Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.03.2023 року у справі №759/18148/20
Постанова КЦС ВП від 31.03.2023 року у справі №759/18148/20

Постанова

Іменем України

31 березня 2023 року

м. Київ

справа № 759/18148/20

провадження № 61-13327св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання протиправними дій.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання протиправними дій.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 11 листопада 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 10721020000035236 зареєстровано об`єднання співвласників багатоквартирних квартир «Клавдіївська 40-А» (далі - ОСББ «Клавдіївська 40-А») за адресою: вул. Клавдіївська, 40-А, м. Київ. У листопаді 2018 року голова ОСББ «Клавдіївська 40-А» ОСОБА_3. здійснила реконструкцію холу на першому поверсі будинку з метою здачі його в оренду для розміщення приватної кав`ярні. Зазначені конструктивні зміни у холі ОСОБА_3 пояснювала рішенням загальних зборів ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 23 травня 2018 року, але таке рішення загальними зборами ОСББ «Клавдіївська 40-А» не ухвалювалося і виділення коштів на реконструкцію холу в кошторисі, затвердженому на зборах 23 травня 2018 року не передбачалося. Загальні збори ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 23 травня 2018 року та 05 грудня 2019 року проведені головою правління ОСББ «Клавдіївська 40-А» ОСОБА_3. без дотримання чинного законодавства України, оскільки порушені терміни проведення загальних зборів ОСББ, що свідчить про небажання керівництва їх проводити; порушена процедура організації та проведення загальних зборів ОСББ; порушено порядок законодавчо встановленого голосування листками опитування загальних зборів ОСББ. Загальні збори ОСББ «Клавдіївська 40-А», призначені на 05 грудня 2019 року, фактично та юридично не відбулися, оскільки голова правління ОСББ «Клавдіївська 40-А» ОСОБА_3 усім присутнім на зборах, які фактично не розпочалися, оголосила про їх закриття, а також про те, що голосування відбудеться виключно листками опитування.

Також напередодні загальних зборів ОСББ «Клавдіївська 40-А», які були призначені 05 грудня 2019 року, ОСОБА_3 запропонувала співвласникам будинку для ознайомлення проект нової редакції статуту ОСББ «Клавдіївська 40-А», хоч ніякої необхідності в цьому не було, оскільки діючий статут ОСББ «Клавдіївська 40-А» складений відповідно до норм чинного законодавства України та типового статуту ОСББ. Запропонований для затвердження загальними зборами проект статуту порушує чинне законодавство України, положення типового статуту, значно зменшує права кожного співвласника ОСББ «Клавдіївська 40-А» за рахунок розширення особистих прав голови правління ОСББ «Клавдіївська 40-А», що створює сприятливі умови для зловживань і веде до виникнення матеріальних, фінансових та юридичних загроз із заподіяння шкоди всім членам ОСББ «Клавдіївська 40-А», а також сприятиме виключенню ОСББ «Клавдіївська 40-А» з реєстру неприбуткових організації, до якого зараз вони включені.

Позивачі просили суд визнати протиправними дії голови правління ОСББ «Клавдіївська 40-А» ОСОБА_3., що виявилися у порушенні чинного законодавства України при організації, проведенні, підсумовуванні результатів загальних зборів ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 23 травня 2018 року і 05 грудня 2019 року та скасування рішень цих зборів, скасувати нову редакцію статуту ОСББ «Клавдіївська 40-А»; визнати протиправними дії голови правління ОСББ «Клавдіївська 40-А», що виявилися у відмові надати співвласникам ОСББ «Клавдіївська 40-А» копії протоколів загальних зборів ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 23 травня 2018 року і 05 грудня 2019 року та іншої документації щодо стану справ в ОСББ «Клавдіївська 40-А», зазначеної у запитах співвласників будинку від 16 листопада 2018 року, 21 листопада 2018 року, 10 вересня 2020 року та зобов`язати відповідача надати протягом п`яти днів, із дня набрання чинності рішення суду, протоколи загальних зборів ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 23 травня 2018 року і 05 грудня 2019 року та іншу документацію про стан справ в ОСББ «Клавдіївська 40-А», зазначену у запитах співвласників будинку від 16 листопада 2018 року, 21 листопада 2018 року, 10 вересня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання протиправними дій в частині позовних вимог про оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції статуту закрито.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір стосується захисту прав позивачів, як співвласників майна багатоквартирного будинку, порушених, на їх думку протиправним проведенням загальних зборів та вирішенням на них питань, які пов`язані з діяльністю та управлінням ОСББ, а тому спір в частині оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції статуту є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а отже підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог про оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції статуту ОСББ.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

29 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із Святошинського районного суду міста Києва.

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначають, що визначені законом мета і предмет діяльності ОСББ не передбачають провадження об`єднанням господарської діяльності, а тому ОСББ не є суб`єктом господарювання і відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не може бути виробником або виконавцем житлово-комунальних послуг. Позицію Верховного Суду щодо визначення юрисдикції в спорах між співвласниками та ОСББ, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях, викладено в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16, у якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративними. Відповідно спір між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративним та враховуючи положення статті 20 ГПК України не відноситься до юрисдикції господарських судів. Судами попередніх інстанцій не досліджено обставини справи щодо порушення відповідачем правил організації та проведення загальних зборів ОСББ, голосування на цих зборах та заповнення листків опитування співвласниками ОСББ.

Доводи інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволені касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення; стягнути із позивачів на користь відповідача судові витрати на оплату професійної правничої допомоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 16 листопада 2018 року співвласники ОСББ «Клавдіївська 40-А» звернулися до голови правління ОСББ «Клавдіївська 40-А» ОСОБА_3. з проханням надати: копію рішення загальних зборів, копії поіменного голосування на загальних зборах та листків письмового опитування співвласників будинку на загальних зборах від 23 травня 2018 року; копії рішень правління ОСББ «Клавдіївська 40-А» щодо виконання рішення загальних зборів від 23 травня 2018 року по пункту 4.4 «Передача в оренду площ загального користування, що знаходяться у спільній власності співвласників ОСББ», якими було вирішено яким чином буде відбуватися реконструкція та електрифікація холу: проект, кошторис, обрання організації, що буде надавати послуги з реконструкції та електрифікації; копію проекту та кошторис, згідно з яких відбувається реконструкція та електрифікація холу, з яких джерел надходжень, у якому розмірі та на яких підставах (з наданням первинних документів); копію договору оренди, згідно з яким планується здавати в оренду 5 кв. м площі загального користування, що знаходиться у спільній власності співвласників ОСББ «Клавдіївська 40-А»; довідку про фінансовий стан ОСББ «Клавдіївська 40-А» з усіма надходженнями та витратами з моменту переходу на самостійне управління будинком та прибудинковою територією ОСББ «Клавдіївська 40-А» з 01 липня 2018 року станом на 01 листопада 2018 року; детально розроблений план/проект пріоритетного використання коштів ОСББ «Клавдіївська 40-А» на другу половину 2018 року, який було прийнято рішенням загальних зборів з посиланням на джерела надходжень (а. с. 44 т. 2).

Співвласникам ОСББ «Клавдіївська 40-А» надано відповідь від 15 грудня 2018 року, в якій зазначено, що об`єднання на вимогу співвласника зобов`язане надати для ознайомлення всі свої фінансові звіти. Звернуто увагу, що норма, на яку посилаються співвласники, надає їм право знайомитися не взагалі з усіма (або будь-якими документами ОСББ), а лише з протоколами загальних зборів та фінансовими звітами (а. с. 49 т. 2).

19 грудня 2018 року було складено акт-претензію про ненадання протоколу загальних зборів ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 23 травня 2018 року, фінансових звітів та іншої документації щодо діяльності ОСББ «Клавдіївська 40-А», вказаної в колективних зверненнях членів ОСББ «Клавдіївська 40-А» від 16 листопада 2018 року та 21 листопада 2018 року до голови правління ОСББ «Клавдіївська 40-А» ОСОБА_3. (а. с. 50 т. 2).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 ЦК України передбачено, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-ІІІ). Приписами статті 1 цього Закону розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін «співвласники багатоквартирного будинку» вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Статтею 4 Закону № 2866-ІІІ визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Частиною другою статті 22 Закону № 2866-ІІІ регламентовано, що питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносини вони є господарськими за своєю правовою природою.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 201/5062/18 (провадження № 61-3589св20).

Подібні висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 14-576апп18), від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19)

З матеріалів справи відомо, що позивачі є власниками квартир у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту їх прав як співвласників майна багатоквартирного будинку, порушених, на їх думку, діяльністю юридичної особи шляхом прийняття відповідних рішень.

Отже, цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю юридичної особи, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що ця справа в частині позовних вимог про оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції статуту підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16, оскільки Великою Палатою Верховного Суду неодноразово висловлено позицію щодо застосування вказаної норми права.

При цьому, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, у цій справі врахуванню підлягає правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 201/5062/18 (провадження № 61-3589св20).

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат

У січні 2023 року ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , звернулася до суду із заявою про розподіл судових витрат, у якій просить вирішити питання про розподіл судових витрат у справі та стягнути із відповідачів на її користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, по 2 000,00 грн з кожного з позивачів.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 20 січня 2023 року № 18148, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.»;

- копію акта надання правової допомоги від 26 січня 2023 року, що містить опис наданих послуг та здійснених витрат в процесі надання професійної правничої (правової) допомоги, а саме: складення відзиву на касаційну скаргу, вартість - 4 000,00 грн;

- копії рахунку на оплату від 23 січня 2023 року на суму 4 000,00 грн та квитанції від 23 січня 2023 року № 1ХС8-К31А-11М5-68АВ.

Зазначена заява про розподіл судових витрат разом із доданими до неї документами була направлена відповідачем на адресу позивачів, що підтверджується наданими описами вкладення до цінних листів та квитанціями.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20), від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).

Стороною відповідача документально доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції. У відповіді на відзив на касаційну скаргу позивачі не обґрунтували наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також їх неспівмірність, а тому відсутні правові підстави для відмови у стягненні цих витрат на користь ОСОБА_3 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2022 рокузалишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 000,00 (дві тисячі) грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 000,00 (дві тисячі) грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров