Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/22139/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Кочан В.М., Олексієнко М.М., - розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за касаційною скаргою Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, -

в с т а н о в и в :

У червні 2010 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом, у якому просило стягнути з Дочірнього підприємства «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році, у розмірі 2437,50 гривень та пеню за порушення термінів сплати цих санкцій у розмірі 40,15 гривень.

На обґрунтування позову послалося на те, що Дочірнє підприємство «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХII (далі - Закон № 875-ХII) не забезпечило установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, а тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону № 875-ХІІ.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало касаційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи та іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дочірнє підприємство «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу подало до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою № 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 8 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХII, становить 1 особу, однак фактично протягом 2009 року на підприємстві інваліди не працювали. Відповідачем з березня по листопад 2009 року подавалися звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів на посаду підсобного робітника.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно частин 1, 2 статті 20 Закону № 875-ХII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до звітів по формі № 3-ПН «Про наявність вакансій» із заповненням графи 15 (наявність вільних робочих місць для інвалідів) направлених до Мурованокуриловецького районного центру зайнятості, у Дочірньому підприємстві «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу у період з березня 2009 року по листопад 2009 року було по 1 вакансії. За січень, лютий та грудень 2009 року жодних відомостей про потребу в працівниках, у тому числі і інвалідів, відповідач не повідомляв.

За правилами частини 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (чинного на час виникнення спірних відносин) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

При таких обставинах, Дочірнє підприємство «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу в повному обсязі не виконало вимоги по інформуванню державних органів щодо створення робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, ним фактично не виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, про що свідчить звіт відповідача форми № 10-ПІ, а його посилання на те, що ним зроблено все від нього залежне для працевлаштування інвалідів є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 листопада 2013 року у справі № 21-397а13.

Враховуючи викладене, вимоги Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XII, та пені за порушення термінів їх сплати є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року скасувати і прийняти по справі нову постанову, якою позов задовольнити. Стягнути з Дочірнього підприємства «Комунальник» Мурованокуриловецького райсількомунгоспу адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році, у розмірі 2437,50 гривень та пеню за порушення термінів сплати цих санкцій у розмірі 40,15 гривень.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Кочан В.М.

Олексієнко М.М.