відповідач 21 вересня 2015 року отримав рахунок на оплату в розмірі 172 511 грн 55 коп., а не в сумі 114 650 грн 75 коп.

Ураховуючи відсутність доказів здійснення господарської операції з купівлі-продажу дизельного палива в кількості 3 976 л на суму 57 850 грн 80 коп. за товарно-транспортною накладною від 24 вересня 2015 року № СФ-0001507, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в позові в частині стягнення основного боргу.

Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду про відмову в позові в частині стягнення 77 066 грн 90 коп. штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару, оскільки положення про оплатність користування чужими грошовими коштами охоплюють випадки правомірного користування грошовими коштами. Натомість, пунктом 6.2 договору сторони погодили не розмір процентів як плати за правомірне користування чужими грошовими коштами, а відповідальність відповідача за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару, що суперечить юридичній природі нарахування процентів за товарним кредитом.

Інші твердження скаржника досліджувались апеляційним господарським судом і їм дана належна юридична оцінка.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 року у справі № 902/80/16 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "АДІС" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя І. Д Кондратова Суддя В. І. Студенець