Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/50997/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Ізмаїльської митниці

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2011

у справі № 2-а-8936/10/1570

за позовом державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (далі - Підприємство)

до Ізмаїльської митниці

про скасування податкових повідомлень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 03.08.2010 № 13 та № 14.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з відсутності у позивача обов'язку здійснювати зміну митного режиму з транзиту та імпорт під час реалізації товару на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 № 33-93 «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» до часу визначення експертної оцінки такого товару.

На вказані рішення Південною митницею подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що переміщення товару в митному режимі транзит виключає можливість використання такого товару на території України у будь-який спосіб, у зв'язку з чим позивач повинен був змінити митний режим, сплативши необхідну сум податків та зборів (обов'язкових платежів) з моменту його вилучення за актом Комісії.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що 21.07.2010 Ізмаїльською митницею було проведено позапланову перевірку стану дотримання Підприємством законодавства з питань митної справи, оформлену актом № 0009/0/506000000/0001125815.

За наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення форми «Р» від 03.08.2010 № 14, згідно з яким Підприємству донараховано ПДВ у сумі 215 370,90 грн. (у тому числі 143 580,60 грн. за основним платежем та 71790,30 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення форми «Р» від 03.08.2010 № 13, за яким позивача зобов'язано сплатити 170 грн. штрафу в порядку підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став факт використання позивачем на митній території України вантажу (вугілля марки «Д» у кількості 600 тонн), що зберігався у морському торговельному порту понад законодавчо установлений термін та був ввезений у митному режимі «транзит». За висновком митного органу, обов'язковою умовою використання позивачем цього вантажу у будь-якій спосіб є його розмитнення із сплатою необхідних податків.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 № 33-93 «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» установлено, що у визначеному цим Декретом порядку підлягають вилученню та реалізації вантажі, що знаходяться на зберіганні у морських торговельних портах чи на припортових залізничних станціях понад установлені договорами терміни, та вантажі, терміни зберігання яких під митним контролем закінчилися і митницею не вжито заходів до їх реалізації, у разі відсутності доручення вантажовласників (вантажовідправників) щодо подальшого їх відправлення.

Згідно з пунктом 3 цього Декрету рішення про вилучення та реалізацію вантажу приймається за заявою керівника морського торговельного порту чи припортової залізничної станції комісією, персональний склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, і оформляється актом, який підписується членами комісії. У складанні акта може брати участь вантажовласник (вантажовідправник) або уповноважений ним представник.

В акті має бути вказано найменування вантажу, його кількість, технічні (якісні) характеристики, реквізити виготовлювача та вантажовласника (вантажовідправника), вартість згідно з наявними документами, а також підстави вилучення та реалізації вантажу. У разі необхідності провадиться товарна експертиза.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, спірний вантаж був вилучений Обласною комісією з питань вилучення та реалізації вантажів, що зберігаються понад установлені терміни у морських торговельних портах, та переданий позивачеві для подальшої реалізації за актом від 16.03.2010.

Таким чином, з моменту підписання цього акта до позивача перейшли права та обов'язки вантажовласника щодо продажу товару, в тому числі й обов'язок щодо митного оформлення цього товару у необхідному митному режимі (у режимі «імпорт»).

У розгляді цієї справи суди безпідставно підтримали правову позицію позивача по справі відносно того, що відповідний обов'язок щодо розмитнення спірного товару виник у позивача лише після підписання 30.08.2010 додатку до акта від 16.03.2010 з погодженням ціни вилученого вугілля.

Адже пунктом 15 Положення про комісії з питань вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться понад установлені терміни в морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях, розташованих на території Автономної Республіки Крим, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, затвердженого наказом Міністерства транспорту України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.03.2002 № 178/75, передбачено, що вантаж уважається вилученим для подальшої реалізації або поверненим вантажовласнику тільки після підписання Комісією відповідного акта про його вилучення або повернення.

Тобто наведеною нормою моментом вилучення вантажу для реалізації визначено складення акта про таке вилучення, а не визначення ціни його продажу.

Згідно з частиною другою статті 186 Митного кодексу України зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідних документів, що підтверджують заявлений режим.

Наведене обумовлює законність оспорюваних донарахувань, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Підприємства.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 230, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльської митниці задовольнити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2011 у справі № 2-а-8936/10/1570 скасувати.

3. У позові відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько