ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року Справа № 903/124/15

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Палія В.В.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_2

на рішення господарського суду Волинської області від

22.04.2015 р. та постанову Рівненського апеляційного

господарського суду від 02.06.2015 р.

у справі № 903/124/15 господарського суду Волинської області

за позовом Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_2

до Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_3

про стягнення 113 706,01 грн.

за участю представників:

ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_4;

ФОП ОСОБА_3 - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Волинської області з позовом та просив суд стягнути з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 113 706,01 грн., у т.ч. 98 896,00 грн. в рахунок повернення попередньої оплати на підставі ст. 1212 ЦК України та 14 810,01 грн. пені. Крім того, позивач зазначає, що сплачена сума авансу є також збитками, в розумінні ст.ст. 224, 225 ГК України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що перерахував відповідачу в якості авансу 98 896,00 грн. в рахунок оплати робіт, замовлених за договором № 08/09-01 від 08.09.2014 р., однак, відповідач роботи у встановлений договором строк не виконав, доказів використання авансу не надав (т.1 а.с.3-6).

Відповідач у справі - ФОП ОСОБА_3 у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на часткове виконання ним передбачених договором робіт. Крім того, зазначає, що замовник не виконав передбачених договором обов'язків, що призвело до затримки виконання робіт (т.1 а.с.45-47).

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.04.2015 р. у задоволенні позову відмовлено повністю (т.1 а.с.121-126).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про застосування до спірних відносин ст. 1212 ЦК України є помилковими, оскільки спірна сума коштів була перерахована позивачем в складі авансового платежу саме на підставі та в межах чинного договору, а отже кошти набуті за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України. Крім того, судом зазначено, що позивач не вчинив дій, до вчинення яких виконання відповідачем зобов'язань, передбачених договором, є неможливим. Також, судом вказано на часткове виконання відповідачем передбачених договором обов'язків.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р. рішення господарського суду Волинської області від 22.04.2015 р. залишено без змін (т.1 а.с.192-195).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для нового розгляду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального права (т.2 а.с.3-10).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача, визначений ст. 1212 ЦК України, повернути грошові кошти у розмірі 98 896,00 грн., отримані ним від позивача без достатніх на те підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК України.

Так, відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлені наступні обставини.

08.09.2014 р. між сторонами у справі укладений договір виконання робіт № 08/09-01, відповідно до п.п. 1.1.-1.3. якого виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи по виготовленню та встановленню склоалюмінієвих вітрин та вхідної групи на об'єкті замовника за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до затвердженого технічного завдання або проектної документації. Виконання та поставка виробів здійснюється у відповідності до специфікації, затвердженої замовником, що зазначені в додатку № 1 та додатку № 2. Замовник зобов'язувався надати виконавцю будівельний майданчик, передати затверджену проектну документацію, забезпечити своєчасне фінансування виконання монтажних робіт, прийняти і повністю сплатити вартість виконаних робіт (і матеріалів, якщо роботи здійснюються за рахунок матеріалів виконавця).

Суди дійшли правильного висновку про те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, в силу ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до п.п. 2.1.-2.4. договору, виконавець розпочинає виконання робіт, передбачених цим договором, в термін до 11 робочих днів після оплати авансу. Термін виконання робіт по цьому договору складає 17 робочих від дня оплати авансу. Термін виконання може бути зміненим у випадку внесення зміни в проекті, не готовності об'єкту до виконання робіт, не узгодження проектних рішень, та ін. в даному випадку сторони узгоджують нові терміни. В разі призупинення (припинення) робіт за ініціативою замовника, сторони зобов'язані у 5-денний термін з дня призупинення або припинення робіт скласти двосторонню угоду про фактичний обсяг виконаних робіт та витрат на їх виконання для їх відшкодування замовником, замовник на протязі 5 календарних днів з моменту підписання двосторонньої угоди (акта) зобов'язаний оплатити ці роботи та витрати.

В розділі 3 договору визначено, що вартість робіт згідно даного договору становить 197 792,00 грн. Замовник оплачує аванс у розмірі 50 % від вартості договору, а саме 98 896,00 грн. В день початку монтажних робіт замовник доплачує 30 % від вартості договору - 59 337,00 грн. Остаточний розрахунок за виконані роботи проводиться замовником не пізніше 3 днів після прийняття виконаних робіт замовником, враховуючи усунення виявлених дефектів, на основі акту, оформленого у встановленому порядку.

Позивач, на виконання умов договору, перерахував відповідачу 98 896,00 грн. попередньої оплати, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 212 від 09.09.2014 р.

Враховуючи наведене та, зважаючи на розділ 3 договору, у відповідача виник обов'язок приступити до виконання робіт.

Згідно зі ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду; якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Разом з цим, судами встановлено, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором спричинено невиконанням позивачем своїх обов'язків.

Так, позивачем, всупереч умовам п.п. 4.1., 4.2. договору, не надано акта на підтвердження передачі майданчику замовнику на період виконання робіт, що і могло спричинити неможливість виконання відповідачем свого обов'язку щодо передачі майданчику з виконаними роботами у встановлені договором строки.

Відповідач, в свою чергу, повідомляв позивача про неготовність будівельного майданчика для подальшого виконання робіт, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами № 10/10-01 від 10.10.2014 р., № б/н від 03.11.2014 р. Крім того, супровідним листом № 01/08 направляв позивачу видаткову накладну № ЛЛ-0000011 від 30.10.2014 р. на суму 101 064,02 грн. з актом здачі-прийняття робіт №ЛЛ-0000009.

Однак, дані листи залишені позивачем без відповіді та належного реагування.

При цьому, договір підряду відноситься до двосторонніх правочинів, за якими прав та обов'язків набувають кожна з сторін договору.

Згідно ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При цьому, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

В силу ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку; якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Враховуючи встановлення судами факту ненадання позивачем відповідачу будівельного майданчика для здійснення робіт за договором, доводи позивача щодо порушення строків виконання зобов'язання відповідачем не можуть бути прийняті до уваги.

Також, суди дійшли висновку про те, що положення ст. 1212 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава для повернення авансового платежу, сплаченого за виконані за договором роботи.

Такий висновок є правильним.

Так, предметом позовних вимог є стягнення з відповідача коштів, одержаних в якості передоплати, у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України), оскільки підстава для їх отримання відпала.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжує такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Оскільки між сторонами був укладений договір підряду, а кошти, які замовник просить стягнути з виконавця, отримані останнім на підставі цього договору, то такі кошти набуті за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 17.06.2014 р. за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22.04.2013 р. у справі №13/096-12.

Правову позицію про те, що кошти, які отримано як оплату виконаних за договором робіт не можна витребувати відповідно до положень статті 1212 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Волинської області від 22.04.2015 р., немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р. у справі № 903/124/15 господарського суду Волинської області залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Палій В.В.

Студенець В.І.