ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/8344/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року

у справі № 826/7787/13-а

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0011811703 від 28 квітня 2012 року та податкової вимоги № 32 від 21 грудня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС № 0011811703 від 24 квітня 2012 року. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС № 32 від 21 грудня 2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець та у 2012 році застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку від 18 травня 2012 року (арк. справи 12), та здійснював такі види діяльності за КВЕД: технічне обслуговування та ремонт автомобілів (код КВЕД 50.20.0), оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.1), роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.2), виготовлення інших готових металевих виробів (код КВЕД 28.75.0).

Позивач є власником нежилих приміщень: ремонтно-механічної майстерні з битовками, загальною площею 545,9 м2, що знаходяться у корпусі № 14а по вул. Червоноткацькій, 61 в м. Києві, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25 листопада 2004 року, витягом про реєстрацію Державному реєстрі правочинів від 25 листопада 2004 року, актом прийому-передачі від 09 грудня 2004 року та реєстраційним посвідченням від 16 грудня 2004 року (арк. справи 51-55).

28 квітня 2012 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС прийняла податкове повідомлення-рішення № 0011811703, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з громадян у сумі 5208,44 грн.

Також, ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС було сформовано та надіслано позивачу податкову вимогу № 32 від 21 грудня 2012 року, якою повідомлено, що загальна сума податкового боргу ОСОБА_1 за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 5208,44 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є платником єдиного податку і використовує приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в межах своєї підприємницької діяльності, а відтак нарахування йому податковим органом земельного податку за користування земельною ділянкою, на якій розміщене вказане приміщення, є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства. Також, суд виходив з того, що оскільки визначення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним, то податкова вимога також є протиправною та підлягає скасуванню.

Однак, погодитись з такими висновками суддів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу); землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За приписами пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначений перелік документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За статтею 378 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Таким чином, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про неправомірність збільшення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення та, як наслідок, про наявність підстав для скасування цього податкового повідомлення-рішення.

Згідно абзацу 1 пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення № 0011811703 від 28 квітня 2012 року було надіслане позивачу 15 травня 2012 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, яка значиться місцем проживання ОСОБА_1 згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. справи 48-50) та податковою адресою підприємця згідно даних, зазначених у свідоцтві платника єдиного податку (арк. справи 12), проте було повернуте на адресу податкового органу відділенням поштового зв'язку 19 травня 2012 року із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» (арк. справи 87-88).

Абзацом 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про неправомірність формування та надіслання позивачу оспорюваної податкової вимоги та, як наслідок, про наявність підстав для скасування цієї податкової вимоги.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Л.І. БившеваСудді: І.Я. Олендер Т.М. Шипуліна