Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"11" листопада 2015 р. м. Київ К/800/12635/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О., Смоковича М.І.,Голяшкіна О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області до Контрольно-ревізійного управління у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування листа про усунення порушень, за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и в:

У липні 2010 року Департамент соціальної політики Луцької міської ради Волинської області звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просив:

визнати неправомірними дії Контрольно-ревізійного управління у Волинській області щодо складання вимоги про неправомірність виплати ОСОБА_4 допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на загальну суму 5422,98 грн.; завищення вартості та обсягів виконаних ремонтних робіт на загальну суму 2052,00 грн.; виплати допомоги на оздоровлення на загальну суму 600,00 грн.;

визнати протиправною та скасувати лист-вимогу Контрольно-ревізійного управління у Волинській області від 30.06.2010 № 03-040-14-14-3540 про усунення порушень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року, залишеною без мін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано лист-вимогу Контрольно-ревізійного управління у Волинській області № 03-040-14-14/3540 від 30.06.2010 про усунення порушень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державна фінансова інспекція у Волинській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що відповідно до п. 2.2.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на І квартал 2010 року та на підставі направлень на проведення ревізії, Контрольно-ревізійним управлінням у Волинській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Департаменту соціальної політики Луцької міської ради за період з 01.01.2008 по 01.04.2010, за результатами якої складено акт № 040-23/011 від 31.05.2010 про виявлені порушення.

На цій підставі відповідачем складено вимогу № 03-040-14-14/3540 від 30.06.2010, якою від позивача вимагалось:

- розглянути матеріали ревізії, вжити дієвих заходів для повного усунення виявлених недоліків і порушень та притягнути винних осіб до відповідальності;

- розробити комплекс заходів з метою недопущення порушень, виявлених ревізією та запобігання їх в подальшому;

- прийняти до відома факт застосування фінансової санкції у вигляді зупинення операцій з бюджетними коштами на рахунок установи, відкритих в органах Держказначейства України;

- відобразити в обліку різницю у вартості ремонтно-будівельних робіт, виконаних ТзОВ «Житлобуд-2» - 513,00 грн., ПП «Євроклімат» - 755,00 грн., ПП «Терц» - 372,00 грн., ЦСТРІ «Енергія» - 412,00 грн., на яку здійснено зайву оплату за виконані роботи. Провести претензійно-позовну роботу з підрядниками щодо відшкодування зайвих виплат шляхом повернення коштів;

- вжити заходів щодо повернення зайво сплачених допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років в загальній сумі 5422,98 грн., зайво наданих субсидій на житлово-комунальні послуги в сумі 1255,90 грн., зайво відшкодованої санаторіям вартості витрат з оздоровлення пільгової категорії громадян в сумі 5422,50 грн., безпідставно виплаченої допомоги на оздоровлення - 600,00 грн. та витрат з харчування пільгових категорій дітей - 60,00 грн.;

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів, використаних на виплату допомог, компенсацій та надання субсидій. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 КЗпПУ.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваної вимоги, як того вимагає частина 2 статті 71 КАС України.

При касаційному перегляді судових рішень у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Так, Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон) передбачав, що Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній фінансовій інспекції надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За результатами аналізу наведених положень колегія суддів вказує на наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення (повернення коштів).

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин, з`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню в частині позовних вимог скасування вимоги Державної фінансової інспекції у Волинській області № 03-040-14-14/3540 від 30.06.2010, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

За змістом статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 229, 230, 231 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Волинській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року в частині позовних вимог про скасування вимоги Державної фінансової інспекції у Волинській області № 03-040-14-14/3540 від 30.06.2010.

Відмовити у задоволенні позову Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області до Державної фінансової інспекції у Волинській області про скасування вимоги про усунення порушень.

В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: