Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2014 року м. Київ К/9991/73784/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Моторний О.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Хмельницька ОДПІ)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2011

та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011

у справі № 2а/0270/3335/11

за позовом державного підприємства "Уладівський спиртовий завод" (далі - Підприємство)

до Хмельницької ОДПІ

про визнання протиправним та скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.02.2011 № 0000022301/0 та від 02.02.2011 № 0000032301/0.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2011 позов позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.02.2011 № 0000022301/0; у решті позову відмовлено за безпідставністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 назване рішення скасовано; позов задоволено повністю; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано.

На вказані судові акти Хмельницькою ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Хмельницькою ОДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2010, оформлену актом від 18.01.2011 № 2-23-05459163. За наслідками цієї перевірки позивачеві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2011 № 0000022301/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 310 015 грн. (у тому числі 248 012 грн. за основним платежем та 62003 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 02.02.2011 № 000000032301/0, за яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2011 року в розмірі 122 049 грн.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про невключення позивачем до валового доходу кредиторської заборгованості у загальній сумі 793 984,82 грн. по зобов'язаннях, за якими минув строк позовної давності та які не увійшли до реєстру кредиторів Підприємства, затвердженого ухвалою господарського суду Вінницької області від 06.05.2009 у справі № 5/435-04.

У висновку про незаконність оспорюваного донарахування суд першої інстанції помилково ототожнив мораторій на задоволення вимог кредиторів Підприємства, введений ухвалою господарського суду Вінницької області від 13.08.2004 у зв'язку з порушенням справи про банкрутство Підприємства, з мораторієм, який зупиняє перебіг позовної давності за пунктом 2 статті 263 Цивільного кодексу України. Так, у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів визначено як зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. У той же час мораторій у розумінні пункту 2 статті 263 Цивільного кодексу України є відстроченням виконання зобов'язання на підставах, встановлених законом.

Апеляційний суд, в свою чергу, надаючи правову оцінку обставинам, покладеним в основу оспорюваного донарахування з податку на прибуток, послався на те, що строк виконання зобов'язань позивача з оплати поставленого товару перед спірними кредиторами визначений не був, а відтак і не розпочався.

Згідно з частинами першою, другою статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

А відтак, оскільки з урахуванням положень частини другої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кредиторів Підприємства, які не увійшли до реєстру вимог його кредиторів, є погашеними, то отримані позивачем товари (роботи, послуги) від цих постачальників є безоплатно наданими, а відтак мають бути відображені у складі валових доходів позивача на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наведене обумовлює законність донарахування податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 02.02.2011 № 0000022301/0.

Підставою для зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2010 року на вказану суму став висновок податкового органу про те, що позивач не скористався правом на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у відповідній сумі у червні 2010 року (тобто у періоді, коли таке право виникло), у зв'язку з чим позивач втратив право на включення відповідної суми до розрахунку бюджетного відшкодування у наступних звітних періодах.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, наведеними законодавчими приписами не обмежено суму бюджетного відшкодування показниками податкової звітності певного податкового періоду.

Крім того, одержання певної суми бюджетного відшкодування є правом, а не обов'язком платника, яке може бути реалізовано у будь-який час у межах строку, встановленого підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Помилок при обчисленні позивачем суми від'ємного значення ПДВ судами не встановлено.

У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно відхилив як неспроможні доводи Хмельницької ОДПІ, покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.02.2011 № 000000032301/0, та цілком законно скасував це рішення.

З огляду на помилковість окремих висновків апеляційного суду, що вплинуло на прийняття ним правильного по суті спору рішення у відповідній частині, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області задовольнити частково.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а/0270/3335/11 змінити в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.02.2011 № 0000022301/0.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а/0270/3335/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.А. Моторний