ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2016 р. м. Київ К/800/7716/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Олексієнка М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року,-

у с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неправомірність дій відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення від 7 жовтня 2015 року, у зв'язку з чим йому завдано моральну шкоду, яку просив стягнути в розмірі 10000 гривень.

Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність та стягнуто з відповідача на користь позивача 100 гривень моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені судові рішення в частині визначення розміру моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача 1000 гривень моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що 7 жовтня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області із заявою про відмову в пільговому перевезенні, яка останнім не розглянута згідно вимог Закону України «Про звернення громадян».

Задовольняючи частково позов суди попередніх виходили з протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду зазначеної заяви, чим позивачу зокрема завдано моральних страждань у вигляді душевних переживань.

Проте, до такого висновку суди дійшли частково в порушення норм матеріального і процесуального права, без належного з'ясування причинного зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідача і спричиненням моральної шкоди з огляду на наступне.

Так, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та доводів позивача, спір сторін за своєю суттю зводиться до оскарження позивачем бездіяльності відповідача щодо не розгляду його звернення від 7 жовтня 2015 року, чим спричинена моральна шкода.

Дійсно, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач звертався до відповідача із заявою, у якій стверджував про факт відмови йому, як інваліду ІІ групи, у пільговому перевезенні на громадському транспорті.

Після чого, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення моральної шкоди.

Так, поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

До випадків, які містяться у частині 2 статті 1167 Цивільного кодексу України, наведені позивачем у позові обставини не відносяться.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.

За змістом частини 1 статті 70 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже висновок судів про спричинення позивачу моральної шкоди спірною бездіяльністю відповідача не ґрунтується на встановлених судом обставинах справи, а тому рішення судів попередніх інстанцій, у частині стягнення моральної шкоди, підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень ОСОБА_4, як на підставу позовних вимог про стягнення моральної шкоди, щодо розладу стану свого здоров'я і листки непрацездатності, оскільки такі датовані квітнем 2015 року, а подія, що стала підставою для звернення з даним позовом до суду мала місце у жовтні цього ж року. Інші доводи позивача щодо своєї інвалідності та опіки над неповнолітнім суті спору сторін не стосується.

В решті рішення судів попередніх інстанцій сторонами не оскаржується, а тому колегія суддів, на підставі статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає їх в межах доводів касаційної скарги.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Касаційну ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року, в частині стягнення з Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_4 100 гривень моральної шкоди, скасувати і в цій частині позовних вимог відмовити.

В решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

М.М. Олексієнко