ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2017 р. м. Київ К/800/7607/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Заїки М.М.,розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, третя особа - Апеляційний суд Івано-Франківської області про стягнення вихідної грошової допомоги,

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року,

встановив:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) про стягнення 272884,00 грн вихідної допомоги.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідачем протиправно не вчинено дій щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_4 272884,00 грн вихідної допомоги.

У касаційній скарзі ДСА України, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що на час звільнення позивача норма статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, яка регламентувала виплату вихідної допомоги судді, втратила свою чинність на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Справа розглядається у письмовому провадженні, оскільки сторони у судове засідання не з'явились, хоч належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працював суддею з 21 червня 1982 року.

20 січня 2015 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України із заявами про звільнення з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у відставку відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

16 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №636-VIII «Про звільнення суддів», якою ОСОБА_4 звільнено з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Наказом Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2015 року №165-к позивача відраховано зі складу суддів цього суду.

11 вересня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до ДСА України із письмовою заявою, в якій просив виплатити йому вихідну допомогу при звільненні у відставку відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Листом від 30 вересня 2015 року ДСА України повідомила позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги, оскільки визначальною умовою для отримання цієї виплати є дата виходу судді у відставку, і станом на цю дату стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка регламентувала виплату допомоги, виключена Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач має право на отримання вихідної допомоги незалежно від дати подання заяви про відставку та дати звільнення у відставку, оскільки він набув таке право відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак з такими висновками погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 1 статті 136 Закону було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Тобто виплата судді вихідної допомоги законом пов'язувалася із певною подією - виходом у відставку.

Водночас Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон №1166-VII), внесено зміни до Закону №2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ №1166-VII).

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1166-VII зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом №1166-VII зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Таким чином, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (16 липня 2015 року).

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Вини ДСА України у незвільненні позивача до 1 квітня 2015 року, тобто до набрання чинності змін у закон щодо виплати вихідної допомоги, немає, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно зі статтею 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки суди повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, їх судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К. Головчук С.В. Заїка М.М.