ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/16814/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід06.12.2016у справі№910/16814/16Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна"доПриватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"простягнення суми

за участю

- позивача:Волобоєва Т.В. (довіреність від 01.01.2017),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі - відповідач) 32 491,47 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сплативши страхове відшкодування страхувальнику позивач отримав право вимоги до особи, яка має відповідати за наслідки дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а оскільки відповідальним є відповідач, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу, винного у ДТП, то саме відповідач зобов'язаний спалити вказану суму.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 (суддя Морозов С.М.), в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г.), вказане рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить змінити вказану постанову суду меншивши суму стягнення до 19 571,28 грн., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

У відзиві представник позивача просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.07.2013 між позивачем (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну № 330572964.13, за умовами якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "Honda HR-V", державний номер НОМЕР_1.

11.03.2014 по вул. Овруцькій Кірова у місті Києві сталася (ДТП), за участю автомобіля "Хюндай", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, та транспортного засобу автомобіля "Honda HR-V", державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5.

У результаті вищезазначеної ДТП автомобілю "Honda HR-V", державний номер НОМЕР_1 були завдані механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва у адміністративній справі №3/761/1808/2014 від 21.03.2014 визнано винним ОСОБА_6 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно полісу №АС9752383 відповідачем застраховано цивільно-правову відповідальність забезпеченого транспортного засобу "Хюндай" державний номер НОМЕР_2.

Звітом від 25.03.2014 № 211 встановлено, що матеріальний збиток завданий власнику автомобіля "Honda HR-V", державний номер НОМЕР_1 становить 19571,28 грн.

Відповідно до страхових актів від 31.03.2014, 29.04.2014 №№111876,113328 та платіжних доручень від 16.04.2014 № 3373, від 30.05.2014 № 4684, позивач виплатив страхове відшкодування на виконання робіт із ремонту автомобіля "Honda HR-V", державний номер НОМЕР_1 у сумі 32 991,47 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не подав доказів того, що відповідачем застраховано цивільно-правову відповідальність особи, яка керувала автомобілем "Хюндай" на час ДТП, а згідно полісу відповідачем застраховано відповідальність особи, яка керує іншим транспортним засобом, ніж той за участю якого відбулась ДТП із застрахованим позивачем автомобілем.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що у ДТП брав участь автомобіль, який ідентифікується певними ознаками, що вказує на страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу "Хюндай", держаний номер НОМЕР_2 саме відповідачем, відтак відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності, має відшкодувати позивачу збитки, які завданні внаслідок ДТП, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування особі, якій вони завдані.

При цьому цей суд виходив з того, що відшкодуванню підлягає та сума, яка була виплачена позивачем потерпілій особі.

Між тим, судові рішення прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", яка містить подібні положення, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже до позивача переходить право вимоги особи, що одержала страхове відшкодування, яке вона мала до особи, відповідальної за завдані збитки, але в межах фактичних витрат.

Відтак таке право безпосередньо пов'язується із правом вимоги особи, що одержала страхове відшкодування.

Статтею 1192 частиною 2 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові пленум Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 №6 в пункті 9 абзацу 4.

За вказаних обставин до позивача не могло перейти більше прав, ніж їх мала особа, що отримала страхове відшкодування.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 зі справи № 910/22731/14 Господарського суду міста Києва.

Разом з тим, слід зазначити, що статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією при пошкодженні транспортного засобу, до яких, зокрема, належать витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Отже, поряд із вказаними вище правами позивача, обмеженими правами особи потерпілого, у відповідача існує кореспондуючий обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Вирішуючи спір судами не дано правової оцінки документу, на підставі якого було оцінено стягнуту апеляційним судом суму коштів, а судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про стягнення спірної суми коштів безпідставно не враховано фізичний знос пошкодженого транспортного засобу.

При цьому положеннями п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, передбачено, що значення коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісного транспортного засобу іноземного виробництва, крім виробництва країн СНД, строк експлуатації яких не перевищує 7 років.

Судами обох інстанцій не досліджено строк експлуатації пошкодженого транспортного засобу.

Оскільки вказані обставини мають суттєве значення щодо розміру відповідальності відповідача, судові рішення не можна залишити в силі.

За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

За вказаних обставин висновок суду апеляційної інстанції про розмір відповідальності відповідача, є незаконним та передчасним.

Водночас відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не може встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, що відповідно до вимог статті 1119 частини 1 пункту 3 наведеного кодексу, є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі №910/16814/16, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук