Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/41603/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бутенка В.І. Стародуба О.П.,

за участю секретаря Лопушенко О.В.,

позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника позивачів ОСОБА_6,

представника відповідача Ігнатенко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Малиновського районного відділу Одеського міського Управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа - Державна міграційна служба України про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, визнання незаконним та протиправним зняття з реєстраційного обліку, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2012 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просили:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області щодо не оформлення документів (посвідок на постійне проживання) ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

- скасувати рішення (висновок) Відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15.09.2008 року;

- визнати незаконним та протиправним зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх дітей ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 СГІРФО Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області;

- зобов'язати Відділ у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області, СГІРФО Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області поновити реєстрацію ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх дітей ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити реєстрацію ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх дітей ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 та прийняти документи на видачу посвідки на постійне місце проживання в Україні доньці позивачів - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка отримала дозвіл на імміграцію в Україну 22.05.2006 року (з урахуванням уточнення до адміністративного позову від 21.01.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачі у встановленому порядку не звертались до відповідних органів з приводу оформлення посвідок на постійне місце проживання, а тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області щодо не оформлення посвідок на постійне проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5; відсутні докази звернення позивачів до відповідних органів щодо реєстрації ОСОБА_8, у зв'язку з чим не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо поновлення реєстрації ОСОБА_8. Висновки про скасування дозволів на імміграцію в Україну та вилучення посвідок на постійне місце проживання в Україні відповідають вимогам п. 6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію»

У поданій касаційній скарзі позивачі заявили вимоги про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У доводах касаційної скарги, скаржники зазначають, що позивачі з квітня по серпень 2011 року намагались подати документи в ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області для поновлення посвідок на постійне проживання в Україні, однак документи вказаним органом не приймались та не реєструвались. Крім того, вважають неправомірними дії відповідачів по скасуванню дозволу на імміграцію та зняттю їх з реєстраційного обліку з квартири, яка належить їм на праві приватної власності.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ОСОБА_4 у 1988 році та ОСОБА_5 у 1989 році прибули в Українську РСР з Республіки Вєтнам відповідно до Міжурядової Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 2 квітня 1981 року.

З 1988 року по 1998 рік ОСОБА_4 працював на Білоцерківському заводі сільськогосподарського машинобудування ім. Першого травня.

З 1989 по 1992 рік ОСОБА_5 працювала на Житомирському ткацькому об'єднанні.

В подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надано дозволи на імміграцію та видані посвідки на постійне проживання, на підставі п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», згідно якого вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

22.07.2002 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області було видано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідки на постійне проживання в Україні з терміном дії - безстроково.

17.08.2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Під час перебування на території України у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народилися діти - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4

05.08.2008 року згідно ст. 8 Закону України «Про громадянство України» УМВС України в Херсонській області, а саме у зв'язку із встановленням факту постійного проживання, рішенням Дніпровського районного суду Херсонської області, відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було прийнято рішення про оформлення документів для набуття громадянства України.

08.08.2008 року Дніпровським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області було видано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 паспорти громадян України (т. І а.с. 180, 210).

15.09.2008 року, на підставі висновків складених завідувачем сектору імміграційної роботи ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області Чабановою О.В., дозволи на імміграцію в Україну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було скасовано згідно з п. 6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», у зв'язку зі зміною статусу перебування на території України та набуттям громадянства України, та визнано недійсними посвідки на проживання (т. 1 а.с. 181-182, 211-212).

Постановою апеляційного суду Херсонської області від 25.02.2011 року було скасовано постанову Дніпровського районного суду Херсонської області, яким було встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на території України до 24.08.1991 року.

На підставі вказаного рішення апеляційного суду Херсонської області від 25.02.2011 року було скасовано громадянство України ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а паспорти громадянин України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - визнано недійсними та вилучено.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про імміграцію» та Постановою КМ України від 26.12.2002 року № 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» (в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Так, реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, документів, які свідчать про припинення підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.

Як вбачаєтсья з метеріалів справи та встанолвено судами попередніх інстнацій, місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, реєстрація була анульована на підставі висновку про скасування реєстрації місця проживання, затвердженого в.о. начальника СГІРФО Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Дзіруном В.Ю., у зв'язку із скасуванням громадянства України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та вилученням паспорту (т. 2 а.с. 90-92, 106). Вказані дії здійснені відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки на той час дозволи на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні були скасовані.

Відповідно до довідки № 13/-48С від 12.02.2013 року Малиновського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області місце проживання неповнолітньої ОСОБА_9 значиться зареєстрованим з 16.04.2010 року по дату видачі зазначеної довідки за адресою м. Одеса, АДРЕСА_1. Місце ж проживання ОСОБА_8 зареєстрованим не значиться. Таким чином, зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не відбулося, а тому жодних протправнимх дій в цій частині не вчинено.

Згідно з приписами ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для реєстрації особа подає: письмову заяву, документ, до якого вносяться відомості про місце проживання.

Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України, квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати, документи, що підтверджують право на проживання в житлі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із заявами про реєстрацію місця проживання та відповідним пакетом документів щодо доньки ОСОБА_8 та щодо себе після зняття з реєстрації у зв'язку із скасуванням громадянства України не звертались.

В свою чергу, дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд касаційної інстнації виходить з наступного.

Як зазначалось вище, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надано дозволи на імміграцію та видані посвідки на постійне проживання, на підставі п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», згідно якого вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 02.04.1981 року.

Відповідач при винесенні висновків від 15.09.2008 (т. 1 а.с. 181-182, 211-212) року про скасування дозволів на імміграцію в Україні позивачам керувався п. 6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Як підставу для скасування дозволу на імміграцію позивач зазначає ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

При наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачам, відповідач керувався п. 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивачів, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідки на постійне місце проживання в Україні.

Зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів того, що за час перебування позивачів на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію передбачені п.п. 1-5 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Крім того, доказів того, що посвідки на постійне проживання позивачів є підробленими чи отриманими у непередбаченому законом порядку також не надано.

Визначення відповідачем, як підставу для скасування дозволів на імміграцію в Україну та скасування посвідок на постійне місце проживання в Україні, п. 6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» є безпідставним, оскільки такої підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну як зміна статусу перебування на території України Законом України «Про імміграцію», Законом України «Про громадянство України», а так само іншими законами, не передбачено.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції вважає, що висновки Відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15.09.2008 року, прийняті з порушенням вимог вищезазначених положень Закону України «Про іміграцію», Закону України «Про громандянство України» та «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, а тому підлягають скасуванню, що є підставою для часткового задоводення позовних вимог.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі № 1570/972/2012 скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати висновки Відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 15 вересня 2008 року про скасування дозволів на імміграцію в Україну громадянам Вєтнаму ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дозволи на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянам Вєтнаму ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору в розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) гривні 15 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.Я. Олендер

Судді В.І. Бутенко

О.П. Стародуб

Повний текст виготовлено 28.10.2014 року.