Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2015 р. м. Київ К/800/31072/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року

у справі № 2а-17637/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» (далі - ТОВ «Трайгон-Експорт»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС; відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0008372230 від 09 жовтня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року, в адміністративному позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Трайгон-Експорт», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Трайгон-Експорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт № 1410/22-30/36469551 від 21 вересня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008372230 від 09 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 018 380,25 грн. (912 812,00 грн. - основний платіж, 105 568,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу витрат на збут вартості придбаних послуг із зберігання зерна на елеваторах, а також послуг з навантаження та відвантаження зерна.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган наголошував на тому, що в процесі зберігання зернових та технічних культур на елеваторах змінюються якісні характеристики товару, а тому вартість зазначених послуг не є витратами товариства на збут, а є витратами, які потрібно враховувати при визначенні собівартості реалізованих товарів. Крім того, відповідач зазначив, що навантаженням вважається процес переміщення продукції з ємкостей зберігача в ємкості, вказані поклажодавцем, при цьому в зберігача не виникає прав та обов'язків вантажовідправника, а отже послуги з навантаження та відвантаження не можуть вважатись послугами, що пов'язані з транспортуванням товарів.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій підтримали доводи податкового органу та дійшли висновку про те, що основною метою укладення позивачем розглядуваних договорів зберігання з елеваторами (зерновими складами) було саме технологічне доопрацювання (покращення якості) зерна для його подальшого продажу, а не просто зберігання зерна без втручання в його якісні характеристики, у зв'язку з чим увесь склад таких послуг за відповідними договорами не може розподілятись на ті, вартість яких відноситься до витрат на збут (навантаження, вивантаження, зберігання), а частина враховуватись при визначенні собівартості реалізованих товарів (доопрацювання зерна: сушіння, очищення, фумігація, газація та інші технологічні операції).

Однак, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 ПК України).

Відповідно до пункту 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Тобто, до витрат, що формують собівартість придбаного та реалізованого зерна (в розглядуваному випадку), належать витрати, пов'язані з доведенням його до стану, придатного для продажу, покращенням якісних характеристик продукту та, як наслідок, збільшенням його вартості.

В свою чергу, до витрат на збут згідно з підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України належать витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

І хоча витрати на зберігання товару персонально не вказані в жодному абзаці підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України, ці витрати за своєю природою (зберігання готової продукції, що підлягає реалізації) належать до інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів (абзац «з» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України).

Витрати на навантаження та відвантаження продукції також включаються до складу витрат на збут як такі, що пов'язані з транспортуванням готового товару.

Зазначені витрати жодним чином не пов'язані з доведенням товару до стану, придатного для продажу, або з покращенням його якісних характеристик, у зв'язку з чим відсутні підстави для віднесення таких витрат до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів.

При цьому та обставина, що позивачем при укладенні договорів зберігання зерна з елеваторами (зерновими складами) не розмежовано, які з витрат відносяться до витрат на збут, а які спрямовані на технологічне доопрацювання зерна для подальшого продажу, не є підставою для кваліфікації всіх понесених платником витрат у даному випадку як таких, що формують собівартість реалізованих товарів, та не обумовлює мету позивача при укладенні названих правочинів покращити якість зерна, позаяк класифікація витрат визначається положеннями статті 138 ПК України, а не умовами цивільного договору.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0008372230 від 09 жовтня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» витрати із сплати судового збору в розмірі 4 898,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.