Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2015 р. м. Київ К/800/5179/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - Шкодича Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014

у справі № 2а-9525/09/2670

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (далі - СПД ОСОБА_4)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000221704/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, постановою Верховного Суду України від 02.07.2013 скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28.02.2013 та направлено справу на новий касаційний розгляд з тих мотивів, що оподаткування доходів суб'єкта підприємницької діяльності - платника єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеному режимі оподаткування, має здійснюватися за правилами, установленими Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З урахуванням правової позиції, викладеної у вказаній постанові Верховного Суду України, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.08.2013 прийняті у справі судові акти скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції для ретельної перевірки факту відчуження позивачем земельної ділянки саме у рамках провадження підприємницької діяльності.

За наслідками нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів суди попередніх інстанцій виходили з того, що продаж спірної земельної ділянки було здійснено позивачем у процесі провадження господарської діяльності на умовах сплати єдиного податку, у зв'язку з чим підстави для нарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб відсутні.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить повністю відмовити у задоволенні даного позову, скасувавши оскаржувані судові акти. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що сума перевищення граничного розміру виручки (500 000 грн.), встановленого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ) для запровадження спрощеної системи оподаткування, оподатковується за загальними правилами, що обумовлює законність оспорюваного донарахування.

Позивачем у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення касаційну скаргу, в якому СПД ОСОБА_4 зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку СПД ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06.11.2007 по 30.09.2008, оформлену актом від 05.02.2009 № 4/1704-2231327186.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що у 4 кварталі 2008 року в період сплати єдиного податку позивачем було отримано виручку понад граничний розмір (500 000 грн.), встановлений Указом для запровадження спрощеної системи оподаткування.

Так, у звіті суб'єкта малого підприємництва, поданого до контролюючого органу за вказаний період, СПД ОСОБА_4 задекларовано обсяг виручки у сумі 13 754 937,50 грн., отриманої позивачем від продажу земельної ділянки.

За наслідками оподаткування суми перевищення в загальному порядку ДПІ було донараховано позивачеві 1 805 466,11 грн. податку з доходів фізичних осіб за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Положеннями статті 1 Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання таким суб'єктом установлених Указом вимог.

При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Як у постанові Верховного Суду України від 02.07.2013, так і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.08.2013 за даної справи викладено правову позицію відносно того, що оподаткування доходів суб'єкта господарювання - фізичної особи, яка є платником єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Частиною п'ятою статті 227 названого Кодексу встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Втім всупереч наведеним вимогам процесуального закону суди обох попередніх інстанцій проігнорували висновки Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України щодо порядку оподаткування виручки, отриманої суб'єктом сплати єдиного податку понад установлений граничний розмір.

У даному разі ДПІ правомірно виходила з того, що згідно з пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» правовідносини з оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю врегульовувались положеннями розділу ІV Декрету, який підлягав застосуванню з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

Оподатковуваним доходом громадян від заняття підприємницькою діяльністю згідно зі статтею 13 розділу ІV Декрету вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1, отримані вказаними фізичними особами, оподатковуються згідно з підпунктом 9.12.2 зазначеного пункту за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

А відтак слід визнати правомірним донарахування позивачеві відповідної суми податку з доходів фізичних осіб за наслідками оподаткування податковою інспекцією за загальною системою суми виручки, отриманої платником понад установлений Указом граничний розмір, й у періоді виникнення такого перевищення.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 у справі № 2а-9525/09/2670 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько