Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2017 р. м. Київ К/800/34652/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

Єрьоміна А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Богородчанському районі Івано-Франківської області на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Богородчанському районі Івано-Франківської області про визнання дій відповідача неправомірними щодо відмови у пільговому обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та зобов'язання провести перерахунок призначеної пенсії, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області, в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачу на пільгових умовах в півтора кратному розмірі загального стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок його стажу роботи із розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі за один рік і шість місяців за період роботи з 09.01.1981 року по 31.08.1985 рік, з 01.09.1985 року по 18.11.1992 рік, з 01.12.1992 року по 24.03.1994 року;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу недоотримані кошти, починаючи з часу призначення пенсії.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що він є пенсіонером по віку, пенсія йому нарахована та виплачується Управлінням Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області з жовтня 2013 року. При обрахунку стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення, періоди роботи з 09.01.1981 року по 31.08.1985 рік, з 01.09.1985 року по 18.11.1992 рік, з 01.12.1992 року по 24.03.1994 року йому зараховано з розрахунку рік за рік. Хоча згідно чинного законодавства повинен бути зарахований один рік за один рік шість місяців, так як у вказані періоди він працював в районах Крайньої Півночі.

На підтвердження такого права ним було надано трудову книжку, довідку Прикарпатського управління бурових робіт, що уточнює особливий характер роботи чи умов праці необхідні для призначення пільгової пенсії та на підтвердження постійної зайнятості на пільговій роботі, а також ряд інших документів. Однак управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі протиправно відмовило йому у перерахунку пенсії з врахуванням пільгового стажу.

Постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, позов задоволено частково.

Зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_4, зарахувавши в пільговому обчисленні період роботи з 09.01.1981 року по 31.08.1985 рік, з 01.09.1985 року по 18.11.1992 рік, з 01.12.1992 року по 24.03.1994 року, як трудовий стаж, зароблений в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі, зарахувавши один рік роботи за один рік шість місяців.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області зробити перерахунок пенсії, що виплачується ОСОБА_4 з врахуванням пільгового стажу з 23 червня 2014 року.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач працював в Івано-Франківському управлінні бурових робіт на посаді водія слюсаря-ремонтника Івано-Франківського УБР під час виконання підприємством робіт в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в період з 09.01.1981 року по 31.08.1985 рік вахтово-експедиційним методом в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі (Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області), з 01.09.1985 року по 18.11.1992 рік вахтово-експедиційним методом в районах Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький автономний округ Тюменської області), з 01.12.1992 року по 24.03.1994 року вахтовим методом в районах прирівняних до району Крайньої Півночі, що підтверджується довідкою, яка є в матеріалах пенсійної справи, виданої Прикарпатським управлінням бурових робіт №10-408 від 28.03.2014 року, та копіями сторінок трудової книжки позивача.

З жовтня 2013 року позивач отримує пенсію за віком.

При оформленні та нарахуванні пенсії позивачеві, управлінням Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області було відмовлено у зарахуванні пільгового стажу за період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з 09.01.1981 року по 31.08.1985 рік, з 01.09.1985 року по 18.11.1992 рік, з 01.12.1992 року по 24.03.1994 року, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні письмові трудові договори, що підтверджують роботу в даних місцевостях.

Задовольняючи позовні вимоги частково суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що наявність письмового трудового договору не є виключною підставою для пільгового обчислення страхового стажу, а тому відповідач в межах спірних відносин діяв з порушенням норм законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

За правилами абзаців першого та другого пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу від 10 лютого 1960 року, постанови № 148, Указу від 26 вересня 1967 року.

Указом від 10 лютого 1960 року передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплата надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплата різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 14).

Статтею 5 цього Указу встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводились, направлялись або запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки.

Аналогічні умови щодо застосування пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, передбачені й Інструкцією про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28.

Абзацом першим пункту 5.9 Основних положень про вахтовий метод організації робіт, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 року № 794/33-82 встановлено, що працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 14 Указу від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених статтями 1 та 2 Указу від 26 вересня 1967 року.

Таким чином, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються на працівників, що працювали вахтовим методом.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 14 Указу від 10 лютого 1960 року, а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього Указу, зокрема зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду України у справі № 338/357/15-а від 2 грудня 2015 року.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено обстави по справі, проте помилково застосовано норми матеріального права для вирішення даних правовідносин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку про необхідність скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

постановила :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Богородчанському районі Івано-Франківської області - задовольнити.

Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року - скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: