Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 570/4865/16-ц

провадження № 61-35232 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6;

представник відповідача - ОСОБА_7;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 грудня

2017 року у складі судді Красовського О. О. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів:

Гордійчук С. О., Боймиструка Н. М., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2016 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 01 червня 2004 року та від 27 червня 2006 року,

є власником земельних ділянок площею 0,0885 га та площею 0,259 га,

що розташовані у с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області.

У 2011 році на його земельній ділянці відповідачка збудувала бетонний паркан, здійснила насадження фруктових дерев, сільськогосподарських та декоративних рослин.

Управлінням Держкомзему у Рівненському районі Рівненської області, за його зверненням проведено перевірку та встановлено факт самовільного зайняття ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,03 га, що перебуває його у власності. Відповідачці був внесений припис про усунення порушень земельного законодавства.

01 вересня 2012 року позивач повторно звернувся до Державної інспекції сільського господарства у Рівненській області та отримав відповідь про те, що за результатами обстеження ділянок було виявлено, що фактичні межі землекористування відповідачки не відповідають межам, які визначені у її державному акті на право власності на земельну ділянку.

Зазначав, що ОСОБА_6 допустила зайняття 0,25 га його земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, позивач просив: усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель та інженерних споруд, фруктових дерев, сільськогосподарських та декоративних рослин, які перебувають на його земельній ділянці; зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди у користуванні його земельною ділянкою; заборонити відповідачці та будь-яким іншим особам здійснювати будь-яке будівництво на його земельній ділянці; стягнути з відповідачки на його користь

53 тис. грн майнової шкоди та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_6 усунути та не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, що розташована на території с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер НОМЕР_1) шляхом знесення будівель та інженерних споруд, фруктових дерев, сільськогосподарських і декоративних рослин із земель, які перебувають у його власності.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надав належні докази на підтвердження його права власності на спірну земельну ділянку та створення відповідачкою перешкод у користуванні нею. При цьому позовна давність не пропущена, так як права позивача порушуються і на час пред'явлення позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування майнової та моральної шкоди суд вказав, що позивачем не зазначено, яка саме майнова шкода була заподіяна відповідачкою, а також не довів завдання йому моральної шкоди.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вказав, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки по

АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області. Оскільки сторони у справі не заперечують, що на спірній частині земельної ділянки позивача відповідачкою висаджено фруктові дерева, сільськогосподарські та декоративні рослини, а також зведена огорожа, тому він як власник може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю, у тому числі шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки від зелених насаджень та знесення металевої огорожі. Також зазначив, що позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є негаторним позовом, до якого строк позовної давності не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

У червні 2018 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано, що земельна ділянка, яку ОСОБА_6 використовує, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку у 1995 році. На той час ОСОБА_4 не був власником земельних ділянок розміром 0,0885 га та 0,259 га у с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області. Попередній власник не мав до неї будь-яких претензій щодо використання земельної ділянки, встановлення огорожі, насадження рослин. Вважає, що права ОСОБА_4 не порушувала, так як він не був власником земельної ділянки під час будівництва паркану, а саме у 2002-2003 роках. Зазначає, що обраний спосіб захисту позивачем не відповідає вимогам статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України.

Також вказує на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_4 придбав земельні ділянки у 2004 році та у

2006 році, тому саме з моменту їх придбання і почався перебіг такого строку. Проте, позов пред'явлено лише 18 жовтня 2016 року, тобто за спливом строку позовної давності.

У липні 2018 року від ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Також вказав, що згідно статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства. Тому він як власник земельної ділянки має право вимагати усунення будь-яких порушень свої прав, у тому числі шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки від зелених насаджень та знесення металевої огорожі, яку збудувала відповідачка. Також зазначено, що строк позовної давності на правовідносини щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторний позов) не поширюється, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частини першої статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_6 самовільно зайняла частину земельної ділянки позивача, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Посилання касаційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав є безпідставні з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом (пункт 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Тобто такий позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання порушення.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 грудня

2017 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк