Постанова ВАСУ від 25.03.2026 року у справі №420/34415/25

Друк

Пошук

52

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Вищий адміністративний суд України

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Постанова ВАСУ від 25.03.2026 року у справі №420/34415/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року

м. Київ

справа № 420/34415/25

адміністративне провадження № К/990/7700/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Кашпур О. В., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог, постановлену суддею Бабенком Д. А., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, ухвалену колегією суддів у складі: Градовського Ю. М., Бітова А. І., Єщенка О. В., у справі № 420/34415/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року про відкриття виконавчого провадження, яка винесена в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови № НОМЕР_2 від 28 жовтня 2020 року по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 245 325,81 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі в частині позовних вимог про:

- визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Дніпровського відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року про відкриття виконавчого провадження, яка винесена в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови № НОМЕР_2 від 28 жовтня 2020 року по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 245 325,81 грн;

- визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Дніпровського відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі в зазначеній частині позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки позивачем повторно заявлено позовні вимоги до того ж відповідача та з тим самим предметом, за наслідками розгляду яких судом прийнято рішення у справі № 420/15979/23, що набрало законної сили, то наявні підстави для відмови у відкритті провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що заявлений у цій справі спір є спором між тими самими сторонами, щодо одних і тих самих підстав і предмету, що вирішений Одеським окружним адміністративним судом та П`ятим апеляційним адміністративним судом за наслідками розгляду справи № 420/15979/23. При цьому, відмова суду у задоволенні відповідних позовних вимог не може бути підставою для повторного звернення позивача до суду з тими ж вимогами. Після набрання судовим рішенням законної сили позивач не може знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, до того ж відповідача.

Суди попередніх інстанцій зауважили, що зазначаючи про нові обставини та підстави позову, позивач намагається повторно оскаржити у судовому порядку одні і ті ж самі акти індивідуальної дії, а саме, постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, що є неприпустимим, оскільки в межах справи № 420/15979/23 вже надано оцінку оскаржуваним постановам та ухвалено відповідне судове рішення, яке набрало законної сили.

При цьому, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Також не є зміною підстав позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі позивачу під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Окрім того, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин і зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, або наведення іншого праворозуміння таких норм.

Також суди попередніх інстанцій зазначили про те, що істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, на час розгляду справи є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій формально та поверхнево віднеслися до вирішення питання можливості відкриття провадження у цій справі.

Скаржник зауважує, що для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України необхідна наявність одночасно трьох умов: спір між тими ж сторонами; спір з того ж самого предмета; спір з тих самих підстав. При цьому, якщо одна з умов відсутня, то і відсутня підстава для відмови у відкритті провадження у справі.

Водночас, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій визначили лише дві однакові умови з трьох (предмет позову та сторони), однак не з`ясували/не дослідили підстави позову, поданого у справі № 420/15979/23 та підстави позову у цій справі (№ 420/34415/25). Зокрема, не дослідили копію позовної заяви, поданої ним у справі № 420/15979/23, як доказ нетотожності зазначених підстав позову.

Скаржник звертає увагу на те, що підставами позову, поданого у цій справі (№ 420/34415/25), є те, що:

- відкриття декількох виконавчих проваджень за одним і тим же виконавчим документом не передбачено Законом України «Про виконавче провадження»;

- відсутність підстав та законної можливості повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання після скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в судовому чи іншому порядку унеможливлює повторне пред`явлення виконавчого документа, відкриття провадження на підставі якого скасоване, до нового примусового виконання та відкриття нового виконавчого провадження, адже це не передбачено чинним законодавством;

- відкриття виконавчого провадження державним виконавцем на підставі виконавчого документа, в якому стягувачем є юридична особа, з якою виконавець перебуває у трудових відносинах, суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження»;

- строк пред`явлення виконавчого документа стягувачем до виконання після його переривання встановлюється з дня його повернення лише у разі повернення його у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення. Після скасування в судовому порядку постанов про відкриття виконавчих проваджень та похідних постанов, виконавчих документ повертається стягувачу без зазначення підстави його повернення, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Тому стягувач щоразу не набував права на його пред`явлення до виконання знов;

- ні статтею 12, ні в будь-якій іншій статті Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено, що у разі скасування за рішенням суду постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто фактично у разі скасування такого виконавчого провадження, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, відкриття провадження за яким вже скасовано судом, поновлюється з дня визнання судом протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та відлік строку починається з початку або продовжується;

- законодавством не передбачено можливості відновлення, поновлення, продовження строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, як і не передбачено початок відліку строку з початку, після набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправною та/або скасування постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі/з метою виконання такого виконавчого документа, після скасування в судовому порядку постанови про відкриття виконавчого провадження, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, відкриття провадження за яким вже скасоване, не може бути продовжений, поновлений, відновлений чи розпочатий спочатку.

Своєю чергою, підставами позову, поданого у справі № 420/15979/23, є те, що:

- у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення;

- державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), з урахуванням не виконання у повному обсязі повернутого стягувачу наказу, який перебував на примусовому виконанні в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, не отримав право на стягнення виконавчого збору за його примусове виконання;

- факт незаконності відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 28 жовтня 2020 року про стягнення виконавчого збору не підлягає доказуванню, адже вже є рішення судів у двох повністю ідентичних спорах між позивачем та відповідачем з цього приводу, які набрали законної сили;

- державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови № НОМЕР_2 від 28 жовтня 2020 року - 19 квітня 2023 року, тобто з пропуском тримісячного строку на пред`явлення її до виконання;

- відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої рф території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку), забороняється.

Отже, на думку скаржника, зазначені підстави позову у справі № 420/34415/25 та підстави позову у справі № 420/15979/23 не є тотожними.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та правильними, а тому оскаржувані судові рішення є законними та не підлягають скасуванню.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми процесуального права - пункту 2 частини першої статті 170 КАС України при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог.

Перевіривши доводи скаржника та правильність застосування судами норм процесуального права у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла таких висновків.

За правилами пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Така підстава для відмови у відкритті провадження у справі як існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.

Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Відповідні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 120/6960/23.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме предмета і підстави позову.

Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Подібна правова позиція щодо визначення предмета спору викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, від 01 серпня 2019 року у справі № 916/1743/18.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права й обов`язку.

Визначаючи підстави позову як складові елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 листопада 2024 року у справі № 990/300/24.

Вирішуючи питання прийнятності до розгляду позовної заяви у справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі № 420/15979/23:

- визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року про відкриття виконавчого провадження, яка винесена в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови № НОМЕР_2 від 28 жовтня 2020 року по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 246 309,86 грн;

- визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- в іншій частині позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 420/15979/23 апеляційну скаргу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця від 19 квітня 2023 року та ухвалено у відповідній частині нове рішення суду, яким у задоволені зазначених позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року залишено без змін.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскаржувані постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 квітня 2023 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 вже були предметом розгляду у справі № 420/15979/23.

Відтак, у відкритті провадження у справі, що розглядається (в частині позовних вимог), було відмовлено на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.

Водночас колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як вже зазначалось, умовами застосування наведеної підстави для відмови у відкритті провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони мають співпадати) та остаточне вирішення тотожного спору рішенням або постановою суду, ухвалою про закриття провадження в адміністративній справі, яке набрало законної сили.

????Тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У поданій касаційній скарзі скаржник не заперечує той факт, що постанови від 19 квітня 2023 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 вже були предметом розгляду у справі № 420/15979/23.

Разом з тим, скаржник наголошує на тому, що підстави позову у справі, що розглядається, та у справі № 420/15979/23 є різними.

Скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій визначили лише дві однакові умови тотожності позову з трьох - це предмет позову та сторони, однак не вдавалися до з`ясування та дослідження підстав обох позовів.

Зокрема, скаржник зазначає, що не було досліджено копію позовної заяви у справі № 420/15979/23, надану ним до суду першої інстанції для порівняння нетотожності підстав позову.

Таким чином, спірним є питання щодо тотожності позовів у справі, що розглядається, та у справі № 420/15979/23 в аспекті підстав позову.

Водночас, як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не здійснили порівняльний аналіз підстав і обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у справі, що розглядається, та у справі № 420/15979/23, належним чином не з`ясували ознаки тотожності позовів у цих справах, незважаючи на те, що їх з`ясування є передумовою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав встановлених пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України.

Отже, у ході касаційного розгляду справи підтвердилися доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, залишеної в силі судом апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року скасувати, а справу № 420/34415/25 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. В. Кашпур

В. М. Соколов

Популярні новини