Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 922/4211/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Грека Б.М.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Паблік Асістент"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015у справі№ 922/4211/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Паблік Асістент"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" простягнення 123 827, 80 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Білецька Н.С. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Білецька Н.С. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 р. ТОВ "Паблік Асістент" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення коштів з ФОП ОСОБА_4 у розмірі (з урахуванням про виправлення арифметичної помилки в позовній заяві)123 827,80 грн. та 2476,86 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.08.2015 позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Паблік Асістент" 123 827,80 грн. заподіяних збитків та 2 476,56 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2015 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 скасувати, направити справу на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03 травня 2013 року між позивачем (експедитор) та третьою особою (клієнт) було укладено договір № 3/2013-ПА транспортно-експедиторського обслуговування. Відповідно до п. п 1.1, 2.2, 2.2.1 договору - клієнт доручає, а експедитор зобов'язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України та/або в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнтові за погодження сторін. Експедитор має право, зокрема укладати від свого імені договори та інші угоди з транспортними, експедиторськими та іншими організаціями, які залучаються для виконання своїх зобов'язань за цим договором.

14 січня 2015 року між позивачем (замовник) та відповідачем (перевізник) було укладено договір № 01 на послуги перевезення вантажу по території України, відповідно до умов якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов'язання за рахунок замовника виконати послуги перевезення вантажів замовника по території України.

Згідно п.1.2. послуги по даному договору надаються на підставі письмової заявки замовника, в якій узгоджено умови перевезення, а також заявлено дані щодо вантажу, що перевозиться (згідно з додатком №1 до даного договору).

Згідно п.2.3.1. замовник зобов'язаний надати перевізнику заявку на перевезення у письмовій формі не менше ніж за 24 години до початку планового перевезення, а також повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей та умов перевезення.

Тобто, додаток №1 до договору перевезення є невід'ємною частиною договору, в ній повинні знаходитися всі необхідні відомості по конкретному перевезенню, вона повинна бути скріплена підписами, та печатками уповноважених осіб.

Пунктом 4.3.1. договору перевезення встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантаж, які сталися з його вини під час виконання ним своїх зобов'язань. Факт виявлення втрати, нестачі, пошкодження вантажу повинен бути документально підтверджений шляхом складання відповідного акту, що відображає природу та обсяг заподіяної шкоди. Акт повинен містити підписи водія та представника одержувача.

При втраті або нестачі вантажу перевізник відшкодовує замовнику завдану шкоду шляхом переказу на рахунок замовника грошових коштів в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає, що вказується в заявці на перевезення та підтверджується специфікацією на вантаж (п. 4.4 договору).

Згідно п. 7.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року.

Звертаючись до суду позивач, посилаючись на п. 4.4 договору № 01 на послуги перевезення вантажу по території України від 14 січня 2015 року, а також на сплату коштів позивачем на користь третьої особи та відмову відповідача в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки позивачу, просив суд стягнути з відповідача 123 827,80 грн. збитків в порядку регресу.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість матеріалами справи та відповідність положенням чинного законодавства, в зв'язку з чим визнав доведеним факт понесення позивачем збитків з вини відповідача.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, оскільки визнав недоведеним позивачем факт складання заявки на перевезення вантажу та вказав на відсутність інших доказів які б підтверджували перевезення саме відповідачем вантажу, а отже і відсутні підстави стверджувати, що позивач поніс збитки саме з вини відповідача.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, судами встановлено, що 16 квітня 2015 року позивачем, на виконання умов договору транспортного-експедиторського обслуговування № 3/2013-ПА від 03 травня 2013 року укладеного між ним та третьою особою, було подано відповідачу заявку № 43 на перевезення товарно-матеріальних цінностей за маршрутом: Кіровоград-Шевченкове-Харків за договором № 01 від 14 січня 2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем. На виконання зобов'язань за договором № 01 на послуги перевезення вантажу по території України від 14 січня 2015 року відповідач здійснив процес перевезення товару (вантажоодержувач - ТОВ "Спектр-Агро"), згідно товарно-транспортної накладної № П2677 від 16 квітня 2015 р., автомобілем Reno, державний номер транспортного засобу НОМЕР_1, водій ОСОБА_6.

При прийнятті товару було виявлено нестачу товару, а саме: соняшника NK ARMONI CRUISER 5 пак. вартість якого відповідно довідки вих. № 198 від 17 квітня 2015 року за одну одиницю становить 3 053,56 грн. та соняшника NK BRIO 25 пак. вартість якого відповідно довідки вих. № 198 від 17 квітня 2015 року за одну одиницю становить 4 342,40 грн. Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом виявлення № 01 від 17 квітня 2015 року та довідкою № 198 від 17 квітня 2015 року.

24 квітня 2015 року позивач сплатив на користь третьої особи відшкодування збитків, що підтверджується платіжним дорученням № 530 від 24 квітня 2015 року, за втрату (нестачу) вантажу.

27 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача із претензією про відшкодування збитків (вих. № 27/04/15 від 27 квітня 2015 року) заподіяних відповідачем, яка відповідачем залишена без відповіді.

Так, суди попередніх інстанцій розглядаючи дану справу належним чином не встановили дійсні обставини справи та не надали належної оцінки доводам сторін, а саме залишили поза увагою те, що позивач в своїх поясненнях неодноразово вказував на укладення відповідачем угоди на перевезення з іншою транспортною організацією для виконання умов укладеного між договору №01 від 14.01.2015 року, а отже, на думку позивача, відповідач фактично виступив в ролі експедитора.

Разом з цим, суди не надали оцінки поясненням відповідача, який стверджує, що він взагалі відмовився від виконання заявки №43 від 16.04.2015 та в зв'язку з чим не підписав останню, а отже не виступив перевізником за вказаною заявкою.

Також, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що перевезення вантажу відповідно до вимог закону, підтверджується товарно-транспортною накладною, однак наявну в матеріалах справи накладну суди належним чином не дослідили та не встановили чи підтверджує остання надання відповідачем чи будь якою третьою особою, з якою відповідач міг укласти договір для виконання своїх зобов'язань, послуг з перевезення вантажу.

Крім того, надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склались між сторонами, місцевий господарський суд виходив з положень ст. 314 ГК України, яка передбачає відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу, при цьому, як вже зазначалось вище, не звернув уваги на те, що позивач в позовні заяві послався на той факт, що відповідач виступав в якості експедитора, що передбачено пунктом 2.2.1 договору перевезення, в зв'язку з чим необхідно з'ясувати, які норми законодавства підлягають застосуванню до даних правовідносин.

В той же час, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду на вказані обставини також не звернув уваги, не надав належної правової оцінки правовідносинам та не вказав положення матеріального закону, який застосовується в даному випадку, що є порушенням ст. 105 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в порушення норм процесуального закону, суди не з'ясували правові підстави позову, правову природу відносин, що склались між сторонами, а також правову природу суми, яка підлягає стягненню.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи наведені положення процесуального закону, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків в частині поданих позивачем доказів, таких як пояснення менеджера з логістики ТОВ "Спектр-Агро, водія ОСОБА_6, пояснення щодо послідовності нумерації заявок, копії заявок №44, 45, оскільки зазначив про їх неприйняття судом, в той же час надавши їм оцінку, вказавши на те, що ці докази не спростовують факту відсутності належних документів, які підтверджують здійснення перевезення.

Отже, наведені взаємовиключні висновки апеляційного господарського суду не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить, зокрема, відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів у їх сукупності, з урахуванням норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Паблік Асістент" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2015 року у справі №922/4211/15 скасувати.

Справу №922/4211/15 направити до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді І.В. Вовк

Б.М. Грек