Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №336/3087/20
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №336/3087/20
Ухвала КЦС ВП від 15.04.2021 року у справі №336/3087/20

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 336/3087/20

провадження № 61-5814св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 серпня 2014 року між

ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070211015700, за умовами якого позивач розмістила на депозитному рахунку грошові кошти на визначений договором строк за умови нарахування та сплати процентів. Проте в установлений договором строк грошовий вклад повернутий не був, у зв`язку з чим

09 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 за довіреністю направив до АТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення банківського вкладу, яка залишена невиконаною.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня

2018 року у справі № 336/7576/17 задоволено позов ОСОБА_1 та стягнено на її користь із АТ КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу у загальному розмірі 81 211,87 грн.

Указане судове рішення було виконано лише 07 лютого 2020 року, а тому стягненню підлягають інфляційні втрати та три відсотки річних у порядку статті 625 ЦК України, а також пеня у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів у порядку статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

за період із 28 листопада 2017 року (момент спливу семиденного строку

від дня пред`явлення вимоги про повернення вкладу) до 06 лютого 2020 року (день фактичного повернення коштів) із урахуванням спеціальної позовної давності.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги та стягнути на її користь із АТ КБ «ПриватБанк» інфляційні втрати у розмірі 12 333,68 грн, три відсотки річних у розмірі

5 204,44 грн та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання

у розмірі 576 362,49 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 593 900,61 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Взявши до уваги встановлений рішенням суду у іншій цивільній справі, яке набрало законної сили, факт неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків щодо повернення банківського вкладу з нарахованими відсотками позивачу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних, інфляційних втрат та неустойки.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку в частині стягнення пені у розмірі 576 362,49 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року змінено в частині розміру стягнутої пені, зменшено її до 80 000,00 грн, у зв`язку з чим визначено до стягнення загальну суму у розмірі 97 538,12 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пенівідповідно до частини третьої статті 551 ЦК України до 80 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», витребувано матеріали справи з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

У квітні 2021 року матеріали справи № 336/3087/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року касаційне провадження зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, в ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року про передачу справи № 320/5115/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Усупереч висновкам, викладеним у наведених постановах, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що вартістю послуги за договором банківського вкладу є розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами. Крім того, визначений судом апеляційної інстанції розмір пені є явно завищеним та порушує розумний баланс інтересів сторін.

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника

ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів скарги, які не спростовують законні та обґрунтовані висновки судів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 05 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та

ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого в подальшому змінено на

АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу

№ SAMDNWFD0070211015700 (а. с. 16).

09 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 за довіреністю направив до АТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення банківського вкладу (а. с. 13).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2018 року у справі № 336/7576/17, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 серпня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_1 та стягнено на її користь із АТ КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу у загальному розмірі 81 211,87 грн.

Указане судове рішення виконано 07 лютого 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається,

ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь інфляційні втрати у розмірі 12 333,68 грн, три відсотки річних у розмірі

5 204,44 грн та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання

у розмірі 576 362,49 грн за період із 28 листопада 2017 року (момент спливу семиденного строку від дня пред`явлення вимоги про повернення вкладу)

до 06 лютого 2020 року (день фактичного повернення коштів) із урахуванням спеціальної позовної давності.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у порядку статті 625 ЦК України

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у зазначеній частині, суд першої інстанції виходив із того, що за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, зокрема, у вигляді сплати трьох відсотків річних від простроченої суми, а також сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Перевіривши правильність розрахунків, наданих позивачем, суд дійшов висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних у розмірі 5 204,44 грн, а також інфляційних втрат за період із 28 листопада 2017 року до 06 лютого 2020 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, у січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року у частині стягнення пені в розмірі 576 362,49 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути пеню у розмірі 11 525,49 грн, а в іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у порядку статті 625 ЦК України не оскаржувалося та не переглядалося в апеляційному порядку.

Аналіз доводів та прохальної частини касаційної скарги свідчить про оскарження АТ КБ «ПриватБанк» рішення Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року також і в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у порядку статті 625 ЦК України. Указані доводи колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Таким чином, правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається

ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Процесуальний закон визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, а також встановлює спеціальний порядок такого оскарження, зокрема, в касаційному порядку рішення суду першої інстанції може бути оскаржене лише після його перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, рішення суду першої інстанції (або його частина), яке

не оскаржувалося в апеляційному порядку, не може бути переглянуте

у касаційному порядку.

АТ КБ «ПриватБанк» не скористалося своїм процесуальним правом на звернення до суду з апеляційною скаргою з метою оскарження рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у порядку статті 625 ЦК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів не досліджує доводи касаційної скарги на предмет їх обґрунтованості в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у порядку статті

625 ЦК України.

Щодо стягнення пені у порядку частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» регламентовано, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 зроблено висновок про те, що для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг

є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) і навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю)

й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається

в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.

Не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, оскільки вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном.

Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Таким чином, з аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг,

а тому колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування до відповідача відповідальності

за неналежне надання цих послуг, що передбачено частиною п`ятою статті

10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом із тим, вирішуючи питання правової колізії визначення поняття «вартість послуги» та дійсного змісту приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження

№ 14-224цс21) зробила висновок про те, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. Обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

З урахуванням наведеного, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з банку пені в розмірі 3 % від суми утримуваних коштів є помилковим та суперечить вказаній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача.

Крім того, оскільки в базі нарахування пені може бути тільки сума процентів, важливо враховувати частину п`яту статті 1061 ЦК України, відповідно до якої проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року

у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок,

що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих,

а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті

статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору судами не враховано, що виплата процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором

процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються

частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.

У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766,

782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати

як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

У випадку розірвання договору банківського вкладу, що свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами, дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється, а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

не нараховується.

З урахуванням вищенаведеного суди зробили помилковий висновок

про задоволення вимоги про стягнення пені, оскільки у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу за заявою вкладника від 09 листопада

2017 року між сторонами припинено споживчі правовідносини, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки після розірвання договору проценти нарахуванню не підлягали.

Отже, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі

частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» належить відмовити.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 10 травня 2023 року у справах № 522/5513/19, № 757/34149/18, № 766/4714/16, а також від 24 травня 2023 року № 202/8529/19.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно,

але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно,

але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня

2021 року у частині позовної вимоги про стягнення пені скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. А. Стрільчук І. М. Фаловська