ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа № 6-17-22-15/294-05-7905

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р.,суддів:Запорощенка М.Д. - доповідач, Владимиренко С.В.перевіривши матеріали касаційних скаргзаступника прокурора Одеської області та Міністерства освіти і науки Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.01.2014у справі№ 6-17-22-15/294-05-7905 господарського суду Одеської областіза позовомОдеської національної академії харчових технологій до1. Савранської селищної ради Одеської області; 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 3. Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія Гідроенерго"провизнання права оперативного управління та визнання недійсним договоруза зустрічним позовомтовариства з обмеженою відповідальністю „Компанія Гідроенерго"до1. Одеської національної академії харчових технологій; 2. Міністерства освіти і науки Українипровизнання права власностіта за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Міністерства освіти і науки Українидотовариства з обмеженою відповідальністю „Компанія Гідроенерго"провизнання права власності, витребування майна та зобов'язання передати майноза участюпрокуратури м. Одеси за участю представників сторін:від позивача за первісним позовом:не з'явились;від відповідача за первісним позовом-1:не з'явились;від відповідача за первісним позовом-2:не з'явились;від відповідача за первісним позовом-3:Лук'янова Л.Л., за довіреністю;від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Козлов В.О., за довіреністю;від Ген .прокуратури України:Баклан Н.Ю., за посвідченням;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2013 (суддя - Лічман Л.В.) позов Одеської національної академії харчових технологій задоволено частково. Визнано за Одеською державною академією харчових технологій право оперативного управління на будівлю гідроелектростанції загальною площею 358кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства освіти і науки України задоволено повністю. Визнано за державою в особі Міністерства освіти і науки України право власності на будівлю гідроелектростанції загальною площею 358 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1; витребувано з володіння ТОВ „Компанія Гідроенерго" та зобов'язано передати на користь держави в особі Міністерства освіти і науки України будівлю гідроелектростанції загальною площею 358 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ТОВ „Компанія Гідроенерго" - відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 (головуючий суддя - Будішевська Л.О., судді - Мишкіна М.А., Поліщук Л.В.) апеляційну скаргу ТОВ „Компанія Гідроенерго" задоволено частково. Рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2013 скасовано частково (п.п.1, 2, 4, 5, 6, 7 резолютивної частини рішення) та прийнято в цій частині нове рішення. У задоволенні позову Одеської національної академії харчових технологій відмовлено повністю. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства освіти і науки України відмовлено повністю. Зустрічний позов ТОВ „Компанія Гідроенерго" задоволено. Визнано за ТОВ „Компанія Гідроенерго" право власності на нежитлову будівлю гідроелектростанції площею 449,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. В іншій частині (п.3 резолютивної частини рішення) залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним судовим актом апеляційної інстанції, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2014, а рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2013 залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового акту норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст. ст. 202, 326, 388, 392 Цивільного кодексу України, ст. 63 Закону України "Про вищу освіту" та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зауважує на тому, що судом апеляційної інстанції було розглянуто справу без повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до винесення постанови у порушенням норм матеріального права.

Міністерство освіти і науки України не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями також звернулось до суду з касаційною скаргою з вимогою скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення місцевого господарського суду. Скаржник зауважує на тому, що судом апеляційної інстанції висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст. ст. 1, 319, 326, 335, 388 Цивільного кодексу України.

ТОВ "Компанія Гідроенерго" у відзиві на касаційні скарги та представник товариства в судовому засіданні проти вимог та доводів касаційних скарг заперечує, вважає їх недоведеними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 18.10.1973 між Савранською райспоживспілкою, яка діяла на підставі постанови Одеської облспоживспілки №543 від 03.10.1973 „Про реалізацію піонерського табору „Орленок" Савранського райпо" та рішення Савранської міжколгоспної ради №12 від 17.10.1973, та Одеським технологічним інститутом холодильної промисловості (правонаступником якого є Одеська національна академія харчових технологій) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого інститут купив будівлі піонерського табору Савранської райспоживспілки, розташовані в будівлях і на території Савранської міжколгоспної ГЕС. Серед іншого майна, відповідно до Акту приймання-передачі від 01.11.1973 та Переліку будівель піонер-табору Савранської РСС (Додаток до договору купівлі-продажу) інститут придбав будівлю ГЕС площею 358 кв.м.

Рішенням виконкому Савранської селищної ради № 2/25 від 23.02.2004 визнано право власності на всі будівлі, які розташовані на землях ОДАХ за спортивним табором „Південний Буг".

28.09.2004 Савранською селищною радою прийнято рішення №379-XXIV "Про включення до складу об`єктів комунальної власності і територіальної громади селища Саврань в особі ради приміщення колишньої ГЕС", яким вказане приміщення прийнято до складу об`єктів комунальної власності і територіальної громади, Савранському районному БТІ доручено видати територіальній громаді селища Саврань в особі Савранської селищної ради свідоцтво на право власності на приміщення колишньої ГЕС і вирішено провести конкурс на право купівлі цього приміщення. На підставі вищевказаного рішення на Савранську селищну раду було оформлено Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.11.2004 за № 5402926 на будівлі гідроелектростанції, греблю, А, А1 загальною площею 449,2кв.м., розташовані на території Савранської селищної ради Савранського району Одеської області.

У відповідності до протоколу засідання конкурсної комісії з продажу будівлі Савранської ГЕС від 06.11.2004 останньою вирішено з урахуванням того, що приватний підприємець ОСОБА_4 зобов'язується реконструювати Савранську ГЕС, створити нові робочі місця, „Бізнес план" додається, рекомендувати Савранскій селищній раді укласти договір купівлі-продажу з ОСОБА_4, передбачивши в ньому пункти щодо збереження профілю ГЕС.

17.11.2004 між Савранською селищною радою Савранського району Одеської області та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу будівель гідроелектростанції, що розташовані на території Савранської селищної ради АДРЕСА_1 та мають наступні характеристики: площа земельної ділянки, на якій розташовані „Будівлі гідроелектростанції" складає 38000 кв.м., загальна площа „Будівель гідроелектростанції" складає 449,2 кв.м., надвірні будівлі літ. „А", „А1" - будівлі гідроелектростанції, „а" - гребля, що підтверджується витягом з реєстру права власності Савранського БТІ від 11.11.2004 за №5402926.

13.03.2009 між ТОВ „Енерго-2007" та ТОВ „Компанія Гідроенерго" укладено договір купівлі-продажу, за яким ТОВ „Компанія Гідроенерго" набуло право власності на нежитлову будівлю гідроелектростанції, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а саме: будівля гідроелектростанції, гребля, зазначені в плані літерою „А", „А1", „а", загальною площею 449,2 кв.м. Право власності ТОВ „Компанія Гідроенерго" зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.04.2009.

Задовольняючи частково позовні вимоги Одеської національної академії харчових технологій та задовольняючи позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства освіти і науки України повністю суд першої інстанцій застосовуючи до спірних правовідносин п.3 ч.1 ст.388, ст.392, п.1. ч.1 ст.395, ст.396 ЦК України, ст.63 Закону України „Про вищу освіту", п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", дійшов висновку про те, що волевиявлення держави в особі органу управління державним майном на відчуження будівлі ГЕС не мало місця і це нерухоме майно вибуло з володіння власника внаслідок незаконного одностороннього правочину Савранської селищної ради. Відтак, керуючись положеннями ст. 391 ЦК України судом зобов'язано ТОВ „Компанія Гідроенерго" повернути спірне майно державі в особі Міністерства освіти і науки України. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ТОВ „Компанія Гідроенерго" про визнання права власності на нежитлову будівлю гідроелектростанції, суд першої інстанції виходив з того, що у двох чи більше осіб одночасно не може існувати право власності на одне і теж саме нерухоме майно (права спільної часткової або спільної сумісної власності при цьому між сторонами не виникає, оскільки кожна із сторін є власником будівлі гідроелектростанції в цілому), а головним при вирішенні питання щодо визначення належного власника - є те, що ТОВ „Компанію Гідроенерго" суд визначає як добросовісного набувача, у якого, в порядку ст.388 ЦК України, нерухоме майно може бути витребувано власником цього майна - державою в особі Міністерства освіти і науки України, і який має право на залишення за собою від`ємних поліпшень або на відшкодування понесених витрат на невід'ємні поліпшення, відповідно до ст.390 ЦК України- у разі виникнення спору з цього приводу та в порядку окремого позовного провадження.

Скасовуючи частково рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовів Одеської національної академії харчових технологій та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства освіти і науки України повністю апеляційний господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях та недоведених фактах, а відтак це унеможливлює, як задоволення позову Міністерства освіти і науки України про визнання права власності на спірний об'єкт, так і задоволення вимоги про його витребування, оскільки сторонами не заперечувався той факт, що будівлі площею 358 кв.м. взагалі на цей час не існує. Задовольняючи зустрічний позов ТОВ „Компанія Гідроенерго" судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження ідентичності будівлі ГЕС загальною площею 358 кв.м., яка була придбана Одеським технологічним інститутом холодильної промисловості, та будівлі ГЕС із площею 449,2 кв.м., яка на даний час є власністю ТОВ „Компанія Гідроенерго".

Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст.319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно положень ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується, як процесуальним так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації товариством свого права власності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що матеріалами справи підтверджується правомірність набуття товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія Гідроенерго" права власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13.03.2009 на нежитлову будівлю гідроелектростанції, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а саме: будівля гідроелектростанції, гребля, зазначені в плані літерою „А", „А1", „а", загальною площею 449,2 кв.м., та 07.04.2009 зарєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Як вбачається з положень постанови Вищого адміністративного суду України від 13.09.2007 рішення сесії №379/ХХІУ та №381/ХХІУ від 28.09.2004 про включення до складу об'єктів комунальної власності Савранської селищної ради приміщення колишньої ГЕС визнані протиправними та скасовані. Підставами прийняття зазначеної постанови стали порушення з боку Савранської селищної ради положень ст.335 ЦК України, яка визначає порядок передачі безхазяйного майна у комунальну власність.

Разом з тим, відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 у справі №30/395-05-8975 суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 визнаний власником Будівель гідроелектростанції, що розташовані на території Савранської селищної ради АДРЕСА_1. Зазначена постанова мотивована добросовісністю набуття права власності на спірні будівлі з боку ОСОБА_4

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження ідентичності будівлі ГЕС загальною площею 358 кв.м., яка була придбана Одеським технологічним інститутом холодильної промисловості, та будівлі ГЕС із площею 449,2 кв.м., яка на даний час є власністю ТОВ „Компанія Гідроенерго".

Відтак, враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не встановлено незаконності набуття права власності ТОВ „Компанія Гідроенерго" на будівлю ГЕС, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення зустрічного позову ТОВ „Компанія Гідроенерго".

Поряд з цим, з урахуванням вищенаведеного та обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що первісні позовні вимоги та позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору не підлягають задоволенню.

Посилання скаржників у касаційних скаргах на те, що апеляційним господарським судом було дано невірну оцінку доказам у справі не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України, оскільки, виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст. ст. 1115 та 1117 Господарського процесуального кодексу України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням встановлених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, під час розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції, фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а доводи касаційних скарг не спростовують висновків господарського суду, які містяться в оскаржуваному судовому акті.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 є законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим має бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 у справі № 6-17-22-15/294-05-7905 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя:С.Р. ШевчукСудді: М.Д. Запорощенко С.В. Владимиренко