Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2014 р. м. Київ К/800/1805/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Карась О.В., Рибченко А.О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012

у справі № 2а/1570/3299/2012

за позовом приватного підприємства "КС"(далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012, позов задоволено; визнано протиправними дії ДПІ щодо надання неповної інформації на інформаційний запит Підприємства від 21.03.2012 № 2103-01 та ненадання відповіді та інформаційний запит Підприємства від 04.05.2012 № 0405-01; відповідача зобов'язано розглянути зазначені запити та надати позивачеві засвідчену копію наказу ДПІ від 12.04.2011 № 1118 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства за період з березня 2010 року по лютий 2011 року та засвідчену копію письмового повідомлення про проведення цієї перевірки.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що ненадання податковою інспекцією відповідей на вказані запити платника є порушенням вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про інформацію».

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові Підприємства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що ним було надано відповіді на вказані звернення платника у встановлений чинним законодавством строк.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Підприємство звернулося до ДПІ із запитами від 21.03.2013 № 2103-01 та від 04.05.2012 № 0405-01, в яких просило відповідача надати наказ ДПІ від 12.04.2011 № 1118 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства за період з березня 2010 року по лютий 2011 року, письмове повідомлення про проведення цієї перевірки та податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками проведення вказаної перевірки, а також повідомити про причини невручення платникові зазначеного наказу, повідомлення про проведення перевірки та акта перевірки.

У відповідь на вказані запити листами від 27.03.2012 № 4148/10/22-622 та від 11.05.2012 № 13574/10/22-622 відповідач повідомив Підприємство, що відсутність його посадових осіб за місцезнаходженням унеможливило вручення наказу від 12.02.2011 № 1118 та проведення зазначеної перевірки, у зв'язку з чим повідомлення про проведення перевірки платникові не надсилалося та фактично відповідна перевірка не проводилася.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції підтримали правову позицію позивача у справі, яка полягає у тому, що податковим органом не було виконано усі законні вимоги платника, викладені у зазначених інформаційних запитах.

Однак така юридична оцінка обставин справи не відповідає вимогам чинного законодавства.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України передбачено право платників податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Тобто у порядку цієї статті Кодексу до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи за до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

А тому дією посадових осіб податкового органу, яка підлягає судовому оскарженню, є владне волевиявлення таких осіб, яке не оформлено актом ненормативного характеру, однак призвело до порушення прав та свобод платника або створило перешкоди для їх реалізації. Під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання посадовою особою податкового органу обов'язку, покладеного на нього ненормативними правовими або іншими актами, що визначають повноваження цих осіб.

Таким чином, обов'язковою умовою оскарження платником дій або бездіяльності податкового органу є наявність ознак юридичної значимості у таких діях (бездіяльності), їх вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків платника.

Однак оспорювані за даним позовом дії податкової інспекції з надання неповної інформації за запити платника не відповідають наведеним критеріям. Адже в результаті таких дій (бездіяльності) жодних додаткових обов'язків у Підприємства не виникло, так само як і не відбулося обмеження прав платника у сфері публічно-правових відносин. Фактично оспорювані дії є лише листуванням ДПІ з платником, яке було ініційовано останнім; такі дії не породжують податкових відносин.

Посилання судів на порушення податковим органом пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України також не є слушними.

Так, за правилами цієї законодавчої норми однією з обов'язкових умов проведення документальної позапланової невиїзної перевірки посадовими особами органу державної податкової служби є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Однак у справі, що переглядається, відповідна перевірка податковим органом взагалі не була проведена, у зв'язку з чим неотримання платником податків наказу та повідомлення про проведення невиїзної перевірки не може слугувати підставою для висновку про порушення прав платника.

Таким чином, даний позов не спрямований на захист прав платника, у зв'язку з чим підстави для його задоволення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 у справі № 2а/1570/3299/2012 скасувати.

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась А.О. Рибченко