Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/14972/14, К/800/16921/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бутенка В.І., Лиска Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А2502 про стягнення грошової компенсації, провадження в якій відкрито за касаційними скаргами правонаступника Військової частини А 2502 - Військової частини польової пошти В 2806 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2007 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - Військової частини А 2502 на його користь грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 5128,19 грн. та судовій збір в сумі 51,28 грн.

Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 8 серпня 2007 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач порушував терміни забезпечення позивача речовим майном під час проходження військової служби і при звільненні його не виплатив йому грошову компенсацію за неотримане речове майно, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково; постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 8 серпня 2007 року скасовано; позов ОСОБА_4 задоволено частково; визнано протиправною відмову Військової частини А 2502 щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно; зобов'язано відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за речове майно, яке він повинен був отримати у період до 11.03.2000 року і з 28.10.2004 року до 30.09.2005 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», яка набула чинності з 01.01.2001 року військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Відповідно до п. 27 Положення Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1444 від 28 жовтня 2004р. «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації а тому, позовні вимоги слід задовольнити частково та зобов'язати військову частину А 2502 виплатити позивачу грошову компенсацію за речове майно, яке він повинен був отримати у період до 11.03.2000 року і з 28.10.2004 року до 30.09.2005 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат відмовлено у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутнє платіжне доручення відповідача № 610 від 22.08.2007 року про сплату судового збору.

На підставі ст. 55 КАС України, в процесі касаційного розгляду проведено заміну сторни у справі з Військової частини А 2502 на його правонаступника Військову частину польової пошти В 2806.

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати стягнути з позивача.

У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовані норми статі 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444 (далі - Положення).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у в/ч А 2502 до 30 вересня 2005 року та перебував на її грошовому забеззпеченні. Згідно довідки-розрахунку № 148 від 09.09.2005 року виданої відповідачем про вартість речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 року та після 11.03.2000 року до моменту виключення із списків особового складу частини та зняття з речового забезпечення становить 5128, 19 грн.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту другого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла до 11.03.2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Згідно з пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Статтею 2 Закону України від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», що набрав чинності 11.03.2000 року, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.

Законом України від 03.11.2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01.01.2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 року в справі за аналогічним позовом (№ 21-132а14).

Отже, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні, а тому вищезазначені рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

З приводу ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, оскільки відповідач, в даному випадку, виступає суб'єктом владних повноважень та ним не підтверджено факту понесення судових витрат пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, то суд апеляційної інстанції правильно відмовив в ухваленні додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.

З аналогічних підстав не підлягають задоволенню вимоги касаційних скарг з приводу стягнення судових витрат з позивача.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги правонаступника Військової частини А 2502 - Військової частини польової пошти В 2806 задовольнити частково.

Постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 8 серпня 2007 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року у справі № 2а-252/07 - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

В.І. Бутенко

Т.О. Лиска