ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м.Київ К/800/31549/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представника позивача - Панкулич В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Київської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в м.Києві про визнання протиправними та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, рішення про визначення митної вартості товару та стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» звернулося до суду з позовом до Київської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в якому просило визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 14 лютого 2012 року №100190000/2/00355; визнати протиправним та скасувати рішення від 14 лютого 2012 року №100190000/2012/310110/2 про визначення митної вартості товару та стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України в м.Києві суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 92999,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про неправомірність відмови у прийнятті до оформлення митної декларації та прийняття відповідачем рішення про визначення митної вартості товарів за шостим резервним методом, що призвело до надмірної сплати митних платежів. Вказував про надання всіх можливих документів на підтвердження визначеної ним митної вартості за ціною контракту щодо ввезених товарів.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року, адміністративний позов задоволено повністю.

При винесенні рішень суди попередніх інстанцій виходили із правомірності відмови митниці у застосуванні першого методу визначення митної вартості товарів через ненадання позивачем витребуваних документів для підтвердження правильності визначення митної вартості за ціною угоди. Проте, судами визнано необґрунтованим визначення митної вартості митницею за шостим методом за наявності підстав для застосування попередніх методів. З урахуванням протиправності рішення митниці про визначення митної вартості за шостим методом суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача про повернення із Державного бюджету платежів в сумі 92999,31 грн. як надмірно сплачених.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Київська регіональна митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У касаційній скарзі відповідач зазначає про правомірність визначення митної вартості із застосуванням шостого методу у зв'язку з виявленою невідповідністю задекларованої позивачем митної вартості інформації та ненаданням декларантом витребуваних документів, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного 01 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» та Компанією Халлвард Лерой АС (Норвегія) контракту №01/09-2011 NOR, позивачем 14 лютого 2012 року з метою митного оформлення товарів надано митниці вантажну митну декларацію №100190000/2012/309517, відповідно до якої задекларовано товар «Риба охолоджена лосось (сьомга) атлантичний (Salmo Salar) ціла, патрана, з головою» виробництва Норвегії в кількості 16438,00 кг за кодом УКТЗЕД 0302120000.

Митна вартість позивачем була визначена за ціною контракту, тобто за основним (першим) методом визначення митної вартості товарів, в розмірі 81 015,78 дол. США або 647129,78 грн., виходячи із вартості 4,23 дол. США за кг.

Для митного оформлення товарів декларантом подано митному органу зовнішньоекономічний контракт від 01 вересня 2011 року №01/09-2011 NOR, інвойс від 09 грудня 2012 року №4208436, прайс-лист на товар, вантажну митну декларацію країни відправлення (Норвегія), договір перевезення, міжнародну товаротранспортну накладну (CMR) з відбитками штампів органів державного ветеринарного, санітарно-епідеміологічного та інших видів контролю, транспортну довідку перевізника про вартість перевезення, заявку на перевезення, ветеринарне свідоцтво (Форма №2), сертифікат відповідності, сертифікат походження, попередня декларація та інші документи, що надаються митному органу в оригіналах та залишаються в нього після проведення митного оформлення товару.

Під час здійснення митного контролю у митного органу виникли сумніви щодо правильності визначення декларантом митної вартості та достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, які містили розбіжності, за результатами аналізу митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, згідно бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України було виявлено, що заявлена позивачем митна вартість є нижчою відносно рівня митної вартості таких товарів, імпортованих на митну територію України. Зокрема, згідно даних ЄАІС ДМСУ за останні 90 днів, що передували митному оформленню, було виявлено, що за кодом УКТЗЕД 0302120000 здійснено митне оформлення товару «риба лосось охолоджений» на ціною 8,47 дол. США за кг, тобто вартість заявленого до митного оформлення товару була меншою від рівня митної вартості подібних товарів того ж самого виробника.

Київською регіональною митницею запропоновано позивачу надати додаткові документи на підтвердження митної вартості та усунення наявних розбіжностей та неточностей, а саме: калькуляцію фірми-виробника, висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Про витребування додаткових документів зроблено запис у декларації митної вартості та відмітка про ознайомлення представником позивача від 14 лютого 2012 року.

На запит митного органу позивачем надано довідку Укпромзовнішекспертизи від 14 лютого 2012 року № 518 та лист виробника щодо неможливості надання калькуляції, витребуваних документів надано не було, про що вчинені записи на декларації митної вартості.

У зв'язку із ненаданням декларантом додаткових підтверджуючих документів, наявності сумнівів щодо достовірності поданих документів та відсутністю даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, зокрема, сумнівів щодо вартості доставки товару та пропорційності розподілу транспортних витрат відповідно до заявленого маршруту, відсутності на копіях митних декларацій відміток митних органів країн відправлення та країн транзиту, надання прас-листа лише на продукцію, оформлення якої здійснювалось, без зазначення переліку всієї продукції, 14 лютого 2012 року митним органом, після проведених консультацій з декларантом на підставі наявних у митного органу відомостей та інформації про рівень цін на такі товари прийнято оскаржуване рішення №100190000/2012/310110/2 про визначення митної вартості товару в розмірі 139229,86 дол. США (по ціні 8,47 доларів США за один кг.) із застосуванням положень ст. 273 МКУ, за методом 6 (резервним).

14 лютого 2012 року митним органом видано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №100190000/2/00355.

14 лютого 2012 року позивачем подано до Київської регіональної митниці нову вантажну митну декларацію №100190000/2012/309556, заповнену з урахуванням митної вартості товару, визначеної митним органом в розмірі 139229,86 дол. США або 1112126,35 грн. та сплачено суму ПДВ в розмірі 222425,27 грн. (20% від 1112126,35 грн. - митної вартості товару).

При цьому судами зазначено, що позивач не скористався правом, передбаченим ст.264 Митного кодексу України, в порядку встановленому наданим наказом Держмитслужби України від 17 березня 2008 року №230 «Про затвердження Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України» не провів митне оформлення товарів під гарантійні зобов'язання.

Згідно ст.259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст.262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766 затверджений Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, яким визначено, що визначення митної вартості - сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 264 Митного кодексу України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено ч.2 ст.265 Митного кодексу України, митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Відповідно до ст.88 Митного Кодексу України декларант зобов'язаний надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Термін подання додаткових документів становить 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання (п.13 Порядку).

На вимогу митного органу позивачем визначені митницею додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів за ціною договору подані не в повному обсязі.

Як встановлено п.14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Відповідно до ст.266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

Надання неналежних документів або часткове надання витребуваних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

В даних спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товару, яка була нижчою рівня митної вартості товарів, інформація про які була наявна в митному органі. За вказаними обставинами митниця мала обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребуванні додаткових документів митниця діяла відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (№1766) та норм митного законодавства. При цьому відповідач, відповідно до наведених законодавчих норм надавав позивачу можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів, однак позивач витребуваних документів щодо підтвердження заявленої митної вартості не надав. Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено.

У зв'язку з ненаданням позивачем додаткових документів у митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем за першим методом, що дало митниці підстави для визначення митної вартості товарів у спосіб, передбачений ст.266 Митного кодексу України.

До такого ж висновку дійшли суди першої та апеляційної інстанції, зазначивши про правомірність відмови митним органом у застосуванні першого методу визначення митної вартості товарів - за ціною угоди, у зв'язку із тим, що декларант позивача документально не підтвердив заявлену митну вартість, не виконав умови, передбачені п.2 ч.4 ст.267 Митного кодексу України.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про скасування оскаржуваного рішення митниці про визначення митної вартості за шостим (резервним) методом з посиланням на можливість визначення митної вартості за другим та третім методами.

Відповідно до Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України від 31 січня 2007 року №74, при здійсненні контролю за визначенням митної вартості товару, митний орган використовує інформацію, яка міститься в базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, у тому числі програмно-інформаційному комплексі «Інформаційно-пошукова система обробки та аналізу цінової інформації при визначенні митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України», про продаж подібних або аналогічних товарів.

Відповідно до ст.268 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 Митного кодексу України, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:

1) фізичні характеристики;

2) якість та репутація на ринку;

3) країна походження;

4) виробник.

Метод визначення митної вартості № 2 за ціною договору щодо ідентичних товарів не був застосований митницею, оскільки в ціновій базі ЄАІС Держмитслужби України за період 90 днів не було митних оформлень ідентичних товарів, оформлених за ціною угоди.

Відповідно до ст.269 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 267 та 268 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки:

1) якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку;

2) країна походження;

3) виробник.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари.

Метод визначення митної вартості № 3 за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не використовувався митницею у зв'язку з відсутністю у базі даних цінової інформації Держмитсулжби, інформації щодо митної вартості подібних товарів, оформлених за ціною угоди.

Метод № 4 визначення митної вартості на основі віднімання вартості згідно ст.271 Митного кодексу України не був використаний у зв'язку з ненаданням декларантом документів щодо ціни одиниці товару, за якою оцінювані ідентичні чи подібні товари продаються найбільшою партією на території України у час, максимально наближений до часу ввезення та відсутністю документів, які б відображали витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток та загальні витрати у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу та виду,звичайні витрати, понесені в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування.

Метод визначення митної вартості на основі додавання вартості № 5 згідно ст.272 Митного кодексу України не був використаний через відсутність базових документів на підтвердження вартості матеріалів і витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів, обсягу прибутку та загальних витрат, витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до митного кордону України.

При визначенні митної вартості товару митницею застосований 6 резервний метод оцінки згідно ст.273 Митного кодексу.

Митниця послідовно довела неможливість застосування 2 - 5 методів, у оскаржуваному рішенні від 14 лютого 2012 року №100190000/2012/310110/2 зазначені обставини його прийняття та визначення митної вартості.

Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про визначення митної вартості товарів, Київська регіональна митниця діяла в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, підстав для скасування оскаржуваного рішення митниці не вбачається.

Також є необґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації від 14 лютого 2012 року №100190000/2/00355. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції у рішеннях будь-яких обставин та підстав у вказаній частині позовних вимог щодо скасування картки відмови не наведено.

Як встановлено ст.80 Митного кодексу України, у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Відповідально до п.п.6 абз.5 п.3 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Держмитслужби від 20 квітня 2005 року №314, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 квітня 2005 року за № 439/10719, у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Відповідно до Порядку оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12 грудня 2005 року №1227, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842, у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. У Картці повинні бути в стислому вигляді зазначені причини відмови з посиланням на норми законодавства України, а також вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Відповідно до вищезазначеного Порядку посадовою особою Київської митниці оформлено оскаржувану Картку відмови, в якій зазначено про необхідність подання нової ВМД. Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України винесена митницею на підставі та у межах повноважень, що передбачені діючими нормативно-правовими актами, з урахуванням наданих декларантом документів, підстави для її скасування відсутні.

Відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині повернення із Державного бюджету платежів, сплачених при митному оформленні товару.

Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин в заявленому позові необхідно відмовити з підстав його необґрунтованості.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішень порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга Київської регіональної митниці підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді