ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/32327/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Кравцова О.В. Єрьоміна А.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Станично-Луганського районного суду Луганської області від 19 березня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії та зобов'язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі УСЗН) видати проїзні документи на пільговий проїзд країнами СНД.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є інвалідом-чорнобильцем ІІ групи, тобто відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII) як особа, що прирівняна до інвалідів Великої Вітчизняної війни, відповідно до ст.13 вказаного Закону та ст.4 Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, підписаної главами уряду СНД 15 квітня 1994 року, має право на надання йому пільг на безоплатній один раз на рік (туди і назад) проїзд залізничним, водним, міжміським автомобільним транспортом країнами СНД.

Постановою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 19 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії.

У жовтні 2009 року позивачу видано посвідчення інваліда війни у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни».

На звернення позивача про видачу посвідчення та листів-талонів на пільговий проїзд згідно Закону №3551-XII, УСЗН листом від 18 грудня 2013 року відмовило у видачі спірних документів, посилаючись на відсутність у позивача такого права.

Зокрема, відповідач зазначив, що листи талонів на проїзд по країнам СНД можуть надаватись лише тим інвалідам Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, які мають посвідчення, видане відповідними органами колишнього СРСР за формою, яка діяла на 01.01.1992 року. Посвідчення позивача видано після 01.01.1992 року, тобто не дає право на забезпечення листами талонів для проїзду по країнам СНД.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не відноситься до прирівняних до інвалідів Великої Вітчизняної війни громадян, що мають пільги відповідно до статті 4 Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», розділом 3 якого передбачені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 13 якого передбачає пільги інвалідам війни та особам, прирівняним до них.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з ст. 2 цього Закону права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України № 20-РП/04 від 1 грудня 2004 року ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Відповідно до ст. 2 Угоди від 12.03.1993 року «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, які до них прирівняні» інвалідам Великої Вітчизняної війни 2 групи та особам, прирівняним до них, надасться право безкоштовного проїзду залізницею чи на суднах транзитних та місцевих ліній річкового флоту територіями держав-учасниць цієї Угоди один раз на рік (туди та назад) та з 50-відстоковою знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом.

Додатком 1 до Угоди визначені категорії громадян, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті до інвалідів Великої Вітчизняної війни, до яких, зокрема відносяться інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту колишнього СРСР або під час виконання інших обов'язків військової служби.

Дія цієї Угоди поширюється на інвалідів і учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, для яких встановлені пільги на проїзд на відповідних видах транспорту згідно з додатками 1,2,3.

Підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього СРСР або Сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд (ст. 7 Угоди ). Тобто, основними документами для придбання пільгового проїзного квитка є саме посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, які видають саме Управління.

Як вбачається з зазначеної Угоди, її мета - це взаємне визнання Державами-учасниками прав інвалідів, не тільки Великої Вітчизняної війни, але і осіб, які прирівняні до них.

Зазначені пільги були представлені законодавством колишнього СРСР, та в подальшому - в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту».

Згідно з пунктом 21 ст. 13 Закону №3551-XII інвалідам 1 і 2 груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів 1 групи (не більше одного супроводжуючого) - 50% знижка вартості проїзду один раз на рік ( туди і назад ) зазначеними видами транспорту.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що ОСОБА_4 як особа, яка прирівняна до інвалідів війни 2-ої групи, має право на пільговий проїзд та підпадає під дію Угоди від 12.03.1993 року, а тому відмова УСЗН у видачі відповідних проїзних документів є неправомірною.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Станично-Луганського районного суду Луганської області від 19 березня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року -скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо видачі ОСОБА_4 посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд за формою, яка діяла на 1 січня 1992 року.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області видати ОСОБА_4 посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд за формою, яка діяла на 1 січня 1992 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: