Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/90475/11

№ К/9991/90475/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства «Томс»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011

у справі № 2а-1670/3320/11 Полтавського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Томс»

до 1. Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції (ОДПІ)

2. Державної податкової адміністрації у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011, закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової адміністрації у Полтавській області про результати розгляду скарги від 06.04.2011 № 813/10/25-016; у задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПП «Томс» просить скасувати рішення судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов, а саме: скасувати податкові повідомлення-рішення Лубенської ОДПІ від 31.01.2011 № 0006832301/0, від 28.04.2011 № 0006832301/1, від 28.04.2011 № 0007102301.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із орендної плати за землю та застосування штрафних (фінансових) санкцій, згідно з податковими повідомленнями - рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 13.01.2011 № 142/23-209/13939747, про порушення норм ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-XIV): занижено суму орендної плати за землю за земельні ділянки, які знаходиться у м. Лубни та м. Шостка, за період з квітня 2009 року по червень 2010 року на 69596,19 грн. та 12010,56 грн. відповідно у зв'язку з обрахунком орендної плати за землю із розмірів 1,42 % та 0,42-0,5 % грошової оцінки землі відповідно.

За результатами перевірки та процедури адміністративного оскарження ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.01.2011 № 0006832301/0, від 28.04.2011 № 0006832301/1 - про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у сумі 86995,24 грн., в тому числі: за основним платежем - 69596,19 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 17399,05 грн.; від 28.04.2011 № 0007102301 - про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у сумі 15648,40 грн., в тому числі: за основним платежем - 12518,72 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3129,68 грн.

У судовому процесі встановлено, що між Лубенською міською радою Полтавської області (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди землі від 20.09.2006. Згідно з цим договором орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0000 га для цільового використання як землі комерційного використання, яка знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Радянська,98.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» ст. 12 ЗК).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (Закон № 2535-ХII) плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати , що визначається залежно від грошової оцінки земель; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати на земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

У судовому процесі встановлено, що при розрахунку позивачем річної орендної плати за землю за період з квітня 2009 року по червень 2010 року позивач виходив із 1,42 % розміру грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 21 Закону № 161-ХIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Згідно із частиною 3 ст. 21 цього Закону зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 309-VI від 03.06.2008, річна орендна плата на земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом № 2535-ХІІ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку , що встановлюється Законом № 2535-ХІІ.

Статтею 30 Закону № 2535-XIІ встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому ст. 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Разом з тим слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» була наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами ст.ст. 12, 80, 83 ЗК, ст. 21 Закону № 161-XIV, ст. 30 Закону № 2535-XIІ наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є Лубенська міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак відповідного донарахування ОДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 11.06.2013 у справі за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суди попередніх інстанцій, однак, не звернули на такий зміст правового регулювання вищенаведених правових норм, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 229 цього Кодексу суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України:

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Томс» задовольнити, скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011.

Позов задовольнити: скасувати податкові повідомлення-рішення Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції від 31.01.2011 № 0006832301/0, від 28.04.2011 № 0006832301/1, від 28.04.2011 № 0007102301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Томс» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 26,18 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко Судді:О.А. Веденяпін В.П. Юрченко