ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2014 р. м. Київ К/800/12631/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Блажівської Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника позивача Дубина Н.В.,

представника відповідача Скрипнікової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Стиль»

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року

у справі № 2а-13207/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Стиль» (далі - позивач, ТОВ «Л-Стиль»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Л-Стиль» звернулось у вересні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2012 року № 0001422309.

Постановою окружного адміністративного суду від 08.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року, в задоволенні позову повністю відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 20.02.2012 року по 24.02.2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 02.03.2012 року № 228/2309/32559515 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Арктіка» (далі - ТОВ «Арктіка») за серпень 2011 року, згідно з висновками якого, позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2011 року в загальному розмірі 56 785,00 гривень, чим порушено п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Перевірку проведено відповідно до ст. 79 ПК України, на підставі повідомлення від 16.02.2012 року № 1807/10/2309 та наказу від 16.02.2012 року № 450/2309, копії яких направлено позивачу засобами поштового зв'язку 20.02.2012 року, а також з відома керівництва позивача.

На підставі акту перевірки, 19.03.2012 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «ПДВ» (код платежу 14010100) у розмірі 56 785,00 гривень за основним платежем та у розмірі 14 196,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Судами зазначено, що в ході перевірки відповідачем враховано висновки акту від 16.11.2011 року № 576/23-50/30776731 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арктіка» щодо підтвердження господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Стейшинарі», позивачем, товариством з обмеженою відповідальністю «Бумвест» та державним підприємством «Херсонський облавтодор» відкритого акціонерного товариства ДАК «Автомобільні дороги України» за серпень 2011 року.

Відповідно до вказаного акту, у ході відпрацювання ТОВ «Арктіка» за серпень 2011 року від СВ ПМ державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва отримано матеріали кримінальної справи № 73-207, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) ТОВ «Арктіка» з метою прикриття незаконної діяльності.

З урахуванням обставин, встановлених у ході розслідування кримінальної справи № 73-207 та проведення перевірки ТОВ «Арктіка», відповідач прийшов до висновку, що фінансово-господарська діяльність вказаного товариства здійснювалась поза межами правового поля, тобто з метою надання податкової вигоди третім особам, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Арктіка» та його контрагентами здійснювалась без наміру створення правових наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Арктіка». Судами встановлено, що надані суду копії первинних документів, а саме рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної, банківської виписки, товарно-транспортної накладної, талону замовника, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжного доручення, не дають можливості встановити факт реального здійснення господарських операцій, оскільки суду не було надано копії договору від 31.08.2010 року № 310810, про який зазначено в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) та документів на підтвердження зберігання товару, придбаного позивачем у ТОВ «Арктіка». Судами зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Також, суди зазначили, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Арктіка» без фактичного здійснення господарських операцій.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).

За змістом п. 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для формування податкового кредиту по ПДВ платник повинен підтвердити належними та достовірними документами факт придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях та пред'явити оформлені належним чином податкові накладні, складені постачальником з урахуванням сум податку на додану вартість.

Усі здійснювані платником господарські операції мають опосередковуватися складенням первинних документів, що відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Подання платником належним чином оформлених документів, передбачених законодавством у сфері оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе, що відомості у цих документах є неповними, недостовірними та (або) протирічливими.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту здійснення господарських операцій з ТОВ «Арктика», позивачем було надано: рахунок-фактура від 22.08.2011 року № 22/08-001: видаткову накладну від 22.08.2011 року № 0822001; податкову накладну від 22.08.2011 року № 105; банківську виписку від 23.08.2011 року; товарно-транспортну накладну від 22.08.2011 року № 232; талон замовника від 22.08.2011 року серії 10 ААВ № 720214; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000998 від 23.08.2011 року; платіжне доручення від 25.08.2011 року № 1983.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Крім того,як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, у розглядуваному випадку висновок податкового органу (з яким погодилися попередні судові інстанції) про те, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснювалась без наміру створення правових наслідків, мотивований порушеннями, допущеними контрагентом позивача, тобто третьою особою, а саме здійснення контрагентом позивача фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля з метою надання податкової вигоди третім особам.

Відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та\або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названого постачальника.

Крім того, на момент виписки на адресу позивача вказаної податкової накладної його контрагент - ТОВ «Арктика» був зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що мав відповідне Свідоцтво.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

За таких обставин у судів були відсутні підстави для невизнання поданих позивачем первинних документів (видаткової та податкової накладних, товарно-транспортної накладної, платіжного доручення, тощо), які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст та обсяг спірних операцій, як неналежне документальне підтвердження їх виконання.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано податковий кредит в періоді отримання відповідної податкової накладеної.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року у даній справі.

Згідно ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Стиль» - задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року у справі № 2а-13207/12/2670 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 19.03.2012 року № 0001422309.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Стиль» судовий збір у розмірі 709,81 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: Н.Є. Блажівська

І.В. Приходько