Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2014 року м. Київ К/9991/2922/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Бернацької О.В.

представника відповідача Маісурадзе З.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2010

у справі № 2а-8866/10/2670

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.09.2010 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 12.11.2009 № 0001604120/0, від 25.01.2010 № 0001604120/1, від 31.03.2010 № 0001604120/2, від 30.04.2010 № 0001604120/3. Визнано протиправним та скасовано рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП про результати розгляду первинної скарги від 19.01.2010 № 206/10/25-022. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено на користь НАК «Нафтогаз України» за рахунок Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини про своєчасне внесення позивачем до бюджету рентної плати за червень 2009 року та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а суд апеляційної інстанції помилково скасував таку постанову. Питання сплати процентів, передбачених договором про розстрочення податкового боргу, не стосується предмету спору, тому суд апеляційної інстанції порушив ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України. Також посилається на порушення судом апеляційної інстанції п. 7.7 ст. 7, п.п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8, Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п. 1.24 ст. 1, п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III, п. 1.7, п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, наголошуючи на тому, що закон не наділяє податкові органи повноваженнями здійснювати дії щодо визначення черговості сплати платником податків податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, змінювати призначення платежу, вказане платником податку, без згоди останнього.

Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків в письмових запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін, зазначаючи, що податкові органи мають право відповідно до чинного законодавства приймати рішення про попереднє погашення податкового боргу в рахунок погашення податкових зобов'язань, які не є податковим боргом.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків, правонаступником якої була Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби, на Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, яке, своєю чергою, є правонаступником Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 12.11.2009 № 0001604120/0, та податковими повідомленнями-рішеннями від 25.01.2010 № 0001604120/1, від 31.03.2010 № 00001604120/2, від 30.04.2010 № 0001604120/3, прийнятими за наслідками оскарження первісного, податкового зобов'язання зі штрафних санкцій в сумі 9837461,24 грн., передбачених п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, слугували висновки невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 03.11.2009 № 483/41-20/20077720, про порушення позивачем вимог п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, що полягало в несплаті узгодженої суми податкового зобов'язання - рентної плати за транспортування нафти за транзитне транспортування природного газу територією України в сумі 98374612,40 грн. Штрафні санкцій застосовані в розмірі 10 % від погашеної суми податкового боргу.

НАК «Нафтогаз України» подала до СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП розрахунок рентної плати за транзитне транспортування природного газу територією України за червень 2009 року від 17.07.2009 № 15686, в якому нарахувала плату в сумі 157845493,71 грн.

Відповідно до вимог п. 6 Порядку обчислення і внесення до державного бюджету рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 № 424 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 262), частина задекларованої суми - 112392000,86 грн. сплачена позивачем як авансова плата за червень 2009 року згідно з платіжними дорученнями від 07.04.2009 № 1844 в сумі 40000000,00 грн., - від 21.04.2009 № 2464 в сумі 70000000,00 грн., - від 28.07.2009 № 5607 в сумі 2392000,66 грн.

Залишок податкового зобов'язання з рентної плати за транзитне транспортування природного газу територією України за червень 2009 року сплачено на умовах укладеного згідно з рішенням ДПА України від 30.07.2009 № 66 договору від 07.08.2009 № 33 про розстрочення податкових зобов'язань в сумі 48649287,46 грн., за графіком погашення розстроченої суми податкових зобов'язань, встановленим в доповненні № 1 до договору, зокрема оплата здійснена відповідно до платіжних доручень від 21.08.2009 № 6319 в сумі 9729857,50 грн., від 28.08.2009 № 6492 в сумі 38919429,96 грн.

Таким чином, НАК «Нафтогаз України» виконала зобов'язання зі сплати узгоджених податкових зобов'язань з рентних платежів в сумі 112392000,86грн. у встановлений законодавством строк, а в сумі 48649287,46 грн. - у встановлений договором про розстрочення податкового боргу строк.

Проте, відповідач зарахував сплачені позивачем кошти в рахунок погашення податкового боргу з рентної плати за попередні періоди. Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач згідно з обліковою карткою позивача зарахував в рахунок сплати самостійно узгодженої позивачем за розрахунком за червень 2009 року від 17.07.2009 № 15686 рентної плати за транзитне транспортування природного газу в сумі 98374612,40 грн. платежі, здійснені позивачем згідно з низкою платіжних доручень: від 31.07.2009, від 06.08.2009, від 13.08.2009, від 17.08.2009, від 19.08.2009, від 21.08.2009, а також зарахував в рахунок погашення суму згідно з актом інвентаризації від 10.08.2009.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції застосував п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) (далі Закону № 2181-ІІІ) і дійшов висновку про допущення позивачем порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. При цьому суд виходив з того, що надані позивачем копії платіжних доручень свідчать про сплату позивачем лише суми податкових зобов'язань та про відсутність сплати процентів, нарахованих на розстрочену за договором суму, що в подальшому формує заборгованість підприємства.

Суд касаційної інстанції вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, оскільки постановлена в результаті порушення норм матеріального права, а висновки суду апеляційної інстанції про несвоєчасну сплату позивачем податкових зобов'язань не відповідають встановленим судами на підставі безпосередньо досліджених доказів - платіжних доручень обставинам, які свідчать про належне виконання позивачем податкових зобов'язань, самостійно узгоджених в розрахунку за червень 2009 року від 17.07.2009 № 15686.

Предметом доказування в цій справі є сплата позивачем самостійно узгодженої ним в розрахунку за червень 2009 року від 17.07.2009 № 15686 суми податкових зобов'язань у встановлений законодавством строк та сплата частини суми в передбачений договором про розстрочення строк, адже податковий орган нарахував оспорювані штрафні санкції на частину таких сум. Питання сплати процентів за договором розстрочення податкового боргу не є предметом доказування в цій справі, відповідно обставини щодо сплати таких процентів позивачем не можуть бути підставою, що впливає на оцінку щодо правомірності застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженої суми основних податкових зобов'язань за червень 2009 року.

З положень п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 № 2181-ІІІ випливає, що розмір штрафу визначається залежно від кількості прострочених календарних днів та обчислюється від погашеної суми податкового боргу.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Водночас, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом № 2181-ІІІ були визначені заходи, які могли вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

З наведеного випливає, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків та зараховувати сплачені платником податків поточні платежі з погашення податкових зобов'язань чи на виконання договору про розстрочення податкового боргу в рахунок податкового боргу минулих періодів .

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування незаконної постанови суду апеляційної інстанції.

При цьому вважає за правильне змінити постанову суду першої інстанції, оскільки остання є помилковою в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про результати розгляду первинної скарги від 19.01.2010 № 206/10/25-022.

Позовна вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень за результатами вирішення скарги на податкове повідомлення-рішення не може бути предметом розгляду в адміністративних судах, оскільки таке рішення не породжує для платника податків певних правових наслідків, не спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і не має обов'язкового характеру для суб'єктів цих відносин. Актом, який породжує для платника податків певні правові наслідки, є відповідне податкове повідомлення-рішення податкового органу про визначення податкового зобов'язання, яке прийняте на підставі акту перевірки. Тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 228, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2010 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.09.2010 змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 12.11.2009 № 0001604120/0, від 25.01.2010 № 0001604120/1, від 31.03.2010 № 0001604120/2, від 30.04.2010 № 0001604120/3.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про результати розгляду первинної скарги від 19.01.2010 № 206/10/25-022.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун