Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №343/1339/20
Ухвала КЦС ВП від 11.02.2021 року у справі №343/1339/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 343/1339/20

провадження № 61-923св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок в порядку спадкування.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Малотур`янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 грудня 1993 року № 5 його батьку - ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,1976 га та 0,2485 га у с. Мала Туря Долинської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області.

Зазначав, що батько розпочав процедуру приватизації вказаних земельних ділянок, але не встиг її завершити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

У визначений законом строк він звернувся до приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу Дуткевич О. Я. із заявою про прийняття спадщини після батька - ОСОБА_2 та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу Дуткевич О. Я. йому відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 0,1976 га та 0,2485 га у с. Мала Туря Долинської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області у зв`язку з неподанням правовстановлюючих документів на вказані земельні ділянки.

Позивач вважає, що за життя батько не завершив процедуру приватизації зазначених земельних ділянок, тому він як спадкоємець має право на її завершення.

За таких обставин просив визнати за ним в порядку спадкування за законом права та обов`язки, що виникли з рішення Малотур`янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 грудня 1993 року № 5, право на завершення приватизації земельних ділянок площею 0,1976 га та 0,2485 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за межами с. Мала Туря Долинської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області, шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації та оформлення права власності на вказані земельні ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2020 року, ухваленим у складі судді Тураша В.А., позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом права та обов`язки, що виникли з рішення Малотур`янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 грудня 1993 року № 5, а саме право на завершення приватизації земельних ділянок площею 0,1976 га та 0,2485 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за межами с. Мала Туря Долинської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області, шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації та оформлення права власності на вказані земельні ділянки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що спадкодавець не набув права власності на земельні ділянки згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельних ділянок відповідно до вимог чинного законодавства України. Встановивши зазначене, суд першої інстанції вважав, що до позивача як спадкоємця першої черги перейшло право на завершення процедури приватизації спірних земельних ділянок та отримання відповідних правовстановлюючих документів на них.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що у випадку, якщо спадкодавець за життя з дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не набув на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації і у разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення з позовом про визнання права на завершення приватизації.

Доказів того, що позивач як спадкоємець звертався до компетентних органів для отримання дозволу на завершення приватизації на своє ім`я після батька та йому у цьому відмовлено, не надано, а, відтак, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем порушено порядок завершення процедури приватизації після батька, що свідчить про передчасність його звернення із вказаним позовом до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам.

Також заявник вказував, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана та підписана неповноважною особою, а саме першим заступником начальника Головного управління, який не мав права вчиняти зазначені дії від імені юридичної особи.

В матеріали справи відсутній наказ або довіреність на уповноваження заступника начальника Головного управління на подання та підписання апеляційної скарги на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2020 року.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 530/1728/17, що не враховано апеляційним судом при перегляді рішення суду першої інстанції.

Не враховано, на думку заявника, і висновки, викладені у постанові Великої Палати від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність її доводів. Зазначало, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Доводи ОСОБА_1 щодо подання та підписання апеляційної скарги Головного управління неповноважною особою вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до Порядку взаємозаміщення керівника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Головного управління від 12 жовтня 2020 року № 153 (далі - Порядок), начальника Головного управління у разі відсутності заміщає перший заступник начальника Головного управління.

Оскільки на час подання апеляційної скарги, а саме на 18 листопада 2020 року, начальник Головного управління - Гаврищук Н. К. перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АДФ № 024042, відповідно до Порядку перший заступник начальника Головного управління - Чорнописький Л. Я. мав повноваження для її підписання та подання.

Крім того, зазначало, що позивачем не надано доказів того, що він як спадкоємець звертався до компетентних органів для отримання дозволу на завершення приватизації після свого батька - ОСОБА_2 .

Таким чином, на думку Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що позивачем порушено порядок завершення процедури приватизації після батька, тому Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Долинського районного суду Івано-Франківської області матеріали цивільної справи № 343/1339/20.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 26 лютого 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про порушення апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 530/1728/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Малотур`янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 грудня 1993 року № 5 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,1976 га та 0,2485 га у с. Мала Туря Долинської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області.

За життя ОСОБА_2 розпочав процедуру приватизації земельних ділянок площею 0,1976 га та 0,2485 га у с. Мала Туря Долинської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області, переданих йому на підставі рішення Малотур`янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 грудня 1993 року № 5, проте не завершив її та не отримав правовстановлюючих документів на зазначені земельні ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11 листопад 2014 року.

Спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 є його син - ОСОБА_1 - позивач у даній справі.

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 успадкував 31/100 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу Дуткевич О. Я. від 24 червня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 0,1976 га та 0,2485га, розташовані у с. Мала Тур?я Долинського району Івано-Франківської області.

Відмову мотивовано тим, що згідно з п.п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та зареєстрованого права власності на нерухоме майно. Спадкоємцем для видачі свідоцтва такого правовстановлюючого документа не подано, а надана копія рішення Малотур?янської сільської ради про передачу земель у приватну власність від 30 грудня 1993 року його не замінює.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав власності громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 та від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не набув права власності на земельні ділянки, проте розпочав процедуру приватизації земельних ділянок відповідно до чинного законодавства України.

Встановив апеляційний суд і те, що ОСОБА_1 як спадкоємець не надав належних і допустимих доказів того, що він звертався до органу місцевого самоврядування з метою завершення процедури приватизації земельних ділянок та йому у цьому відмовлено.

Встановивши зазначене, апеляційний суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 передчасними і, як наслідок, відмовив у їх задоволенні.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і касаційний суд.

Твердження заявника стосовно невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду, в якій послідовно та обґрунтовано мотивовано висновки суду.

Відхиляє касаційний суд і доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, оскільки при вирішенні справи апеляційний суд застосував висновки, викладені у зазначених постановах.

Крім того, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 530/1728/17.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 530/1728/17, на яку посилався заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 серпня 2018 року у справі про стягнення товарно-матеріальних цінностей.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року у справі № 530/1728/17 зустрічну позовну заяву ПП «Агроекологія» про стягнення товарно-матеріальних цінностей повернуто позивачу. Не погоджуючись із ухвалою суду, 15 червня 2018 року ПП «Агроекологія» засобами електронного зв`язку звернулося до апеляційного суду Полтавської області із апеляційною скаргою, яку надіслало на електронну адресу цього суду. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПП «Агроекологія» повернуто на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що провадження у цій справі відкрито 15 березня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», представництво сторін в апеляційному суді має здійснюватися адвокатами. Апеляційну скаргу на ухвалу Зіньківського районного суду Полтавської області від 24 травня 2017 року, яка надійшла на електронну адресу апеляційного суду, підписано представником ПП «Агроекологія», щодо якого у Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що він є адвокатом. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що представник ПП «Агроекологія» не надав доказів того, що він є адвокатом та уповноважений представляти інтереси підприємства у цій справі. З такими висновками суду апеляційної інстанції погодився і касаційний суд.

Отже висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 530/1728/17, які були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, застосуванню не підлягають, оскільки мають інший предмет позову та спірні правовідносини і у порівнювальній ситуації не є подібними.

У касаційній сказі заявник також вказував, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана та підписана неповноважною особою, а саме першим заступником начальника Головного управління, який не мав права вчиняти зазначені дії від імені юридичної особи.

Частина третя статті 58 ЦПК України передбачає, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Крім того, у частині п`ятій статті 357 ЦПК України зазначено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Відповідно до Порядку взаємозаміщення керівника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Головного управління від 12 жовтня 2020 року № 153 (далі - Порядок), начальника Головного управління у разі відсутності заміщає перший заступник начальника Головного управління.

Оскільки на час подання апеляційної скарги, а саме на 18 листопада 2020 року, начальник Головного управління - Гаврищук Н. К. перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АДФ № 024042, відповідно до Порядку перший заступник начальника Головного управління - Чорнописький Л. Я. мав повноваження для її підписання та подання.

За таких обставин доводи заявника про те, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана та підписана неповноважною особою, відхиляються касаційним судом.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук