Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року м. Київ К/9991/12391/12

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Сороки М. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільскої області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року у справі за позовом Приватного підприємства "Висотбудреставрація" до Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільскої області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Приватне підприємство "Висотбудреставрація" звернулося з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільскої області про визнання нечинном та скасування рішення № 28 від 23 березня 2011 року, повернення коштів у сумі 40 556 грн 90 коп.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року в частині визнання нечинним і скасування рішення № 28 від 23 березня 2011 року та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги. В частині позовних вимог про повернення коштів у сумі 40 556 грн 90 коп. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в яких просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 19 січня 2011 року позивач, будучи платником єдиного податку, перерахував на рахунок Державного казначейства України 318 932 грн 00 коп., з яких 133 951 грн 00 коп. (42 %) перераховано Державним казначейством України на рахунки органів Пенсійного фонду України, що були відкриті в установах ВАТ "Державний ощадний банк України".

Станом на 01 березня 2011 за підприємством рахується переплата до органів Пенсійного фонду України в сумі 40 556 грн 90 коп., що підтверджується актом звірки № 114 від 14 березня 2011 року.

23 березня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільскої області прийнято рішення № 28 про застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 10 % своєчасно несплачених сум та пені у розрахунку 0,1 % суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

На думку позивача, таке рішення відповідача є незаконним, оскільки останній станом на 01 березня 2011 року мав переплату зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість цього позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність рішення № 28 від 23 березня 2011 року та скасував в цій частині рішення суду першої інстанції. Між тим, стосовно повернення коштів зазначив, що така позовна вимога підлягає задоволенню, а тому в цій частині залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва" № 727/98 від 03 липня 1998 року (чинного на час виникнення спірних відносин) суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 відсотків; до місцевого бюджету - 23 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків.

Оскільки позивач під час накопичення спірної суми був платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відповідна частина єдиного податку зараховувалась Управлінням Пенсійного фонду на погашення зобов'язань з їх сплати.

У даній справі спір зводиться до встановлення права на повернення частини єдиного податку, яка перерахована до органу Пенсійного фонду та за розміром перевищує суму належних до сплати страхових внесків за відповідний період, та, як наслідок, відсутність порушень з боку відповідача про сплату єдиного внеску, про який зазначено у оскаржуваному рішенні відповідача.

Відповідно до частини 30 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків у порядку і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду.

Згідно із підпунктом 17 пункту 11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1, чинної до 31 грудня 2010 року, передбачалось, що суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків та інших платежів (в тому числі частина єдиного та фіксованого податків, що надходить за найманих працівників суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали відповідний особливий спосіб оподаткування) повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків.

З 01 січня 2011 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 27 вересня 2010 року, якою затверджено Порядок зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів.

Згідно із пунктом 4 зазначеного Порядку повернення коштів здійснюється у випадках: помилкової або надмірної сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій або інших коштів на відповідний рахунок органу Пенсійного фонду, відкритий в органах Державного казначейства України для їх зарахування (далі - рахунок органу Пенсійного фонду), відповідно до встановленого розміру єдиного внеску; помилкової сплати суми єдиного внеску та/або фінансових санкцій на неналежний рахунок органу Пенсійного фонду.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Згідно із частинами 3, 4 статті 18 цього ж Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що використання єдиного податку на погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків не змінює правової природи сплачених коштів, оскільки для платника вони залишаються податком.

Таким чином, відсутні підстави для повернення коштів, сплачених страхувальниками у складі єдиного податку та перерахованих органами Державного казначейства України до бюджету Пенсійного фонду України, оскільки зазначені кошти за своєю природою не є страховими внесками, у зв'язку з чим на них не поширюється законодавство щодо порядку повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків.

Отже, обов'язок сплачувати єдиний податок не залежить від сплати страхових внесків особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування.

При цьому сплата єдиного податку, якщо його розмір розраховано правильно, унеможливлює для платника вплив на подальший рух відповідних коштів, адміністрування яких віднесено до повноважень спеціальних владних суб'єктів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди залишили поза увагою вказані положення законодавства, що призвело до порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що сума коштів у розмірі 40 556 грн 90 коп, яку позивач просить повернути як надмірно сплачені страхові внески, складаються з коштів, сплачених у складі єдиного податку та перерахованих органом Державного казначейства України до бюджету Пенсійного фонду України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Висотбудреставрація" в цій частині не підлягають задоволенню.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності рішення Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільскої області № 28 від 23 березня 2011 року про застосування до позивача штрафних санкцій в загальній сумі 185 грн 24 коп.

Між тим, мотиви таких висновків не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права щодо несвоєчасної сплати єдиного внеску в сумі 1 530 грн. 93 коп., оскільки обов'язок повернути чи зарахувати надмірно сплачені кошти, на підставі постанови правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 27 вересня 2010 року, спростовується вищевикладеним.

Що ж стосується підпункту 17 пункту 11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1, чинної до 31 грудня 2010 року, то вони також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в них йде мова про повернення частини єдиного податку лише у тому випадку, якщо його сплачено у більшому розмірі.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільскої області задовольнити частково.

Змінити постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року, виклавши абзаци 2, 3 її резолютивної частини в такій редакції:

«Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року скасувати.

В задоволенні позову відмовити».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: