ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/15857/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області (далі - ТУ ДСА в Чернівецькій області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернівецькій області, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом в якому просила: визнати неправомірними дії ТУ ДСА України у Чернівецьккій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 26 жовтня 2014 року), за період з 29 березня 2015року по 8 вересня 2015 року включно відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а також за період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд»); зобов'язати ТУ ДСА України в Чернівецькій області провести ОСОБА_3 перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 26 жовтня 2014 року) за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високу досягнення у праці, надбавка за вислугу років, за наявності помісячна та фіксована індексація тощо), а також відпускних, допомоги на оздоровлення та лікарняних.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ТУ ДСА в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Зобов'язано ТУ ДСА в Чернівецькій області провести ОСОБА_3 перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», та з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус сауддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновків про задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 22 жовтня 2007 року по 14 березня 2013 року працювала на посаді секретаря судового засідання, з 15 березня 2013 року по 11 жовтня 2015 року працювала помічником судді, що відноситься до п'ятої категорії посад державних службовців та з 12 жовтня 2015 року по даний час працює секретарем судового засідання, що відноситься до шостої категорії посад державних службовців.

З 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2015 року позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата виходячи з посадового окладу у розмірі мінімальної заробітної плати в розмірі 1218 грн.

21 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до ТУ ДСА в Чернівецькій області із заявою в якій просила провести перерахунок заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2015 року відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з врахуванням всіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення у праці, надбавка за вислугу років, за наявності помісячна та фіксована індексація тощо, також відпускні, допомога на оздоровлення).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній з 26 жовтня 2014 року), а з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону №2453-VІ, зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом №2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом №192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону №108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону №2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону №2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону №2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою №268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (справа №820/4648/15).

Враховуючи те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною п'ятою статті статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до платіжного доручення від 30 травня 2016 року №698 відповідачем було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 661 грн 44 коп, відповідно до платіжного доручення від 25 березня 2016 року №258 коп відповідачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 606 грн 32 коп.

Керуючись статтями 94, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області задовольнити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року у даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області судові витрати в розмірі 1267 грн 76 коп.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

М.М.Олексієнко

І.В.Штульман