Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2016 р. м. Київ К/800/17574/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Апеляційного суду Вінницької області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Апеляційного суду Вінницької області про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Апеляційного суду Вінницької області, уточнивши який просила стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь недоотриману заробітну плату за період з червня 2005 року по червень 2008 року та компенсацію за затримку її виплати на загальну суму 145723 грн. 44 коп., відшкодувати судові витрати за проведення експертизи в сумі 1785 грн.

Позов обґрунтовувала тим, що протягом вказаного періоду її посадовий оклад не відповідав вимогам ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації на користь позивачки недоотриману заробітну плату за період з червня 2005 року по червень 2008 року в сумі 145723 грн. 44 коп. Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету передбачені Державній судовій адміністрації за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів». Відшкодовано ОСОБА_4 понесені судові витрати в сумі 80 грн. У задоволенні позову до Апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано неправомірною бездіяльність Апеляційного суду Вінницької області щодо нарахування та виплати недоотриманої ОСОБА_4 заробітної плати за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року. Зобов'язано Апеляційний суд Вінницької області нарахувати та виплатити позивачці недоотриману заробітну плату за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 2 жовтня 2003 року працює суддею Апеляційного суду Вінницької області.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з неправомірності обчислення заробітної плати позивачки в період з червня по грудень 2005 року у розмірі меншому, ніж визначено постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а з січня 2006 року по червень 2008 року - з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України «Про державний бюджет України» на 2006-2008 роки.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в період з червня по грудень 2005 року посадовий оклад позивачки не відповідав вимогам ст. 44 Закону України «Про статус суддів», оскільки заробітна плата виплачувалась їй у розмірах менших, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865.

Погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог ст. 159 КАС України висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Кабінет Міністрів України постановою № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року (була чинною на час виникнення спірних правовідносин), якою, зокрема, п. 5 постанови № 865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, ст. 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абз. 1 ст. 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 в частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами ст. 44 Закону України «Про статус суддів», а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України».

Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - ст. 44 Закону України «Про статус суддів», а не ст. 8 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону України «Про оплату праці», зокрема ст. 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2016 року жодних змін ні в обсязі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України») законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4, 11 листопада та 15 грудня 2015 року (справи №№ 21-537а15, 21-518а15, 21-1946а15).

За таких обставин, коли в період з 1 червня 2005 року до 31 грудня 2005 року законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали змін в обсязі фінансування та у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України»), правових підстав для виплати позивачці різниці в заробітній платі за вказаний період не було.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 229 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, враховуючи, що суд апеляційної інстанції повно і правильно встановив обставини справи, але неправильно застосував норми матеріального права, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 з ухваленням нової постанови в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Апеляційного суду Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк