Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 178/447/16-ц

провадження № 61-13098св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., ЧернякЮ.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Світлогірська сільська рада Криничанського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

особа, яка подала касаційну скаргу, - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., від 30 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Світлогірської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про спадкування за заповітом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 12 березня 1992 року ОСОБА_6 отримав Державний акт на право довічногоуспадковуваного володіння землею. На підставі вказаного акту ОСОБА_6 отримав у користування земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 50, 4 га для організації фермерського господарства. У відповідності до пункту 2.1 статуту фермерського господарства «Стебелек» (далі - ФГ «Стебелек») головою господарства є його засновник ОСОБА_6 18 листопада 2011 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є. В., за реєстровим номером 6586, за яким право користування вищевказаною земельною ділянкою було заповідано позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на все належне йому майно, у тому числі й на вказану земельну ділянку, яка розташована на території Світлогірської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. 22 грудня 2015 року позивач повторно звернувся до державного нотаріуса Криничанської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини щодо права користування земельною ділянкою, яка є предметом спору, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив суд позов задовольнити, визнати за ним після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 право на довічне успадковуване володіння та користування вказаною вище земельною ділянкою.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Цеберябого Б. М., від 14 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини крім тих, які носять договірний характер, зокрема право (можливість) користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Діючим законодавством України не передбачено такої форми володіння землею, як довічне успадковане володіння та не визначено механізму успадкування права на користування земельними ділянками, які належали спадкодавцям на праві довічного успадкованого володіння, а визначено лише договірний порядок установлення емфітевзису. Кожна особа наділена правом звернення до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування земельною ділянкою. Таке право користування припиняється у зв'язку зі смертю особи, тобто право користування земельною ділянкою не може переходити спадкоємцю, оскільки діє лише доки особа наділена цивільно-правовою дієздатністю.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано за ОСОБА_3 право на довічне успадковуване володіння та користування земельною ділянкою, розміром 50, 4 га (кадастровий номер НОМЕР_3), згідно державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення 8-ї сесії ХХІ скликання Криничанської районної ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області від 20 грудня 1991 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 18, розташованої на території с. Світлогірське Криничанського району Дніпропетровської області, у порядку спадкування за заповітом, що залишилася після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки позивач поставив питання про визнання права на довічне успадковуване володіння та користування земельною ділянкою розміром 50, 4 га, то позовні вимоги, із урахуванням положень статті 23 Закону України «Про фермерське господарство», статей 1258, 1261 ЦК України, пункту 8 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 травня 1992 року, підлягають до задоволення.

У липні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року та залишити в силі рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення статей 407, 1216 ЦК України, статті 131, пункту 6 прикінцевих положень ЗК України, а також пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», однак безпідставно застосовано положення статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» та пункту 8 постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», які взагалі не регулюють спірні правовідносини. Аналіз чинного законодавства, що регулює порядок спадкування речових прав на земельні ділянки, на думку прокурора, свідчить, що право постійного користування землею, як і право довічного успадковуваного володіння, набуте на підставі державного акту, не підлягає спадкуванню. Спадкодавець отримав право на довічне успадковуване володіння спірною земельною ділянкою, однак за життя не скористався своїм правом на оформлення права власності або користування землею відповідно до норм ЗК України. Відповідно до пункту 6 прикінцевих положень ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні переоформити у встановленому законом порядку право власності або право оренди на них. Прокурор обґрунтував необхідність вступу у справу та подання касаційної скарги порушенням інтересів держави, що доводиться порушенням встановленого законом порядку набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави.

24 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Світлогірської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про спадкування за заповітом, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року призначено до судового розгляду.

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області подало письмові пояснення, в яких погоджується із доводами касаційної скарги прокурора.

Від інших учасників справи заперечення або пояснення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 на підставі рішення 8-ї сесії ХХІ скликання Криничанської районної ради депутатів було передано у довічне успадковане володіння 50, 4 га землі в межах згідно плану для організації фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право довічного успадкованого володіння землею від 12 березня 1992 року (а. с. 14-23).

Відповідно до статуту ФГ «Стебелек» (нова редакція) його засновником та головою є ОСОБА_6 Членом господарства зазначений ОСОБА_9 (розділ 2 статуту) (а. с. 26-34).

18 листопада 2011 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є. В., який зареєстровано у реєстрі за номером 6586, за яким право користування вищевказаною земельною ділянкою було заповідано позивачу (а. с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим повторно 01 липня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криничанського районного управління юстиції у Дніпропетровської області (а. с. 11).

Рішенням Кириничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року у справі № 178/1712/15-ц визначено ОСОБА_3 додатковий строк два місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (а. с. 52, 53).

22 грудня 2015 року позивач повторно звернувся до державного нотаріуса Криничанської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини, а саме: прав на земельну ділянку, розташовану на території Світлогірської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 50, 4 га, але нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відмова мотивована тим, що у заповіті заповідається право користування нерухомим майном - земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_5, площею 50,4 га, яка знаходиться на території Світлогірської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, але нотаріус позбавлена можливості встановити склад спадкового майна, оскільки ЗК України такий вид користування земельною ділянкою для фізичних осіб не передбачає, крім того нотаріусом встановлено, що у наданому акті на право довічного успадкування володіння землею є виправлення, а саме в даті видачі, що не узгоджується з вимогами статті 125 ЗК України, статті 47 Закону України «Про нотаріат» (а. с. 12, 13).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, керуючись положеннями статті 23 Закону України «Про фермерське господарство», статтями 1258, 1261 ЦК України, пунктом 8 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 травня 1992 року, виходив із того, що ОСОБА_3 має право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_10 набуте останнім за час життя право на успадковуване володіння земельною ділянкою, розміром 50, 4 га (кадастровий номер НОМЕР_3), яке належало останньому згідно державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення 8-ї сесії ХХІ скликання Криничанської районної ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області від 20 грудня 1991 року.

Однак із таким висновком не можна погодитися, виходячи із наступного.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України слідує, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам законом не передбачена.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Перехід у порядку спадкування права довічного володіння землею законом не передбачено. Чинним ЗК України не передбачено такого виду землекористування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.

Із урахуванням зазначеного слід дійти висновку, що судом першої інстанції зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки чинним законодавством України не передбачено такого права на земельну ділянку, як довічне успадковане володіння, і таке право не може входити до складу спадщини і не може бути успадковано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивача, апеляційним судом не враховано, що положення пункту 8 постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 травня 1992 року, стосуються лише спадкодавця ОСОБА_6, який отримав право на довічне успадковуване володіння спірною земельною ділянкою, володів земельною ділянкою, однак за життя не скористався правом на оформлення права власності або землекористування у відповідності та порядку, визначеному нормами ЗК України.

На час відкриття спадщини положення статті 92 ЗК України виключали можливість набуття громадянами права постійного користування землею, а тому позивач не міг набути таке право.

ОСОБА_3 має право на набуття у власність або користування земельну ділянку у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Статутом ФГ «Стебелек» (нова редакція) визначено, що його засновником та головою є ОСОБА_6, а членом господарства зазначений ОСОБА_9 (а. с. 26-34).

Із урахуванням положень зазначеного статуту є безпідставним посилання апеляційного суду на положення статті 23 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки ОСОБА_3 не є членом або ж засновником ФГ «Стебелек».

Вирішуючи даний спір, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані вищевказані норми матеріального права.

Участь прокурора у цій справі визнана судом доцільною і обґрунтованою, оскільки покликана необхідністю дотриманнявстановленого законом порядку набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у сумі 7 606 (сім тисяч шістсот шість) грн 55 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк