ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" серпня 2015 р. м. Київ К/800/64976/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

за участю представників сторін: позивача - Пихтін К.В.,

відповідача - Українська Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Южний»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 р.

у справі № 1570/5616/2012

за позовом Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Южний»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року Державне підприємство «Морський торгівельний порт «Южний» (далі - позивач ДП «МТП «Южний») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.08.2012 р. № 0000352500.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 р., у позові відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.08.2012 р. посадова особа СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Квантор плюс», за результатами якої складено акт від 16.08.2012 р. № 96/25-0/04704790/12 та встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемним; підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за серпень 2010 року на суму 16 533,33 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30.08.2012 р. № 0000352500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24 800 грн., з яких 16 533,33 грн. - сума основного платежу та 8 266,67 грн. - розмір штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту перевірки від 16.08.2012 р. № 96/25-0/04704790/12, підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань, слугували твердження перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за надання послуги, яка контрагентом позивача - ПП «Квантор плюс» не надавалася і не могла бути надана в силу вимог договору, оскільки у контрагента позивача немає необхідних трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, відсутні основні фонди, технічний персонал та транспортні засоби для ведення господарської діяльності, крім того підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ПП «Квантор плюс» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем у межах своєї господарської діяльності було укладено з ПП «Квантор Плюс» договір № СД/БТ-213 від 30.06.2010 р. про надання послуг з оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць в частині підготовки та формування комплекту документів для обґрунтування пільгового забезпечення і інших пільг і компенсацій (додаткові відпустки, доплати, спец харчування) персоналу, працюючого у шкідливих та важких умовах праці.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ДП «МТП «Южний» та вказаними контрагентом, а саме: договір, податкова накладна від 13.08.2010 р. № 1968, акт приймання-передачі робіт від 11.08.2010 р. № 305.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Квантор Плюс», а окремі дефекти первинних бухгалтерських документів не є підставою для висновків про відсутність факту виконання договору.

Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Беручи до уваги вищезазначені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для нарахування позивачу спірних податкових зобов'язань. Висновки акту податкової перевірки про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган не довів належним чином правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі, про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення від 30.08.2012 р. № 0000352500, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Южний» задовольнити.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013р. у справі № 1570/5616/2012.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби від 30.08.2012 р. № 0000352500.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко