Правова позиція : Про юрисдикцію судів України у справах про визначення місця проживання дитини

Якщо дитина народилася в Україні, до виїзду до Республіки Польща у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України проживала в Україні та є громадянкою України, на час звернення матері до суду з позовом про визначення місця проживання дитини і відкриття провадження у справі не проживала в Україні нетривалий проміжок часу, її звичайним місцем проживання залишалася Україна, то на такий спір поширюється юрисдикція судів України

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №760/18630/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 760/18630/22

провадження № 61-6796св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної ради в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Полуніної Катерини Анатоліївни на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю -

ОСОБА_1 , що мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 .

2. Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у шлюбі з 07 липня 2007 року, який розірваний рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2020 року. Під час шлюбу народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим повторно 29 листопада 2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 4097).

3. Вказує, що з моменту укладення шлюбу сторони постійно мешкали в Україні. Відповідач має посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 .

4. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю

ОСОБА_1 . Основним місцем проживання дитини є квартира АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на праві власності.

5. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивачка з дитиною виїхали до Республіки Польщі.

6. Посилаючись на те, що відповідач не ухиляється від виконання окремих своїх батьківських обов`язків, однак навчанням, фізичним, психологічним та духовним розвитком дитини займається мати; вона ніколи не була проти зустрічей батька з донькою, не обмежує їх спілкування, але визначення місця проживання доньки з нею є абсолютною необхідністю задля захисту не лише прав матері, а й дитини, просила позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

7. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада

2023 року у складі судді Зуєвич Л. Л. провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

8. Ухвала мотивована тим, що під час розгляду справи судом встановлено і не заперечується сторонами, що позивач разом з донькою ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у лютому 2022 року виїхала з України та змінила місце постійного проживання з України на країну Польща. Надані стороною відповідача докази на доведення факту саме постійного проживання в країні Польщі суд вважає переконливими. Суд враховує тривалість перебування дитини в країні проживання (Польщі), відвідування дошкільного закладу, який знаходиться у м. Варшава. Також суд взяв до уваги, що ОСОБА_3 має громадянство Польщі, отримала номер Pesel, згідно документів має постійне місце проживання у Варшаві ще з 03 січня 2018 року. З огляду на наведене, керуючись положеннями статей 5, 6 Конвенції про юрисдикцію, суд першої інстанції констатував відсутність юрисдикції суду України на вирішення спору у даній цивільній справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент подачі вказаного позову - 12 грудня 2022 року та відкриття провадження у справі

10 лютого 2023 року була відсутня обставина, визначена пунктом «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, оскільки дитина не проживала в Україні менше одного року. Протягом одного року з моменту виїзду дитини до Республіки Польща було заявлено вимоги про визначення місця проживання дитини з матір`ю в Україні.

11. Матеріали справи не містять достатніх доказів, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом та на момент відкриття провадження у справі дитина адаптувалася до нового середовища. В даному випадку відвідування дитиною дитячого садочка в Польщі з вересня 2022 року, отримання номеру PESEL та громадянства Республіки Польща безумовно не свідчить про адаптування дитини до нового місця проживання на момент відкриття провадження у справі. При цьому судом не було враховано, що малолітня ОСОБА_3 народилася в Україні, до ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала в Україні та є громадянкою України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. У травні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката

Полуніної К. А. на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Полуніна К. А., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

16. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції застосував статтю 7 Гаазької Конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, яка не підлягала застосуванню; не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19.

17. Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно посилався на статті 5, 6 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, та констатував відсутність юрисдикції суду України на вирішення спору у даній справі.

18. Водночас апеляційний суд, застосував норму, яка не підлягала застосуванню в даному випадку, зокрема послався на статтю 7 цієї Конвенції.

19. Зазначає, що з аналізу зазначених статей Конвенції вбачається суттєва відмінність між ними, яка полягає в наступному: стаття 5 застосовується тоді, коли дитина була переміщена до звичайного місця проживання правомірно, без будь-яких порушень, в той час як стаття 7 Конвенції застосовується тоді, коли дитина була переміщена до нової країни проживання неправомірно та утримувалась у новій країні також неправомірно.

20. З огляду на відсутність у справі будь-яких доказів того, що переміщення дитини до Польщі було неправомірним, враховуючи, що сама позивачка здійснила таке переміщення, без будь-якого тиску, відсутні підстави для застосування статті 7 Конвенції, на яку посилався апеляційний суд.

21. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, на яку посилався суд першої інстанції, та не вказав підстав, за яких він вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

22. Також вказував, що на момент відкриття провадження у цій справі дитина проживала у Республіці Польщі один рік без чотирьох днів (14 лютого 2022 року перетнула кордон Польщі, а 10 лютого 2023 року відкрито провадження у цій справі). Станом на 06 травня 2024 року (день подання касаційної скарги) дитина проживає в Республіці Польщі вже 2 роки та 3 місяці. Дитина адаптувалася до нового місця проживання, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи.

23. Дитина отримала громадянство Республіки Польщі від народження, з

2018 року отримала PESEL, зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_3 , відвідує дитячий садок, вільно розмовляє польською мовою.

24. Отже, стороною відповідача надано докази на доведення факту саме постійного проживання дитини у Польщі, проте апеляційний суд вказаного не врахував, не звернув уваги, що місце проживання дитини було змінено з України на Республіку Польщі добровільно та за взаємною згодою обох батьків, позивачка не зверталась до суду з позовом про повернення дитини до України, тому апеляційний суд неправомірно застосував статтю 7 Конвенції та дійшов помилкових висновків, що у даному випадку спір підсудний судам України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

25. У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Герасимова Т. І. просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що незастосування судом першої інстанції норм прямої дії та принципів законодавства України про громадянство, спричинило не просто надання державним органом України переваги перебуванню ОСОБА_3 у громадянстві Польщі над перебуванням малолітньої у громадянстві України, а безпідставне делегування функцій Солом`янського районного суду м. Києва до суду Республіки Польщі.

26. Крім того вважає, що судом першої інстанції помилково не застосовано чинний для України і Республіки Польщі міждержавний Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, підписаний

24 травня 1993 року, який містить положення про питання, врегульовані Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.

27. Вказує, що дитина постійно мешкала в Україні, не жила з відповідачем з моменту розлучення батьків і є досить емоційно прив`язаною до матері, бабусі й дідуся, інших родичів зі сторони матері.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 07 липня 2007 року, зареєстрованому у Відділі реєстрації громадського стану в Лоць-Центрум (Республіка Польща), який розірвано рішенням Солом`янського районного суду

м. Києва від 29 серпня 2020 року.

29. В матеріалах справи міститься посвідка на постійне проживання в Україні

серії НОМЕР_2 , видана ОСОБА_2 02 листопада 2016 року.

30. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29 листопада 2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального Управління юстиції у місті Києві.

31. Згідно з довідками приватного дошкільного навчального закладу «Урбан Кідс» №14 від 23 вересня 2022 року та № 3 від 15 травня 2023 року, ОСОБА_3 дійсно відвідувала приватний дошкільний навчальний заклад «Урбан Кідс». Договір № 0081 від 25 лютого 2019 року - молодша група, та договір №0121

від 01 вересня 2020 року - старша група, до 01 березня 2022 року, коли відбулося призупинення діяльності закладу на період встановленого воєнного стану.

32. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з нею у квартирі

АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на праві власності.

33. Також позивачкою не заперечується той факт, що наразі вона з донькою проживають у Республіці Польщі.

34. Як вбачається з відзиву та не заперечується позивачкою, у Польщі також проживає і відповідач по справі ОСОБА_2 , який має громадянство Республіки Польща.

35. З висновку органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що 18 липня 2023 року під час бесіди засобами відео зв`язку співробітника Служби з Яніною, дівчинка повідомила, що мешкає з матір`ю в Польщі, з батьком зустрічається на вихідних та залишається у нього з ночівлею. Дівчинці подобається жити з матір`ю, вона забезпечує її потреби, бажає надалі проживати з матір`ю. Бажає щоб батько приходив до неї в гості. Зазначила, що батько не дозволяє їй поїхати до України.

36. Стороною відповідача до матеріалів справи долучено, зокрема, копію посвідчення (Identy card) ОСОБА_3 НОМЕР_5 від 12 грудня

2018 року, в якій міститься відмітка про польське громадянство дитини; копію довідки з дитячого садочка «Країна відкриттів» в м. Варшава від 07 червня

2023 року про те, що дитина відвідує цей дитячий садочок; копію довідки з реєстру PESEL, за змістом якої адреса реєстрації постійного проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_4 ; дата реєстрації постійного проживання: 03 січня

2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

37. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

38. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

40. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

41. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

42. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

44. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

45. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

46. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).

47. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

48. Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (надалі - Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).

49. Відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майно дитини.

50. Стаття 6 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року встановлює, що для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункту 1 статті 5 Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлено.

51. Наведені норми дозволяють дійти до висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від місця звичайного проживання.

52. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що позивач разом з донькою щонайменше у лютому 2022 року виїхали з України та змінили місце постійного проживання з України на країну Польща.

Надані стороною відповідача докази на доведення факту саме постійного проживання в країні Польщу, суд вважає переконливими.

Суд враховує тривалість перебування дитини в країні проживання (Польщі), відвідування дошкільного закладу, який знаходиться у м. Варшава.

Крім того, береться до уваги, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має громадянство Польщі, отримала номер Pesel, згідно документів має постійне місце проживання у Варшаві ще з 03 січня 2018 року.

53. Скасовуючи ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва

від 02 листопада 2023 року, Київський апеляційний суд виходив з того, що приймаючи рішення про закриття провадження у справі через відсутність юрисдикції у Солом`янського районного суду м. Києва для розгляду вказаної справи, суд першої інстанції не звернув уваги, що доказів наявності обставин, з якими Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (надалі - Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року) пов`язує втрату судами України юрисдикції щодо розгляду даного позову матеріали справи, не містять.

54. Так, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та

a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або

b) дитина не проживає в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (пункт 1 статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).

За правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування.

Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини:

1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;

2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;

3) дитина адаптувалася до нового середовища.

55. Відповідно до статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

56. Колегія суддів не може погодитися з мотивами, якими керувався суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови від 17 квітня 2024 року, оскільки положення статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року при визначенні юрисдикції застосовуються лише в тому випадку, якщо мало місце неправомірне переміщення або утримання дитини.

57. Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була неправомірно переміщена з території України на територію Польщі та утримується там, оскільки, звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_1 визнавала, що ОСОБА_3 виїхала з території України в супроводі своєї матері та певний період часу мешкає у безпечних умовах на території Польщі. Висновком органу опіки та піклування підтверджується, що дитина проживає з матір`ю в Польщі, з батьком зустрічається на вихідних та залишається у нього з ночівлею.

58. У зв`язку з цим, юрисдикція даної справи має визначатися відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року залежно від звичайного місця проживання ОСОБА_3 .

59. Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року не містить визначення поняття «звичайне місце проживання». Воно має встановлюватися на основі всіх обставин, які мають місце в кожній конкретній справі.

60. Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанови Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі

№ 201/1577/21, провадження № 61-4217св22, від 31 січня 2024 року у справі

№ 336/5265/22, провадження № 61-12940св23).

61. В той же час, як свідчить практика іноземних судів щодо застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, при визначенні звичайного місця проживання мають також враховуватися наступні обставини. По-перше, якщо існує очевидне свідчення намірів розпочати нове життя в іншій країні, тоді попереднє місце звичайного проживання, як правило, втрачається та з`являється нове. По-друге, якщо переїзд відбувається на необмежений час або потенційно може не обмежуватися в часі, попереднє місце звичайного проживання після переїзду може також бути втрачено, а нове - знайдено достатньо швидко. Однак, якщо час переїзду обмежений, навіть якщо він триває достатньо великий проміжок часу, в ряді юрисдикцій ухвалювалося рішення про збереження місця звичайного проживання протягом цього часу. Це може бути застосовано в тих випадках, коли батьки уклали угоду про тимчасове перебування дитини в іншій державі. Оцінка інших ситуацій має тенденцію слідувати одному із зазначених підходів: «намірів батьків», заснованому на спільному намірі батьків відносно характеру переїзду; «інтересів дитини», де підкреслюється фактична реальність життя дитини (освіта, соціальна взаємодія, сімейні відносини тощо), змішаному. При визначенні того, який підхід має застосовуватися, береться до уваги вік дитини (пункт 13.85 PracticalHandbook onthe Operationof the1996 Hague ChildProtection Convention).

62. Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 29 листопада 2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального Управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Києві, про що було складено 09 серпня 2017 року відповідний актовий запис № 4097.

63. Її батьками є:

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), громадянин Польщі, має посвідку на постійне місце проживання ІН НОМЕР_3 , видану 02 листопада 2016 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 з 12 березня 2019 року;

ОСОБА_1 , громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

64. Згідно з довідками приватного дошкільного навчального закладу «Урбан Кідс» №14 від 23 вересня 2022 року та № 3 від 15 травня 2023 року, ОСОБА_3 дійсно відвідувала приватний дошкільний навчальний заклад «Урбан Кідс». Договір № 0081 від 25 лютого 2019 року - молодша група, та договір №0121

від 01 вересня 2020 року - старша група, до 01 березня 2022 року, коли відбулося призупинення діяльності закладу на період встановленого воєнного стану.

65. Згідно відповіді державної прикордонної служби України на адвокатський запит № б/н від 09 червня 2023 року 14 лютого 2022 року об 14:19 ОСОБА_3 , громадянка України, паспорт НОМЕР_4 , виїхала за межі України на територію Польщі (т. 1, а.с. 97-98).

66. Відповідно до посвідчення НОМЕР_5 , виданого 12 грудня 2018 року терміном дії до 12 грудня 2023 року, ОСОБА_3 є громадянкою Польщі (т. 1, а.с. 123).

67. Згідно з довідкою з реєстру PESEL ОСОБА_3 присвоєний номер НОМЕР_6, 03 січня 2018 року зареєстроване місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 152-153).

68. Дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад № 426 «Країна дослідників» в навчальному році 2022/2023 (т. 1, а.с. 150-151).

69. 12 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.

70. З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з позовом до суду ОСОБА_3 було 5 років 4 місяці, з яких 4 роки 6 місяців вона проживала на території України та 10 місяців на території Польщі. При цьому на території України дитина відвідувала дитячий садок майже 3 роки, а на території Польщі - близько 2-х місяців.

71. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість, що мати разом з ОСОБА_3 змінюють місце свого постійного проживання та переїжджають до Польщі.

72. ОСОБА_1 в документах, наданих до суду, наголошувала, що її місцем постійного проживання залишається

АДРЕСА_1 , де вона проживала з дитиною до моменту виїзду на територію Польщі. Останньою були надані докази на підтвердження продовження здійснення підприємницької діяльності на території України протягом

2021-2022 років (т. 1, а.с. 16-20, 66-74), а також наявності у неї нерухомості

в м. Одеса (т. 1, а.с. 34) та місті Києві (т. 1, а.с. 77-78).

73. Звертаючись до суду з цим позовом у грудні 2022 року, позивач посилалася на те, що дитина не може повернутися до України через позицію відповідача, який вважає, що дитина в майбутньому має проживати в Польщі.

74. Водночас, суд також враховує положення статті 28 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Договір підписано 24 травня 1993 року та ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3941-XII (3941-12) від 04 лютого 1994 року), якою регулюється правові стосунки між батьками і дітьми. Так, в правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов`язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. Встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини. Але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої визнання має бути або було здійснене. В справах, зазначених в пунктах 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.

75. Зважаючи на вищевикладене у сукупності та враховуючи, що ОСОБА_3 народилася в Україні, до ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала в Україні та є громадянкою України, на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі не проживала в Україні нетривалий проміжок часу, її звичайним місцем проживання залишалася Україна, тому апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про поширення юрисдикції судів України на цей спір та скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

76. При цьому суд касаційної інстанції також враховує, що будь-яких доказів щодо розгляду спору про визначення місця проживання ОСОБА_3 в судах Республіки Польщі матеріали справи не містять.

77. Частиною першою, четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

78. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

79. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

80. Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно в частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Полуніної Катерини Анатоліївни задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокузмінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович