ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року Справа № 906/984/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Демидової А.М., Акулової Н.В. (доповідач), Воліка І.М.розглянувши касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Троянівське"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року та рішенняГосподарського суду Житомирської області від 21.07.2015 року у справі№906/984/15 господарського суду Житомирської областіза позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4до відповідачаПриватного сільськогосподарського підприємства "Троянівське"простягнення 21 195,73 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4 (паспорт, серія: НОМЕР_1 від 09.08.1996 року);

від відповідача: Хільчук О.П. (дов.№04/08 від 04.08.2015 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.07.2015 року у справі №906/984/15 (суддя: Кудряшова Ю.В.) позов задоволено; стягнуто з ПСП "Троянівське" на користь ФОП ОСОБА_4 11 648, 82 грн. - основного боргу, 8 736, 61 грн. - інфляційних, 349, 46 грн. - 3% річних, 460, 84 грн. - пені, а також 1827,00 грн. сплаченого судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року у справі №906/984/15 (судді: Юрчук М.І., Огороднік К.М., Крейбух О.Г.) апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Троянівське" залишено без задоволення; рішення господарського суду Житомирської області від 21.07.15р. у справі № 906/984/15 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання по оплаті наданих послуг з перевезення не виконав, тому суди дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по сплаті наданих позивачем послуг у сумі 11 648,82 грн. підлягають задоволенню; також на підставі п.5.1 Договору судами стягнуто з відповідача пеню у розмірі 460,84 грн., а на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 349,46 грн. 3% річних та 8 736,61 грн. інфляційних.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Приватне сільськогосподарське підприємство "Троянівське" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 21.07.2015 року у справі №906/984/15 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив суд залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2013 року між ФОП ОСОБА_4 (виконавець) та ПСП "Троянівське" (замовник) укладено договір транспортного перевезення, відповідно до предмету якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з транспортного перевезення вантажу - зерно сої, кукурудзи, мінеральні добрива та вода транспортом марки КАМАЗ, в кількості 2 машини, на пальному виконавця. (п.1.1. Договору).

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що ціна послуг залежить від кілометражу, що проходить автотранспорт виконавця за кожною товарно-транспортною накладною або подорожнім листом, а саме: ціна послуг з перевезення вантажу на маршрут (без ПДВ).

Оплата наданих послуг здійснюється перерахуванням грошових коштів на поточний банківський рахунок виконавця в термін не більше 10 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг (п. 2.4. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору, термін виконання послуг встановлюється з 10.09.2013 року до 30.12.2013 року і остаточно уточнюється замовником протягом дії договору, в залежності від погодних умов.

Згідно п. 5.1. Договору, сторони погодили, що у випадку прострочення оплати послуг, що виконані виконавцем, замовник сплачує виконавцю господарські санкції у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що нараховується на суму боргу, за весь період прострочення оплати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору транспортного перевезення позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується, товарно-транспортними накладними: № 000758 від 18.11.2013 року; № 000759 від 18.11.2013 року ; № 001068 від 06.12.2013 року; № 001069 від 06.12.2013 року.

30.12.2013 року між сторонами підписано акт передачі-приймання робіт, з якого вбачається, що виконавцем були проведені такі послуги по договору від 30.08.2013 року - послуги з транспортного перевезення у кількості 135, 13 т. на суму 11 648, 82 грн.

12.05.2014 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про оплату заборгованості №5, яка отримана відповідачем 16.05.2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак залишена без відповіді та реагування.

28.05.2015 року позивачем повторно направлено на адресу відповідача вимогу про оплату заборгованості, яка отримана відповідачем 05.06.2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак залишена без відповіді та реагування.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 908 Цивільного кодексу України встановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. (ч.1ст.546 ЦК України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання по оплаті наданих послуг з перевезення не виконав, станом на 01.07.2015 року, дату звернення позивача з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем становила 11 648, 82 грн.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по сплаті наданих позивачем послуг у сумі 11 648,82 грн. підлягають задоволенню; також на підставі п.5.1 Договору судами стягнуто з відповідача пеню у розмірі 460,84 грн., а на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 349,46 грн. 3% річних та 8 736,61 грн. інфляційних.

Доводи скаржника стосовно того, що справу було розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки зі штампу, який наявний на зворотній стороні ухвали Господарського суду Житомирської області від 03.07.2015 року вбачається, що дана ухвала надіслана всім сторонам по справі; даною ухвалою явка сторін у судове засідання не визнавалася обов'язковою; у пункті 6 резолютивної частини вказаної ухвали зазначено, що у випадку неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів справа буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Крім того, з пояснень відповідача, вбачається що він був повідомленій про розгляд справи судом 21.07.2015 року, оскільки в касаційній скарзі зазначає, що 21.07.2015 року під час прямування до м.Житомира для участі у судовому засіданні у представника ПСП "Троянівське" вийшов з ладу транспортний засіб, проте доказів зазначеним обставинам відповідачем не подано.

Стосовно доводів скаржника, що судом не застосовано строки позовної давності, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що 09.09.2015 року в судовому засіданні відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності, обґрунтовуючи яке відповідач зазначив, що акт приймання-передачі робіт було підписано 30.12.2013 року, а тому право на позов у позивача виникло 09.01.2014 року. Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 09.01.2015 року, а тому з урахуванням част. 5 ст. 315 ГК України, на момент пред'явлення позову, строк позовної давності сплив.

Розглянувши вказане клопотання, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення ПСП "Троянівське" із заявою про застосування позовної давності у суді першої інстанції. А подана заява до суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування неможливості подання відповідної заяви в суді першої інстанції, ані, поштовим, ані електронними засобами зв'язку, а відтак, клопотання відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Крім того, статтею 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.07.2015 року платіжним дорученням №45 відповідачем перераховано позивачу кошти у розмірі 11 648, 82 грн, що підтверджує сплату суми основного боргу в повному обсязі.

Колегією суддів також не приймається твердження скаржника, що провадження у справі стосовно стягнення 11 648,82 грн мало бути припинено на підставі п.1-1, ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки 21.07.2015 року платіжним дорученням № 45 відповідачем перераховано позивачу кошти у розмірі 11 648, 82 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем, як додаток до апеляційної скарги, долучено до матеріалів справи платіжне доручення № 45 від 21.07.2015 року, що підтверджує сплату суми основного боргу в повному обсязі. Згідно із відміткою банку про проведення платіжного документу банк зазначив дату та час: "21" липня 2015р.0:00:00. Позивач у свою чергу також надав платіжне доручення № 45 від 21.07.2015 року, з якого вбачається, на підставі відтиску штампу банку, що оплата була проведена відповідачем о 13 год. 07 хв. А згідно протоколу судового засідання господарського суду Житомирської області від 21.07.2015 року, судове засідання по даній справі закінчено об 11 год. 55 хв. Тобто, оплата здійснена після прийняття господарським судом Житомирської області рішення по даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Троянівське" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 21.07.2015 року у справі №906/984/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: Н.В. Акулова

І.М. Волік